Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Друга втеча: дизайнер Лаша Мдінарадзе – про третю війну в житті та любов до українців

29 серпня 2022

"Друга втеча" — наш спецпроєкт, присвячений людям, які вдруге вимушені тікати від війни. Про свій досвід наші герої — серед них художниця родом з Криму Марія Куліковська, дизайнер з Грузії Лаша Мдінарадзе та директорка зі зв’язків з громадськістю та  комунікацій System Capital Management, донеччанка Наталія Ємченко — говорять відверто й чесно, з великою любов’ю до свого дому, який їм довелося тимчасово залишити. Інтерв’ю героїв слухайте у відео нижче.

Продовжує проєкт грузинський дизайнер Лаша Мдінарадзе — креативний директор українського бренду GUDU, який понад 6 років тому переїхав з Тбілісі до Києва.

Про початок війни

Того дня я, як завжди, прокинувся о 6:30, почав збиратися до спортивної зали, і тут раптово задзвонив телефон. Це була моя подруга з Тбілісі Софія Чконія, засновниця Mercedes-Benz Fashion Week Tbilisi, яка запитала, чи все зі мною гаразд. Я спокійно відповів, що все добре, але здивовано поцікавився, чому вона телефонує так рано. У відповідь почув: "А нічого, що почалася війна?".

Спершу подумав, що вона даремно панікує через якусь інформацію. Я до останнього не вірив, що може розпочатися війна. Але саме в цю мить увімкнулася сирена. Попри те, що це не перша війна в моєму житті — до 24 лютого звуку повітряної тривоги я не чув ніколи.

Лаша Мдінарадзе

Правду кажучи, у перші секунди я навіть розгубився. Не розумів, як треба діяти. Починаю телефонувати друзям, швидко складаю речі та вирушаю до подруги за місто. Так вийшло, що вона опинилася сама в будинку, чоловік буквально за день до цього поїхав у відрядження, і ми зрозуміли, що разом нам буде легше щось вирішувати. Навіть зміг викликати до неї таксі. Це було складно, але я зміг доїхати з Подолу до неї. 

І зрештою вона поїхала за деякий час, а я вирішив залишитися в Україні. У цьому будинку я зостався на цілих півтора місяця. Спочатку здавалося, що там безпечніше, але надивилися ми за цей час там справді багато. Селище, де стоїть будинок, розміщується неподалік Василькова — щовечора ми бачили як бомблять це місто. Якось майже над нами вибухнула ракета — ми вийшли на терасу покурити й стали свідками того, як працює наша ППО. У результаті 24 лютого в нас розтягнулося на півтора місяця, які ми провели в цьому будинку, фактично в лісі.

Відчуття дежавю

Звісно, що почуття дежавю в мене виникло. Про першу війну, яку Росія почала в Грузії на початку 1990-х, я пам’ятаю досить мало — був зовсім дитиною. А ось війну 2008-го вже пам’ятаю краще. Я жив у Тбілісі тоді, а родина мого доброго друга саме з регіону, де почалися воєнні дії. Його батьки весь цей час сиділи в підвалі, вони не мали ані їжі, ані води в достатній кількості, ані зв’язку. Ми нічого не знали про них. Навіть спали по черзі, щоби раптом не пропустити дзвінка. Через 14 років я сам виявився людиною, до якої війна підійшла дуже близько.

Але важливо сказати, що 2008-го я почувався якось упевненіше — навколо рідні люди, родина, мова. А тут почуття небезпеки сприймається набагато гостріше.

Спогади про війну в Грузії

Я не дуже пам’ятаю найпершу війну, але пам’ятаю страх і паніку серед дорослих навколо, коли на війну виїжджали чоловіки, брати й сини. А ще я дуже чітко пам’ятаю величезний чан, в якому варили всім районом їжу. З того, що кожен приносив зі своїх домашніх запасів. Тоді не було світла, води й газу. Як зараз пам’ятаю, як нянька буквально на одному сірнику вранці смажила мені яєчню. Милися всі раз на тиждень. Мені здається, що саме з дитинства я ціную навколишні блага — десь глибоко я таки пам’ятаю, як жити без цього.

У березні 2022 року дизайнер представив NFT-проєкт 21 Days Of Hope – серію малюнків, зроблених під кулями в перші тижні війни
Про спостереження

За ці місяці війни я зрозумів одне — люди, як таргани, виживуть завжди і скрізь. Також у ці складні часи як ніколи виявляється гнучкість психіки – у нас активуються потаємні ресурси. Але хоч якими сильними всі ми здаємося зараз – психолог нам усім все ж таки потрібен. Ми цього ще не усвідомлюємо, але це так.

Про захват від українців

Хочу висловити захват від українців. Я завжди любив Україну, а зараз я в ще більшому захваті й просто щасливий бути тут. Я сюди приїхав, знаючи всього кілька людей, а за два тижні зрозумів, що хочу жити саме тут, навіть попри сувору українську зиму. Я почуваюся тут удома!

Ще в розділі NAME

Популярне