Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Майстерність: українські ремісники в новому проєкті Gunia Project

23 серпня 2022

Предки сучасних українців захоплювалися керамікою, гончарством, ткацтвом. Були вправними ковалями та склодувами. Плели короби та кошики з лози, коріння й кори, вправлялися в писанкарстві — декорі яєць. Що відбувається з цими традиціями тепер? Хто береже та осучаснює автентичні ремесла? Відповідаючи на ці запитання, Gunia Project представляє відеопроєкт «Майстерність». Він присвячений артизанам, що продовжують життя автентичних ремесел.

Різьбярство

Василь Легкий працює в галузі різьбярства з 1990-х. Уперше спробував на заняттях праці в школі й продовжив навчання самостійно. Починав з простого: ложок, фігурок, прикрас для дівчат, робив браслети з орнаментом та кулони.

В українському мистецтві багато оберегів, говорить Василь. «Коли будували хати й закладали сволок, на ньому вирізали роки будування, захисні символи й орнаменти», — додає різьбяр. Сволок — найбільша балка дерев’яного дому ­— прикрашали розетками, смужками, геометричними візерунками. 

Чому Василь обрав різьбярство? До дерева приємно торкатися, воно має гарну фактуру. Найбільше майстер любить працювати з портретами, масками, жіночими фігурами. «У моїй роботі найскладніше — знайти творчу композицію, правильний ескіз, ­— каже він. ­­­— Бо відрізати шматок дерева дуже просто, а от повернути назад ­­— ні».   

Скло

Склодув Тарас Дзиндра — спадкоємець традиції гутництва, відомого в Україні щонайменше 1000 років: кольорові скляні намистини знаходять ще в скіфських похованнях. В юності Тарас жив неподалік відомої Львівської кераміко-скульптурної експериментальної фабрики та задивлявся на її роботу. Ця фабрика — важливий осередок в історії українського гутництва. На її базі започаткували симпозіуми гутного скла. Вони й досі тривають що три роки, підтримуючи тяглість традиції. 

Працювати поруч із постійно гарячою пічкою ­– непроста справа. Що мотивує Дзиндру працювати зі склом? Це свіжий матеріал, він диктує свої умови. «Скло підказує, як буде краще, – пояснює майстер. – Ти хочеш робити одним чином, але скло веде в інший бік. Треба прислухатися до матеріалу». Тарас любить працювати з кольором та експериментувати, виробляючи не самі лише ужиткові предмети, але й елементи дизайну та декору. 

Кераміка

Директорка з виробництва Gunia Project Настя Пасєка та її команда продовжують українську традицію кераміки. Гончарство та ліплення захоплюють Настю з дитинства. Їй подобаються невеликі півники, коники, свистки. «Гончарство асоціюється з чимось теплим, рідним, гарним», — каже вона.

Як і скло, глина ­­— непередбачуваний та нестабільний матеріал. У цьому її чарівність: на кожному етапі виробництва треба бути напрочуд уважним, щоб не припуститися помилки й отримати ідеальний результат. Стежити за цим — відповідальність головного майстра виробництва Gunia Project Дмитра Гончара. «Це — найскладніше в моїй роботі», — каже Дмитро, який працює в галузі кераміки останні 10 років. Процес виготовлення керамічного продукту може сягати 8 етапів. Кожен має пройти бездоганно, щоб після обпалювання виріб був ідеальним.

Обпалювання — вирішальний момент у виробництві кераміки. «Попередні етапи залежать від майстра, їх можна проконтролювати, щоб було якомога менше похибок, — пояснює Дмитро. — А от обпалювання ­— лотерея». Аби зменшити ризик помилок на всіх етапах і виховати молодих керамістів, на виробництві Gunia Project майстрів навчають з нуля. Щоб людина адаптувалася й почала працювати з потрібними обсягами, треба практикувати принаймні місяць. 

Василь Легкий дає майстер-класи з різьблення, а Тарас Дзиндра передає наступному поколінню знання зі склодувної справи. До нього приходять учні з Львівської академії, які експериментують і поліпшують навички. Художників-склодувів залишилося всього близько десятка, вважає Тарас. Саме тому передача навичок і знань так потрібні. 

Гуня

Наталія та Ярослав Кіщуки теж намагаються знайти послідовників свого мистецтва — але в їхньому разі це не так просто. У 2009 році Кіщуки винайшли унікальну методику виготовлення гунь — традиційного на Закарпатті верхнього одягу. «Ми відроджували це мистецтво вдвох, бо в нас на Гуцульщині переважно робили ліжники, а не гуні», — розповідає Наталія. Друзі із Закарпаття поділилися з подружжям місцевою технологією, і вони вдосконалили її. 

«Яворівські гуні», які роблять Кіщуки, вирізняються пухнастою фактурою, в них є рукави та капюшон. «Мені здалося, гуні мають бути більше схожими на нестрижену гуцульську вівцю», — каже Ярослав. З вовняного матеріалу, який навчилися виробляти Кіщуки, можна робити не тільки верхній одяг, а й теплі жилетки та окремі деталі одягу ­­— наприклад, для пальт. «Як і ліжники, гуні можуть жити поколіннями, — каже Ярослав. — Головне — носити їх».  

Чому навчити інших робити гуні — так непросто? «Ми вчилися ткати їх не один рік, — пояснює Ярослав Кіщук. — А люди раз-другий спробують, у них не виходить, і далі вони не вчаться». Сестрі Ярослава не піддалося мистецтво ткання гунь. А от їхня донька опанувала техніку й уже робила власні кожушки. 

Молоді, сповнені натхнення майстри та майстрині — найважливіше у збереженні традиційних ремесел. Українцям передали в спадок керамічне мистецтво, різьбярство, лозоплетіння, ткацтво, склярство, шиття та розпис. Їх важливо зберегти та забезпечити їм майбутнє. 

Над проєктом працювали:

Артдиректор — Ігор Стеколенко
Продюсери — Марта Родіонова, Костя Худов
Оператор-постановник — Аня Корман
Режисер монтажу — Дмитро Кочнєв
Композитор — Юрій Хусточка
Зведення звуку — Сергій Сакаль
Колорист — Вадим Худолій 
Production — Bambuk production
Post-production — Андрій Горлов

Ще в розділі BRAND

Популярне