RU UA

Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Ukrainian Women in Vogue: Маша Єфросиніна

14 листопада 2020

Журнал Vogue UA за підтримки Symbol випустив книгу Ukrainian Women in Vogue. Вона присвячена українським героїням, які з'являлися на сторінках нашого журналу. Моделі і художниці, письменниці і спортсменки, музикантки і дизайнерки, балерини і засновниці благодійних фондів. Кожна з них — сильна особистість, яка має свій стиль, надихає власним прикладом і гідно представляє Україну на міжнародній арені. У спеціальних інтерв'ю для vogue.ua героїні розмірковують про баланс між кар'єрою і сім'єю, публічність і своє розуміння щастя. Цього разу читайте інтерв'ю з Машею Єфросиніною.




 

Як ви вважаєте, балансувати між кар'єрою і особистим життям сьогодні складніше, ніж раніше, чи в наш час встигати все — простіше простого?

Уперше я стикаюся з формулюванням «сьогодні чи раніше» в контексті «балансувати між кар'єрою і особистим життям». От чесно, вперше. В принципі, ця проблема — не проблема, а таке питання ставили завжди, мені здається. Але якщо дійсно мислити в контексті «раніше і сьогодні» — це досить цікаво. Мені здається, раніше це поняття не було настільки чітким і точно сформульованим, як зараз, тому що раніше побудова кар'єри була для жінки явищем не нормативним. Раніше жінка була дуже закріпаченою в зовсім іншому розумінні: вона мала бути берегинею вогнища. На цьому я з «раніше» й покінчила б. Якщо переноситися в сьогоднішній день, то я одна з тих жінок, які культивують розуміння, що балансу не існує. Це не найпопулярніша думка, проте, у мене для неї є кілька підстав, а точніше, аргументів, щоб все-таки вважати, що я тут таки маю якусь рацію. Балансу не існує. Це завжди питання внутрішнього рішення; це завжди питання правильного діалогу з собою. Що ти називаєш кар'єрою? Що ти в це вкладаєш і які цілі у тебе є контурованими в цьому контексті? Чим для тебе є особисте життя? Підтирати дупку дітям і бути постійно перед їхніми очима, щоб говорити собі, що я з ними? А чи давати їм можливість пишатися їхньою мамою, даруючи їм моменти якихось традицій, загального часу, даючи їм спогади на майбутнє, закладаючи в них правильні морально-етичні основи. Ця тема досить об’ємна, і я маю щодо на неї цілий трактат на дві години, тому, якщо коротко, то я б відповіла саме так — балансу немає, є внутрішній вибір і набір рішень, і жінка балансує саме на ньому.

Вимога «бути кращою у всьому», яку суспільство висуває до сучасної жінки, заважає вам жити власним життям чи, навпаки, спонукає прагнути до нових успіхів?

Витіювате запитання, звісно. Я якраз не вважаю, що сучасне суспільство висуває вимогу бути кращою у всьому. Ось тут якраз абсолютно точно відсилання до минулого. Нас у школі, в моїй радянській школі, виховували, якщо хочете — інкубували, винятково тим, що ти маєш бути найкращим: отримати золоту медаль, вступити до ВНЗ; якщо ти в ПТУ підеш, то ти нікчема /непотріб/нуль для цього суспільства; якщо ти дружиш з поганими хлопчиками, ось тобі догана. Все — множ себе на нуль, кулю в лоб, в майбутньому ти наркоман, як мінімум. Або там місце тобі під парканом. І в цьому всьому зросла гігантська кількість людей, тому я вважаю, що сьогодні цей стереотип заважає дуже багатьом жінкам. Це ще раз пізнається як синдром відмінниці — «ваша покірна слуга» абсолютний його адепт. Я-то якраз в останні роки, років з п'ять-шість, повністю трансформую своє життя і себе, щоб цього синдрому позбутися. І знаєте, для чого? Для того, щоб прийти до того, в чому я, людина, яка працює з величезною кількістю жінок, схиляюся: бути кращою у всьому — це особисте внутрішнє розшифрування жінки. Що я маю на увазі: я хочу сама розуміти, в чому я найкраща. Елементарний приклад: дівчинку віддають вчитися на юриста, батьки наполягають, тому що «ось це ж професія, ось це ж робота, це ж гроші ти завжди будеш заробляти нормальні», а дівчина все життя любила пекти неймовірної смакоти випічку. І в сьогоднішньому світі у цієї дівчини є право послати під три чорти те, що їй суперечить, — освіту нав'язану; якісь стандарти, в яких її бачать як виняткову, — піти і відкрити маленьку кондитерську. Не знаю... Маленький вагончик орендувати, щоб продавати свої еклери, капкейки, тістечка і «Київський» торт за її рецептом, і ось тут бути найкращою. Найкращою у своїй справі. Це дуже складно і це на сьогоднішній день теж не норма нашого суспільства. Але я вважаю, що це новий норматив свідомості сучасної жінки. У кожному разі, вся моя робота зводиться саме до цього.

Балансу не існує. Це завжди питання внутрішнього рішення; це завжди питання правильного діалогу з собою

Наскільки складно бути публічною особою — і як ви намагаєтеся з цим впоратися?

Тут є, природно, свій світлий і свій темний бік. Коротко про обидва. Світлий  — це неймовірне ставлення людей до мене. Публічність приносить любов людей. Ну, в моєму випадку, і скільки я живу в Києві — більше 20 років, а якщо бути точним, то 24, — то завжди на вулицях міста мені посміхаються люди. Це фантастика, і це те, що я бажаю відчути кожній людині на цій землі, коли кожен перехожий тобі посміхається. Тихо так, опустивши очі іноді, соромлячись. Іноді просто спалахуючи, іноді підбігаючи, але дуже-дуже трепетно, щоб в жодному разі не порушити твій простір. Це щодо мене так. На мені не рвуть волосся чи одяг, і не кричать-верещать, але завжди посміхаються. Це фантастика. Я за свої прогулянки Києвом готова багато віддати, тому що я завжди повертаюся переповненою. Темний бік продиктовано сучасним світом і його анонімністю, і, на жаль, його полощуть, обмовляють, прізвище постійно висвітлюють у наклепницьких якихось інформаційних потоках, і ти нічого не можеш з цим вдіяти. Ти можеш опинитися в якомусь вихорі негативного хайпа або ж тебе тут же можуть підхопити якісь заголовки. Ти начебто собі трохи не належиш. Усе твоє особисте і приватне завжди треба оберігати з великим трепетом і силою, щоб туди не проникли ті, хто потім над цим може познущатися.

Як ви викроююте час особисто для себе і чому його присвячуєте?

Я не викроюю час для себе. Час для себе — це частина того, як я влаштована, і частина мого способу життя, і насамперед про це знають мої близькі люди. Мені досить будь-кому з моїх членів сім'ї або будь-кому з моїх друзів сказати, що зараз мені потрібно побути на самоті... і це знає вся команда в моєму оточенні. Перед моїми виступами всі в курсі, що мені потрібен час на медитацію. Коли я зробила це абсолютним нормативом свого існування, це перестало когось шокувати або обурювати (я думаю, що і не було ні обурень, нічого). Коли ти це подаєш як якусь догму свою, то це приймається абсолютно спокійно, і тобою ж першою. Я потребую особистого простору, єднання з собою, з півгодини мовчання, з двадцять хвилинах медитації, і практично завжди, коли відчуваю в цьому необхідність, я цей час для себе просто знаходжу.

Бути кращою у всьому — це особисте внутрішнє розшифрування жінки

Які складові вашого щастя і чи є щось, чого не вистачає для його повноти?

Запитання, розумієте, звучить в сьогоднішньому дні, і тому сидячи зараз рано вранці, випиваючи каву, я, звичайно ж, хочу кричати, що для повного щастя мені бракує подорожей, мені бракує зустрічей з моїми друзями по всьому світу, мені бракує театрів, балетів, виставок, кіно гарного. Мені бракує можливості сісти і полетіти на море, щоб зараз по мені до ніг водичка пройшлася і сказала «вітаннячко, я чекала на тебе». Водичка океану або моря. Мені бракує вечірки на пляжі в Тулумі. Блін, я ладна просто кричати. Я живу у відчутті, що я зараз у якійсь географічній в'язниці. Але, швидше за все, це не складова щастя, це більше емоційне виснаження від того, що ми всі підпорядковані серйозним змінам на планеті. І я, як волелюбна людина, звісно, трохи підхникую з цього приводу. Але дивним чином в цьому всьому я знаходжу щастя: стільки, скільки я була вдома зі своєю сім'єю мені, чесно, здається, я не була ніколи. Ось присягаюся. У нас з'явилися нові традиції, у нас з'явилися нові правила. Усе переповзло у якісь дивовижні нові форми. Сьогодні вночі до мене прийшли обидві дитини — 16 і 6 років, — які все своє життя сплять у своїх кімнатах і ледь спускаються до сніданку, а сьогодні вночі прийшли і сказали: "Хочемо, матусю, спати з тобою". І я подумала відразу, що, блін, все перевертається з ніг на голову в світі, але і прекрасне теж наповнюється якоюсь дуже життєвою енергією. І все-таки в сьогоднішньому дні, скажу вам, я пройшла величезну дорогу завдовжки років у 15, щоб розпізнавати щастя в миті. І, здається, я близька до того, щоб сказати, що я навчилася це робити.

З ким із жінок — сучасниць або історичних персонажів — ви хотіли б поговорити відверто? І про що була б ця розмова?

Блін, це дуже складне запитання. Це дуже складне запитання. У мене є книга «Жінки, які змінили світ», це біографії: від Інді Раданди і Маргарет Тетчер до Мадонни і принцеси Діани, Матері Терези та інших, й інших до сьогоднішніх сучасниць. Звісно, мені хотілося б хоча б на годину свого життя опинитися в їхньому товаристві, тому що, я думаю, більшого натхнення, ніж видатна жінка, іншій жінці не дає ніхто. Мені так здається. Я так влаштована, це частина моєї особистості. Я надихаюся жінками. Я б багато чого віддала, щоб порозмовляти з Мішель Обамою. Я б з величезною цікавістю, з гігантською, поспілкувалася б з Ксенією Собчак. Я б поговорила про всі можливості жіночого гумору з Катею Варнавою. Я б дуже хотіла коли-небудь у якимось житті потримати за руку Мати Терезу і запитати: «Як вам вистачало на всіх добра? На всіх, всіх, всіх розуміння? Адже люди такі різні й часом такі невдячні, часом тобі здається, що ти все робиш, і немає на це жодної реакції саме від людей, для яких ти це робиш. Навчіть розуміти кожного, хто відвертається від тебе». Якби у мене зараз було більше часу, безумовно, я б цей перелік продовжила. Безумовно, Гілларі Клінтон. Я б запитала про силу і незламність її душі, її цілей. Узагалі, мене хвилюють жінки, які мають внутрішній стрижень, але якась приголомшлива жіночна слабкість в очах ледь помітна; там, де вони тільки жінки і все.

Маша Ефросинина · Ukrainian Women in Vogue ·

Ще в розділі Lifestyle

Популярне