Знову в розквіті: відродження незламної Лінди Євангелісти
Лінда Євангеліста, яка повернулася в індустрію після довгої перерви, дала велике інтерв'ю британському VOGUE. Тріумфальне повернення Лінди зафільмував Стівен Майзел, а стилістом знімання став Едвард Еннінфул.
Перед об'єктивом чи далеко від нього Лінда Євангеліста була, є і завжди буде справжньою. Сьогодні супергероїня повертається у Vogue, щоб розповісти свою історію.
Пізній вечір середи Лінда, вдягнена в сріблястий тренч Gucci довжиною до підлоги, зустрічає в кондиційованій студії без вікон в нью-йоркському районі Мітпекінг дістрікт. Навколо неї шанобливо гуде рій з команди, прихильників і помічників — не надто близько, але доволі близько, щоб виконати різноманітні завдання. Статна, вона витає в повному вбранні й макіяжі від гардеробу до знімального майданчика і проходячи повз мене для мимолітного знайомства. "О, вітаю. Перепрошую, в мене ще лак не висох", – каже вона, пояснюючи, чому не зупиняється. Чи може бути більш супермодельне привітання, ніж це?
Навіть у свої 57 років і навіть після травми, яку вона отримала після сумнозвісної моделювальної процедури для тіла Zeltiq's CoolSculpting, Лінда царює у просторі та, здається, перед нею ладне роступитися море. Неперевершена "гламазонка", вона була найсуперовішою серед усіх супермоделей. Її завжди зображували нещадною – ймовірно, через її блискучі потреби ("Менш як за десять тисяч доларів я навіть з ліжка не встану" — ця відома фраза належить саме їй), а також, можливо, через те, що її краса була досконалою, майже застрашливою. Ці блідо-блакитні, спрямовані до скронь хижі очі, мабуть, найкрасивіший ніс усіх часів, дугоподібні брови, підборіддя мрії, ці вуста… Генетичний збіг, в якому, схоже, нічого не залишилося на волю випадку. Додайте до всього цього елемент несподіванки – ви ніколи не знали, якою побачити Лінду: брюнеткою, платиновою блондинкою, мідно-рудою (сьогодні вона, до речі, брюнетка).
Наступного ранку ми зустрічаємося в таунхаусі Orchard у Челсі, за кілька кварталів від її апартаментів. Це спекотний сонячний день, і вона, здається, без макіяжу, в багатошаровому вільному лляному вбранні та балетках, з лісово-зеленою сумкою Birkin. Останню вона носить з 1985 року – часів, коли ще можна було зайти в магазин Hermès і натрапити на Birkin у вільному продажі. "Hermès запросили мене та запропонували щось вибрати, — розповідає вона, — і я пам’ятаю, як увійшла й подумала: "Що, в біса, я тут виберу?" Крамниці були не такі, як сьогодні. І тут я побачила цю сумку. Але навіть продавці сказали, що це "démodé (і, припускаю, на той момент так воно й було, бо сумка стояла просто на верхній полиці). Вони буквально здували пил з неї. Звичайно, — нахиляється вона, щоб ковтнути холодного чаю, — я поняття не мала, хто така Джейн Біркін".
Вона тепла та приваблива, але її настрій також споглядальний, і емоційно вона трохи виснажена. Це зрозуміло. Вчорашній сеанс зі Стівеном Майзелом був її першою обкладинкою Vogue та модним зніманням після тривалої перерви – вона каже, що провела п’ять років у "укритті", прозаяк, з її слів, процедура кріолиполизу залишила її "жорстоко спотвореною". Вона вирішила, що єдиний вихід — розповісти свою історію. "Я більше не могла жити з таким болем, — каже вона. – Я знала, що мушу щось змінити, і єдина можливість — це розповісти правду".
Донька італійських іммігрантів, Євангеліста виросла в Канаді, в місті Сент-Катарінс в Онтаріо, де її батько працював у General Motors, а мати була бухгалтером. "У мене риси мого батька – його ніс, зуби, брови, – але я схожа на маму", – каже вона. Вона була середулььою дитиною в сім"ї: в вона мала двох братів – один на рік старший за неї, один – на рік молодший. У їхньому районі проживало небагато дівчат, тож Лінда із задоволенням ганяла з хлопцями, граючи у вуличний хокей, бейсбол і футбол. Вона також навчилася грати на акордеоні та брала уроки чечітки. Коли її танцювальна школа закрилася, в місцевій газеті з'явилося оголошення про школу моделей. Вона пішла на співбесіду, але курс виявився надто дорогим, тож замість цього вона записалася на курси самовдосконалення, де навчали правилам етикету, як робити зачіску та макіяж. Чи усвідомлювала вона, наскільки красива? "Що? Ні!" – вигукує вона, приголомшена. Хлопці бігали за нею? "Ні! У мене було багато друзів, але ні. Ви знаєте, як це було? Я була висока, і люди казали моїй мамі: "О, вона висока. Вона має бути моделлю". І я була одержима модою".
Коли їй було 16, агенція в Японії запропонувала їй контракт на літо, і, на її подив, суворі батьки, які рідко випускали її після 22:00, дозволили їй поїхати. "Приїжджаю, а мене нема кому забрати. Я була так розгублена – очевидно, мобільного телефона в мене не було". Зрештою їй вдалося потрапити до квартири – "було брудно". Її зустріла сусідка, яка не хотіла, щоб Лінда тут залишалася, – в неї ночував хлопець. "Я пішла в агенцію, і всі такі: "Роздягайся, треба зняти мірки", але вони вже мали мої мірки. Вони хотіли, щоб я роздяглась, і це не була розмова на кшталт: "Чи хотіли б ви позувати оголеною?", це було: "Будеш зніматися ню". Я зателефонувала матері, і вона сказала: "Забирайся звідти зараз же та йди до посольства". Так я і зробила, і вони повернули мене додому".
Приблизно в той час вона взяла участь у конкурсі Miss Teen Niagara. Вона не виграла, але там був скаут з Elite Model Management, він запропонував контракт, і в 1984 вона переїхала до Нью-Йоркау Наступного року вона вже мала дім у Парижі та працювала на Chanel. "Карл [Лагерфельд] був "совою", — згадує вона. – Бувало, думаєш: ну все, він закінчив, а він: "Щойно купив Пуаре на аукціоні. Хочеш приміряти?" Звісно, вона хотіла: "О, Боже мій, так!" Тоді вони робили імпровізоване знімання – не для того, щоб світлини колись побачили світ, – а просто тому, що Карл був невтомний. "Не було нічого, чого б я не зробила заради нього".
Артур Елгорт зняв її для Vogue Paris, і неіловзі вона вже працювала з усіма великими, від Майзела, Ірвіна Пенна та Річарда Аведона до Герба Ріттса та Пітера Ліндберга (який геніально запропонував їй коротко підстригти волосся, коли всі інші носили довге). Вона знялася в багатомільйонних кампаніях Revlon, і завдяки Джанні Версаче була однією з перших моделей, яка перейшла від фотомоделінгу до подіуму, який до того був окремою індустрією. "Джанні дійсно вірив у мене, не лише як у модель, – він хотів, щоб я розквітла як особистість".
В ті часи трирічна кар'єра вважалася непоганою для моделі. Лінда ж панувала більше трьох десятиліть. А потім – перестала.
У вересні минулого року вона оголосила у своєму Instagram, що подала позов у Нью-Йорку проти Zeltiq Aesthetics за серйозні травми. Тоді вона стверджувала, що система компанії CoolSculpting збільшила, а не зменшила жирові клітини, роблячи її "невпізнанною". Вона розповіла, що упродовж трьох місяців після лікування ділянки її обличчя та тіла почали збільшуватися, ставати твердішими та набрякли. У червні 2016 року лікар діагностував парадоксальну жирову гіперплазію, рідкісне післяопераційне ускладнення, про яке, з її слів, вона не знала.
"Якби я знала, що серед побічних ефектів буде втрата засобів до існування, і що я опинюсь в такій депресії, що зненавиджу себе…, — каже вона, і її очі наповнюються слізьми, – я б не ризикнула".
Так чому ж вона пішла на ризик? – З тих самих причин, що будь-хто робить ін'єкції ботокса чи легких філлерів, або навіть застосовує менш інвазивні засоби для підвищення привабливості – фільтри Instagram: вічне прагнення суспільства мати вигляд якщо не молодший, то кращий. А зараз уявіть себе на місці Лінди, однієї з найбільш фотографованих жінок у світі. Жінки, яка упродовж більшої частини свого дорослого життя заробляла власним обличчям та тілом. Її зовнішність – її валюта. Коли тобі дарована така виняткова краса, спостерігати, як вона зникає, змінюється або спотворюється – на очах всього світу – важке випробування.
Імовірно, будучи настільки ж красивою, ви зробили б усе можливе, щоб спробувати зберегти свою вроду – для себе, звісно, але, можливо, і для інших. Які вічно порівнюватимуть вас із неможливими ідеалами ваших же минулих обкладинок Vogue. Вибравши процедури, вона ненавмисне віисвітлила, який тиск та потенційні ризики криються в культурі краси.
"Ті рекламні ролики CoolSculpting крутилися весь час, на CNN, на MSNBC, знову і знову, і в них запитували: "Тобі подобається те, що ти бачиш у дзеркалі?" Вони говорили зі мною. Йшлося про впертий жир, який не зрушував з місця. Реклама оголошувала: жодного довгого відновлення, жодних операцій... Я вибрала чарівну пігулку – я трохи марнославна, — зізнається вона. – Тож я пішла на це – і отримала зворотний результат".
У заяві для британського Vogue американський представник Zeltiq сказав: "Ми раді, що вирішили цю проблему з пані Євангелістою". Вони додали: "Ми продовжуємо надання безпечних, надійних естетичних продуктів і послуг, які підтверджуються наукою. CoolSculpting — це неінвазивний метод лікування видимих жирових опуклостей на дев’яти ділянках тіла, схвалений FDA".
Вона двічі намагалася виправити результат за допомогою ліпосакції. "У мене порізи по всьому тілу. Мені накладали шви, я носила під підборіддям компресійну білизну, вісім тижнів я була підперезана на все тіло – нічого не допомагало". На піку відчаю вона перестала їсти. "Мені було так соромно, я витратила усі гроші, і єдиний спосіб, який я могла придумати, щоб це виправити, — це нуль калорій, тому я просто пила воду. Іноді їла шматочок селери або яблуко, — зізнається вона. – Я втрачала розум".
Єдиний раз, коли вона вийшла з дому, – футбольний матч свого 15-річного сина Огюстена Джеймса Євангеліста (батько якого – голова правління та генеральний директор Kering Франсуа-Анрі Піно). Вона переконалась, що її ніхто не помітив, повністю прикрилась – взимку, каже вона, це було легше. Вона робила все можливе, щоб приховати все й від Огі (так вона називає сина), але той помітив зміни. "Що справді вразило мене в саме серце – так його фраза: "Пам’ятаєш, колись ти була такою веселою? Пам’ятаєш, як весь час сміялась?" Це був такий невинний коментар. І це було просто неможливо витримати".
За матеріалами vogue.co.uk
