Поділитися

Супутники мистецтва: інтерв’ю з арт-дилером Ігорем Абрамовичем

Спеціально для арт-номера Vogue UA головні українські куратори розповіли про закулісся художнього життя країни. Третій герой – Ігор Абрамович, найуспішніший арт-дилер країни і представник України на всіх ключових аукціонах Sotheby’s, Philips та Christie’s.

Ігор Абрамович (Вовняний костюм, бавовняна сорочка, все – Brunello Cucinelli; годинник – власність героя)

У червні у Львові відкрилась виставка Show Promise. Три поверхи Львівського палацу мистецтв зайняті витворами сучасних українських майстрів: відеоарт, монументальна скульптура, фотографія, 3D-графіка, живопис. Усього 35 художників – від суперзірок Бориса Михайлова й Олександра Ройтбурда до молодих Назара Білика і Романа Мініна. Подивитись виставку до Львова прилетів куратор Центру Помпіду Ніколя Луччі-Гутніков, за запрошенням арт-фонду Zenko Foundation (Ніколя займається розширенням і популяризацією колекції музею). Абрамович мислить масштабно: у 2013 році він був куратором виставки Contemporary Ukrainian Artists в Saatchi Gallery в Лондоні, а тепер говорить, що наступний крок — Tate і MоMA. Зараз він закінчує роботу над англомовною версією масштабного видання "25 років присутності", присвяченого українському сучасному мистецтву періоду незалежності.

Роман Мінін, "Килим обіцянок", 2016

Ігор Абрамович – енергійний і невтомний: здається, проблеми його бояться і вирішуються самі собою. Запізнившись на 20 хвилин, він залітає в Інститут проблем сучасного мистецтва, де запланована зйомка для Vogue UA і за кілька хвилин вирішує усі питання. Знімає зі стіни інсталяції, які заважають фотографу, дає вказівки працівникам, проводить мене у кабінет, де навантажує п’ятьма альбомами з мистецтва ("посиди почитай"), встигає мимохідь розповісти усі новини ("відкриваємо нові музеї в Ужгороді та Львові, ведемо переговори з Tate Modern, будемо робити з Романом Мініним мурал на Таймс-сквер у Нью-Йорку").

В мистецтво Ігор Абрамович прийшов людиною зрілою: відслужив в армії, пропрацював в студії звукозапису в рідному Донбасі, керував будівельним бізнесом і займався автоперевезеннями. Історія про те, як Абрамович захопився мистецтвом, гідна окремого тому – її добре б описав земляк Ігоря Сергій Жадан. У 1999 році у Абрамовича була компанія, яка займалась автоперевезеннями і якось одного разу до неї зателефонував куратор Олександр Соловйов, якому було потрібне авто для перевезення картин з Києва в Одесу. Так поступово почалось входження Абрамовича у світ сучасного мистецтва. Ігор навіть купив спецавтомобілі для перевезення робіт- "дорогезні, але дуже зручні". Справи йшли добре і тому через три місяця Ігор придбав свою першу картину в колекцію у Олега Тістола. "Потім – Ройтбурд, Гнилицький, Цаголов, Ралко, Будников. У мене було близько десяти імен в списку і я за рік зібрав їх усіх".

Олег Тістол, "Шлях Вінні", 2013

Сьогодні як арт-дилер Абрамович бере участь в усіх ключових аукціонах (Sotheby's, Philips та Christie's), переміщаючись з Лондона в Нью-Йорк, а Нью-Йорка в Париж. На цей момент Ігор найуспішніший арт-дилер в країні: його рекорд картина Анатолія Криволапа "Кінь. Вечір", яку у 2013 році він продав на аукціоні за 186 тис. доларів. Це рекорд не тільки Абрамовича, але й країни – найдорожче продана українська картина.

Свій успіх Ігор пояснює особистим підходом до справи. Наприклад, у випадку з продажем картини Криволапа він не полінувався і поїхав у гості до американського колекціонера, яку цю картину купив, – щоб дізнатися історію, яка стоїть за таким придбанням. "Виявилось, що в юності цей чоловік працював в Україні, між іншим бував і в Яготині. Його дуже вразила місцева природа і деякий час він там жив. Там і познайомився з творчістю Анатолія Криволапа, поціновувачем якого залишається й досі".

Анатолій Криволап, "Вечірній випас", 2012

До кураторства Абрамович також підходить із пристрастю: перша виставка, яку він курував, пройшла у 2009 році в Москві і була присвячена Олегу Тістолу – одному з найулюбленіших його художників. Про Тістола Абрамович написав і дипломну роботу в НАОМА. "Це буде зовсім маленька робота, – відмовляли його викладачі, – Візьміть когось із класиків". – "Ні. У мене буде велика", – заявив впертий Абрамович. Тістола, Білика, Мініна і ще з десяток художників сьогодні можна купити тільки через Абрамовича: у Ігоря з ними ексклюзивні контракти, але в першу чергу – "дружні стосунки".

Олег Тістол, "Урожай", 2013

Зводити роль Ігоря суто до продажів не можна: він видає книги й каталоги українського мистецтва і з притаманною йому енергією просуває українських художників на Заході. А робить він це так, що ті не встигають створювати роботи на замовлення. "Зайдіть в майстерню до Роми Мініна або Назара Білика – у них немає готових робіт, настільки високий попит на них серед колекціонерів, як українських, так і закордонних".

Назар Білик, "Дощ", 2010

Мінін і його шахтарська тема, наприклад, дуже полюбились бельгійцям: один колекціонер з Брюсселя купив декілька робіт на Kyiv Art Week в 2016-му, а цього року влаштував виставку Мініна у своїй брюссельській галереї. "Мер міста побачив монументальні вітражі Романа – і замовив йому мурал, причому віддав під нього стіну біля Королівського оперного театру". На черзі – хмарочос на Таймс-сквер в Нью-Йорку. Крім того, зараз Ігор курує книгу про українське мистецтво ХХ – ХХI століття, яку пише американський мистецтвознавець Алла Розенфельд і відкриття музею сучасного мистецтва в Ужгороді. "Колекціонери – ось хто будівельники головних музеїв по всьому світу. Згадайте Пеггі Гуггенхайма, Ернста Бейелера, Жана Пола Гетті або нашу українську династію Терещенко".