Ігор і Олександр Стеколенки про нові фільми, епоху постправди і естетику в кіно
31 жовтня в кінотеатрі 42 готелю BURSA творча лабораторія BURO представила два короткометражні фільми: "Похибка" Ігоря Стеколенка і "Поміж тіней" Олександра Стеколенка.
Ігор і Олександр Стеколенки, Тетяна Соловей (Vogue UA)"Похибка" – це сатиричне кіно про світ постправди, "Поміж тіней" – це соціальна драма про феномен відчуження. Обидва фільми побудовані на недомовках, натяках і загальній недомовленості. Чому вам так важливо не дати глядачеві чітку відповідь на усе? Тому що це арт-хаус, чи що?
Саша: Відразу уявив футболку з написом: "Це арт-хаус, чи що".
Ігор: "Не все зрозуміло, але робиш правильні висновки", – сказала одна з учасниць процесу Наталя Каменська про фільм. Мені подобається кіно, яке активовує розумові процеси у глядача. У нас було завдання дещо гротескно подавати обставини. У фільмі є багато сцен, в яких проілюстрований взаємозв'язок і механізми дії пропаганди. Не буквально, в метафоричній формі.
С: Цікаво залишати простір для глядача – щоб він сам зрозумів, що сталося і що буде далі. Нехитрий фокус – розв'язати всі вузли і поставити всі крапки, щоб глядач вийшов з переконанням, що все зрозумів. Ти питаєш, чи вмирає у фіналі мій герой. Я не знаю. Я закриваю очі на те, що відбувається з ним. Мені не хотілося однозначності в цій історії. Цікаво зробити історію, де кожен по-своєму правий і ніхто не є негативним героєм.
Кадр з фільму "Похибка"При всій відмінності фільмів, ваші герої – поломки системи. Про одного відомо, що його вважають загиблим три роки. Другий – статистична похибка в експерименті. Чому вони вам цікаві?
С: Будь-хто може стати уламком системи, бо система як така перестає існувати. Футурологи не беруться прогнозувати модель майбутнього. Світ входить у смугу турбулентності, руйнуються інститути, що існували раніше, і що буде замість них – невідомо. До того ж у випадку мого героя зовсім не важливі обставини його життя. До моменту своєї появи на екрані він вважається мертвим, але намагається повернутися у світ живих. Це радше про те, що розсипається внутрішній взаємозв'язок між людьми. Історія відчуження.
І: Похибка – це вихід зі стандарту. У похибки є унікальність. На стадії ідеї я розумів, що у цього фільму буде багато умовності. Фільм дещо гротескний. Зі співавтором фільму, Ольгою Рікою ми усвідомлено помістили героїв в антиутопічне середовище, яке вводить у фільм тему тоталітарного суспільства. І похибка в цьому контексті – це заковика, яка може зламати систему.
Кадр з фільму "Похибка"Злободенне запитання. У заявках УКФ, з допомогою якого ви здійснювали ці проєкти, є пункти предметні, як-от "цілі, актуальність і результат". Як при всій цій хиткості смислів ви заповнювали заявки?
С: Ми не згрішили проти правди. Будь-який фільм має кілька рівнів. Зовнішня канва мого фільму проста: 40-літня людина, яка вважається загиблою, повертається в рідне місто і намагається відновити документи. Це все є в фільмі. Інша справа – що ховається за цими обставинами.
І: В нашому випадку все було очевидно. Фільм про те, як працює пропаганда, і як ми сприймаємо дійсність в епоху постправди.
С: Мені вчора розповіли дивну річ: українські продюсери почали вибирати акторів в серіали за кількістю читачів в Інстаграмі.
І: Логічно. Відразу отримуєш потенційних глядачів.
С: Чому стоматологів за кількістю шанувальників не вибирають?
І: Це інша система оцінювання. Раніше ми опиралися на рекламу.
С: 2 мільйони читачів не можуть бути експертами.
Ігор і Олександр СтеколенкиГодар казав, що будь-який художній фільм можна розглядати як документальний, але знятий про акторів. У чому відмінність документального та художнього кіно зараз, в епоху мокьюментарі і постправди?
С: Моя добра приятелька зауважила, що в Україні найбільш невдале документальне кіно цікавіше за навіть дуже вдале ігрове.
І: Прийнято вважати, що документальне кіно чесніше, бо займає позицію спостереження. Але насправді, коли людина відчуває камеру, вона вже приймає якийсь образ. І це вже не документальне кіно. Камера спостереження – напевно, це документальне кіно, без авторського погляду.
С: Один з культових режисерів документалістики Віктор Косаківський зняв ігрове кіно "Антиподи", в якому створив ілюзію абсолютної документальності того, що відбувається (за фактом ретельно працював з кадром, виставляв мізансцени, створював настрій за допомогою диму або вітру, провокував і впливав на ситуацію). Ця межа визначається ставленням режисера до матеріалу. Робота над ігровим кіно – це насамперед створення якоїсь естетики. У документальному ти її виявляєш в житті, розвиваєш, а в ігровому – створюєш з нуля.
І: Я згадав про Іллю Хржановського. У його проєкті "Дао" і у фільмі "4" межа між постановкою і наглядом досить розмита. При зйомках "Дао" створювали середовище не повністю документальне, але часом герої не знали, що їх знімали. У "4" він досяг дивовижного стану: герої поводяться в кадрі так, ніби камера і знімальна команда – це частина їхньої атмосфери, як квіти або лампа. У зв'язку з цим герої проявляють себе "екзотично" і глядач відчуває себе співучасником божевілля. У його творчості є повноцінні ознаки як документального, так і ігрового кіно. Межі змиті.
"Поміж тіней"Чим зараз займається творча лабораторія BURO?
С: Всім, що нам цікаво. Десять років тому ми починали з документального спортивного серіалу про підготовку до поєдинку за звання чемпіона двох боксерів – Віталія Кличка і Шеннона Бріггса. Можливо хтось пам'ятає, що Кличко був боксером. Знімали багато музичного та фешнвідео. Зробили сценографію для балету The Great Gatsby Ballet. Зараз, наприклад, під маркою Buro представили дві короткометражки, які ми зробили за підтримки УКФ. Плануємо й надалі займатися кіно. У кожного з нас зараз у розробці по два повнометражні фільми, і є ідея серіалу.
І: В якийсь момент лабораторія почала займатися проєктами, в яких ми не брали участі як режисери, але ці проєкти в будь-якому випадку проходять через фільтр нашого смаку.
"Поміж тіней"Ви здаєтеся такими режисерами модної хвилі.
І: Нам подобається працювати з естетикою. Але і в таких роботах ми намагаємося шукати смисли і знаходити способи розповісти історію навіть у межах модного відео.
С: До нашого задоволення, розумні бренди перестають задовольнятися рекламою, а роблять акцент на сторітелінгу і неочевидній трансляції цінностей. Соррентіно знімає ролики для Campari, Вес Андерсон – для Prada. Нам цікаво шукати красу і дарувати її світові, але також цікаво до всього цього приєднувати історію. Наприклад, я зараз роблю серію роликів для парфумів, яких не існує. вони є лише на екрані, а я їм придумую настрій.
Ігор СтеколенкоІгор, твоя "Похибка" могла б зайти Prada і можливо Acne.
І: Ми туди і дивилися. Gunia Project, які працювали над стилем фільму, багато дивилися в сторону Prada часів 90-х.
С: До речі, BURO також отримали грант УКФ на розробку повнометражного фільму в жанрі детективу-нуар "Місцями туман". Його дія відбувається у вигаданій країні, стилістика нагадує про умовний соцтабір кінця 70-х – початку 80-х.
Олександр СтеколенкоЯк технології змінюють вашу професію? З появою нових технологій для створення візуального контенту вже не потрібна людина. Наприклад, на Київській бієнале кілька проєктів знімали не люди.
І: Автентичне документальне кіно.
С: У кіно довгий час кінематографісти опиралися появі мобільного телефону. Його просто виключали з життя на екрані. Драматичні колізії не вимагають доступності, яку дає мобільний зв'язок. Не буде раптової зустрічі, якщо завжди можеш додзвонитися до героя.
І: Не залишиш записки на холодильнику. 2015 року японське агентство McCann представило першого арт-директора робота. Його ролик, зібраний на основі аналізу призових реклам, показали на конференції з реклами в Лондоні ISBA. За ролик, створений штучним інтелектом, проголосувала більша частина журі конференції в складі 200 експертів. Штучний інтелект створив відео на основі аналізу дати. Так працюють не лише роботи, які просто збирають контент з популярних естетик часу. Тому у нас в кіно все так неочевидно.
С: Немає жодних гарантій, що років через 10 глядач взагалі зможе сприймати такий складний інтелектуальний об'єкт, як кіно. В кінозалі на блокбастері ти бачиш, як періодично запалюються екрани смартфонів. Треба ж перевірити пошту або оновити Інстаграм. Є таке поняття: attention span – кількість часу, який людина може витратити на що-небудь без відволікань. Нещодавно цифра становила 12 секунд, зараз вже 8. У акваріумної рибки, до слова, 9. Тому сторітелінг майбутнього будуватиметься на емоційних піках.
І: Нас врятує інтуїція.
Текст: Тетяна Соловей
Фото: Марія Павлюк
