VOGUE UA CONFERENCE
search Created with Sketch.

Надмірна поезія: як сорочка набула зайвого змісту

24 августа 2017

Навколо вишивки української сорочки існує дуже багато легенд. Vogue UA та Музей Івана Гончара склали хіт-парад найбільш розповсюджених.

Іван Гончар, Осіння мелодія, 1975, фрагмент

“Бабуся зашила долю у хрестик”, “мати шила на щастя” – такі слова, то ніби головний small-talk одягнених у сорочки. Вони доволі часто розповідають про символи орнаментів. Історії мальовничі, як вигадане українське село в наївних пейзажах. Сорочка – це предмет традиційної культури – і декор підкоряється функції та змісту. Етнографи пов’язують орнаменти на сорочці із «захисною функцією» натільної білизни. Вони вважаються оберегами, тому розташовані на краях речей – горловині, рукавах, подолі. Ці символи незмінно повторювались – традицію наслідували, а не аналізували.

Сучасне суспільство дивиться на традицію крізь музейне скло – вона залишилась як частина культури, а не побуту. Надмірні романтичні уявлення про минуле роблять з вишитої сорочки легенду – як і про многостраждальну неньку-Україну.

БОРЩІВСЬКА СОРОЧКА

Головна ознака її стилю – оздоблення вишивкою чорним кольором. Найдавніші зразки таких сорочок датуються кінцем ХІХ ст. Свою назву сорочка отримала від топоніма – Борщівського району – але була поширена і на всьому Поділлі. Виріб напрочуд трудомісткий: вишиття однієї сорочки займало 3 місяці.

Міф. Поширена навіть у науковій літературі легенда про вічну жалобу, яку жінки носять за загиблими чоловіками.

Пояснення. Вишивка чорним існує як традиційне явище в костюмі всього Карпато-Балканського регіону. Для сорочок Борщівського регіону характерна обмеженість кольорів у вишивці – тому що майстрині, говорячи сучасною мовою, працювали з локальною сировиною – вовною чорної вівці. До того ж, був практичний резон використовувати такі нитки – вони не втрачали колір, на відміну від анілінових, що з’явились в селі наприкінці 19 ст. 

Іван Гончар, Народні типи в національному вбранні Південної Тернопільщини с. Іване-Пусте, 1975, фрагмент

ЛИШТВА

Лічильна гладь, або «настилування», виконується настиланням вишивальної нитки вздовж певної кількості ниток тканини. Оскільки орнаменти цією технікою часто виконувались білими нитками, існує ще одна назва – вишивка біллю. Один з найдавніших зразків орнаменту лиштвою маємо на Чернігівському рушнику 1746 року, але це елегантне святкове шиття зустрічається во всій Україні.

Міф. Буденна сорочка, яку були змушені шити в умовах дефіциту кольорових ниток.

Пояснення. Для отримання білих домопрядених ниток докладалося немало зусиль. Їх вимочували і вибілювали у бочці. Пасма складали шарами, пересипаючи попелом з кукурудзяних стебел або порід дерев, що не мали фарбників. Для одного разу необхідно було підготувати відро попелу. Нитки заливали 5-6 літрами окропу й витримували їх у розчині протягом доби, після чого пасма прополіскували у воді та продовжували вибілювати на морозі. Процес повторювали двічі-тричі. Тривалість дійства спростовує спроби трактування білої лиштви як прояву бідності чи буденності.

Іван Гончар, Біля мисника. 1975

ХРЕСТИК

Шиття-блокбастер, яке з’явилось у селі наприкінці ХІХ сторіччя.

Міф. Старовинне шиття, яке принесли арії та подарували протоукраїнцям.

Пояснення. Мода на шиття хрестиком за готовими малюнками прийшла в Україну з Європи. Місцеві художники розробляли прості флористичні схеми, які разом з трендом на рукоділля набули популярності. У 1860-му парфумер Анрі Брокар скористався ідеєю. Для просування «народного мила» на ринку України до шматків мила «Брокар і Ко» додавалися листівки із зразками вишивки червоно-чорним хрестиком. Вони стали популярні не тільки в міському середовищі, а й в сільському. Вишивка була помітною і яскравою, легкою у виконанні. Як писала Олена Пчілка, «вишукану делікатну геометрію заміняє строката ляпанина з квітами і птахами». Згодом сентиментальність та барвистість брокарівської вишивки ставали дедалі популярнішими. Тобто, до аріїв це шиття не має ніякого стосунку, як і багато мелодраматичних фактів, що виявляються суцільними сльозогінними вигадками навколо традиційної сорочки.

Іван Гончар, Ой у полі вітер віє, а жита половіють. 1973

Ідея: Тетяна Соловей

Текст: Олександра Сторчай, Тетяна Соловей

Анімація: Наталя Тюлєнєва 

Читайте також:

День Прапора: Марина Порошенко у футболці українського бренду "Зерно"

этно · вышиванка ·

Еще в разделе Тенденции

Популярное