Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Як я з відділу реклами VOGUE UA пішла на аграрний фронт та працюю в полі

14 квітня 2022

"Україна забезпечує їжею своє населення та є одним з найбільших експортерів кукурудзи, пшениці й соняшникової олії у світі. Частина території України нині не має змоги працювати та обробляти землю. Це означає, що на наш регіон покладається ще більше відповідальності", – каже Дар’я Благовісна з відділу реклами VOGUE UA. Вона закінчила Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сьогодні замість приголомшливих краєвидів з тераси VOGUE в самісінькому серці Києва вона бачить справжнє серце країни – аграрне. Про те, як Дар’я змінила гламурну роботу на важку працю в полі, читайте нижче. 

Все почалося раптово. Ми спали солодким сном, аж раптом пролунали телефонні дзвінки: «Ви що, спите??!! Там почалася війна, Київ бомблять, прокидайтеся!». 

Ми вже знали, що робитимемо. Я погано мислю в паніці, тому ми все обговорили заздалегідь: якщо почнеться війна – ми їдемо до моїх батьків, у село. По-перше, воно розміщується в досить безпечному місці, по-друге, будинок «самозабезпечується» водою та їжею – що великий плюс у критичній ситуації, по-третє, чоловіка не випустять за кордон, а сама без нього я нікуди не поїду.

300 км, 12 годин дороги – і ми в країні мого дитинства, селі на Кіровоградщині. Край, де тягнуться поля за полями, – сірі за зеленими, а жовті за сірими, де біля стріх живуть лелеки, а асфальтовану дорогу спокійно перед машиною перебігають фазани та лисички, де навесні вулиця пахне яблуневим цвітом, а нічне небо таке гарне та ясне, що можна порахувати зорі.

"Краса цього краю має свої вимоги – і це польові роботи та огородня, від яких не сховаєшся

Та краса цього краю має свої вимоги – і це польові роботи та огородня, від яких тут нікуди не сховаєшся. Тут родюча земля, а тому багато фермерських господарств (і одне з них – у мого тата) – і цього сезону надважливо, щоб усі працювали: крім того, що Україна забезпечує їжею своє населення, вона один з найбільших експортерів кукурудзи, пшениці та соняшникової олії у світі, а частина території України нині не має змоги працювати та обробляти землю. Це означає, що на наш регіон покладається ще більше відповідальності.

Польові роботи – не моє улюблене заняття, і все життя я вчилася та розвивалася, аби не доводилося «коровам хвости крутити», як любив казати мені тато в дитинстві. Мене змалку готували до того, що я маю вчитися, працювати над собою, мені казали, що в житті не буде легко, але нехай краще буде не легко за інтелектуальною працею, ніж за фізичною день за днем. І ось я знову тут, розумію неминучість залучення до городницьких робіт.

Спершу в мене це викликало всім відомі симптоми: заперечення та гнів. Типу «чому я знову мушу?..». Я навіть не розкладала нашу валізу з речами – все сподівалася, що ось-ось ми повернемося до свого звичного життя, до Києва. Просто брала светр з валізи, а потім клала його назад. Нервувала, коли розуміла, що мамі самій буде важко впоратися з приготуванням обіду на 8 працівників і що треба йти і пів дня витрачати на кухні, а потім ще кілька годин – на те, щоб поїхати і нагодувати обідом людей у різних місцях: на складі, на полі. А потім ви повертаєтеся, їсте самі, трохи відпочиваєте – і настає вже час готувати працівникам вечерю, тому що, коли погода хороша, косять і вдень, і вночі, поки сухе зерно.

У роботі із землею досить вад: це те, що великою мірою не можна контролювати

Взагалі-то в роботі із землею завжди було досить вад: це те, що великою мірою не можна контролювати. Врожай залежить від багатьох чинників: починаючи від погодних умов, бур’янів чи метеликів, що можуть напасти на кукурудзу, і закінчуючи горобцями, які можуть виклювати соняшник, якщо той зарано вистиг.

А з настанням війни труднощів з обробленням землі стало ще набагато більше: по-перше, через воєнний стан  неможливо вдосталь закупити пального – його видають дозовано, що ускладнює роботу в промислових масштабах; по-друге, тепер дуже важко експортувати: портова інфраструктура недоступна, бо Чорне море для судноплавства фактично закрите нині, і наша країна лише вибудовує нову систему експорту залізничними шляхами; по-третє, ми обробляємо землю, щодня важко працюємо, і засинаємо та прокидаємося з однією думкою: «Хоч би на цю землю раптом не прилетіло».

Коли ми з мамою перший раз везли обід на поле, я побачила, що в небі над полями щось швидко рухається:

– Це що, літак? 

– Та ні, то мабуть пташка велика летить, – впевнено відповідає мама.

– Та знаєш, якось так швидко летить…

У цей момент «пташка» розвертається над полем і з гучним пронизливим звуком проноситься просто над нами. «Таки винищувач. Дякувати Богові, наш, а то було б уже не так весело», – жартую я.

Коли вже годували людей, ще один винищувач промайнув над полем і полетів далі.

"І як ви тут оце працюєте", – дивується мама. "Та як... А що нам робити? Кукурудза сама себе не скосить, – працюємо як виходить", – віджартовуються комбайнер та водії, ласуючи борщем.

У польових працівників непогане обіднє меню

Взагалі, у польових працівників дуже непогане обіднє меню: перше – борщ, чи суп з м’ясом (іноді навіть фірмовий мамин бограч на вогні), друге – картопля з салом чи макарони з котлетами або ковбаскою, а також чай і кава. Ми завжди приїжджаємо з їжею і посудом, розкладаємо свою "польову кухню" на капоті наших "польових жигулів", що призначені саме для таких робочих виїздів, годуємо людей і забираємо весь посуд назад. Годувати працівників лише на полі – легше; якщо люди працюють ще на складі – це вже завдання із зірочкою, бо, по-перше, більше людей, а отже треба більше їжі; по-друге, треба всім скласти пайки й нічого не забути: перше, друге, хліб, термоси з напоями, тарілки, ложки, ополоник, кухлі, – все запакувати, щоб нічого не розлилося та не побилося, і підготувати різні пайки для різних людей.  

З вечерею трохи інші клопоти. Її готуємо на дев’яту вечора. Зазвичай це гарячі бутерброди та термос із кавою – тепер пайки мають бути впаковані для кожної людини окремо, щоб можна було просто приїхати і віддати.

Моїм особистим внеском у процес, окрім кухарства, стала реорганізація з посудом, тому що коли треба готувати обід на велику кількість людей, то іноді ми стикалися з проблемою, що бракувало якогось посуду. І не тому, що немає можливості його купити, а просто тому, що ці справи за невідомої причини завжди відкладаються на потім. Але я люблю, коли все чітко і структуровано, тому за першої ж можливості докупила термоси, щоб було зручно передавати кожному окремо свою каву на нічну зміну, а потім потягла маму до великої посудної крамниці, де ми загубилися на годину, не тямлячись від щастя. Закупили великі бокси, що закручуються кришкою (замість каструлі, щоб не розливався борщ), маленькі контейнери (щоб було зручно скласти пайок на 1–2 людини), пластмасові тарілочки (не поб’ються, поки доїдеш), і термосів, щоб не просити тата повернути свій, з яким він їздить у справах весь день, перед нічною зміною.

Можна сказати, я перескочила торг і депресію – і перейшла відразу до стадії прийняття

Маю зізнатися, мені пощастило – можна сказати, я перескочила торг і депресію – і перейшла відразу до стадії прийняття. На це вплинуло кілька вагомих чинників: перший з них – моя колега Іра, яка одного дня під час нашого спілкування написала мені «На вас і посівну вся надія – це без будь-яких жартів. Не залишитися голодними – не менш важливо, ніж волонтерство». І в цей момент я задумалася – а чому мене взагалі це так нервує? Адже я люблю готувати, і їздити на машині на поле – це не копати землю. Я знаю, що для мене завжди було важливо розуміти й відчувати, що я роблю щось цінне, а тому почала думати не про те, що я можу не встигнути пройти своє заняття з іспанської чи маркетингу, а про те, що я допомагаю мамі, а отже їй легше, і взагалі ми робимо дуже цінну справу – не дозволяємо залишитися голодними тим, хто працює задля врожаю, який потім принесе нашій сім’ї засоби для існування, а нашій країні та світу – їжу.

Ми робимо цінну справу – не дозволяємо залишитися голодними тим, хто працює задля врожаю, який потім принесе засоби для існування, а країні та світу – їжу

Щоб довести «розбори із самою собою» до кінця, я вирішила влаштувати собі особисту «психологічну сесію» – узяла кілька чистих аркушів та розписала, що мене турбує, чому це мене турбує, структурувала все, чим я нині опікуюся, і вирішила для себе: вся проблема в тому, що я не маю чіткого плану. Адже якщо розписати кожен день, як-от: перша половина дня – робота за комп’ютером, друга половина дня – допомога з польовими роботами, а ввечері – навчання, то виходить, що день не прожитий дарма.

Тож я перестала сумувати з цього приводу й наступного дня, коли мама сказала, що час іти садити город, я не засмутилася, а прийняла це як можливість прогулянки на свіжому повітрі, фізичної активності та прекрасний спосіб отримати смачні овочі за місяць чи два. Коли ми всі (я, мама, мій чоловік і тьотя) вже приготувалися до виходу на городній фронт – пролунала повітряна тривога. Але варіантів розвитку подій було небагато – треба терміново йти садити, бо за годину почнеться дощ. Під звуки сирен я дістала гумові чоботи у квіточку, сапки, пакет з насінням, і наш загін вирушив на город.

Під звуки сирен я дістала гумові чоботи у квіточку, сапки, пакет з насінням, і наш загін вирушив на город

За годину копіткої роботи ми засіяли третину городу: ранні сорти моркви, редьки, гороху, пастернаку, кілька сортів кабачків. Зараз ще трохи потепліє, і настане час садити картоплю та розсаду помідорів і капусти. А потім зацвіте терен – і буде саме час засіювати поля кукурудзою та соняшником, знову годувати працівників, їздити за великими закупами продуктів та старатися планувати день так, щоб встигнути неможливе.

Цікаве то життя – одночасно працювати на ремоуті «в Києві» та в селі на городі чи в полі. Це саме той випадок, коли кожен робить максимум на своєму місці  – не обов’язково на передовій, чи з волонтерами. У той час, коли наша команда VOGUE UA допомагає вистояти інформаційному фронту, ми з батьками та односельчанами також допомагаємо вистояти на економічному фронті й забезпечити базові потреби населення. Нас не зламати, і разом ми переможемо!

Довідка Vogue 

14 квітня ЗМІ повідомили, що в Чернігівській області на протитанковій міні підірвався фермер на тракторі. 

За повідомленням офіційного телеграм-каналу ВР України, ще в середині березня цього року Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш наголосив на загрозі глобальної продовольчої кризи. «Сьогодні бомбардують житницю, що годує країни третього світу… Ми маємо зробити все можливе, щоб запобігти масовому голоду та краху світової продовольчої системи», – зазначив А. Гутерреш.

Комітет Верховної Ради України з питань молоді і спорту вважає, що провідні країни світу та Північноатлантичний блок мають вжити заходів щодо закриття українського неба та припинення війни, що дасть змогу забезпечити проведення весняної посівної кампанії в Україні.

Закриття українського неба зупинить російську агресію, оскільки без переваги в повітрі російські війська не здатні протидіяти повномасштабному опору Збройних сил України і сміливості та героїзму українського народу. Зупинить голод у світі, зупинить війну злочинної Росії проти нашої держави.

#STANDWITHUKRAINE ·

Ще в розділі LIFE

Популярне