Зрозуміти інших: що потрібно знати про синдром Аспергера
Поряд з тим, як підвищується поінформованість про психічні розлади, знаменитості і лідери думок розповідають про власні ментальні відмінності і свій досвід. Нещодавно в ефірі американської передачі Saturday Night Live Ілон Маск розповів, що він має синдром Аспергера. На честь Всесвітнього місяця обізнаності про психічне здоров'я розповідаємо, що означає синдром Аспергера і як допомогти людям з цим розладом адаптуватися до навколишнього світу.
Photo: Chris Madden / Getty ImagesУперше цей синдром було описано в 1940-х роках психіатром Гансом Аспергером, який спостерігав за схожою на аутистичну поведінку і складнощами з соціальними і комунікативними навичками у хлопчиків з нормальним інтелектуальним і мовним розвитком. У 1994 році синдром Аспергера додали в Діагностичний і статистичний посібник з психічних розладів Американської психіатричної асоціації, відокремивши його від аутизму. У 2013 році аутистичний розлад, синдром Аспергера й інші поширені порушення розвитку замінили на загальний діагноз розлади аутистичного спектра. Проте багато фахівців, як і раніше, вважають синдром Аспергера менш важкою формою аутизму.
Разом зі зростанням обізнаності та прийняття людей з різними формами аутизму, зріс і рівень усвідомлення того, що люди з порушеннями розвитку можуть жити самостійно, будувати кар'єру і вести соціальне життя в залежності від форми розладу. Серед відомих особистостей з синдромом Аспергера є такі видатні люди, як режисер Стенлі Кубрик, актор Робін Вільямс, один з найвидатніших президентів США Авраам Лінкольн, генеральний директор Tesla Motors Ілон Маск і екологічна активістка Грета Тунберг.
Ілон МаскДля синдрому Аспергера [та інших розладів аутистичного спектра] характерні чотири симптоми, які по-різному проявляються в поведінці людини: труднощі з соціальною взаємодією; поведінка, яка повторюється; затяте слідування власним думкам і зосередженість на певних правилах та діях. Відомо, що причиною багатьох симптомів синдрому Аспергера є зміни в головному мозку, але лікарі поки що не можуть конкретно визначити, що саме їх провокує. До потенційних факторів-провокаторів синдрому відносять генетичну схильність і вплив токсинів навколишнього середовища, як-то хімічні речовини і віруси.
Синдром Аспергера вважається менш тяжким розладом аутистичного спектра. Людям з цим синдромом часто властива так звана висока функціональність, тобто відсутність затримки мовних навичок і когнітивного розвитку. Вони мають нормальні і розвинені інтелектуальні здібності — згадайте Ілона Маска і Грету Тунберг. Проте, щоб людині з розладом розвитку було легше соціалізуватися, здобувати освіту в звичайних класах і працювати, її діагноз бажано встановити якомога раніше, щоб ще в дитячому віці навчити адаптуватися до умов навколишнього світу.
Синдром Аспергера й інші розлади аутистичного спектра не піддаються лікуванню. Існує гіпотеза, що чим раніше розлад виявлено, тим легше допомогти людині навчитися встановлювати соціальні зв'язки, реалізувати свій потенціал і жити продуктивним життям. Але коли йдеться про психічні розлади, універсальної поради не існує — ефективний спосіб для одного може виявитися абсолютно непридатним для іншого.
Специфічність усіх розладів аутистичного спектра в тому, що їх складно діагностувати "заздалегідь" і неможливо вилікувати. Щоб виявити синдром Аспергера в дитинстві, слід звертати увагу на розвиток дитини. У разі помітних особливостей у розвитку, порівняно з іншими дітьми і прописаними нормами, слід звернутися до фахівця і звіритися з ключовими показниками, як-то здатність розмовляти, соціальна взаємодія, вираз обличчя при розмові, інтерес до спілкування з іншими, реакція на зміни, ступінь розвитку координації рухів і моторики.
Через відсутність універсальних тестів, які могли б допомогти в діагностиці синдрому, багато пацієнтів часто стикаються з проблемою "неправильного діагнозу", коли синдром Аспергера плутають з синдромом дефіциту уваги і гіперактивності. У будь-якому випадку, для людей, які мають такий розлад і відчувають труднощі в соціалізації та адаптації до змін, будуть корисними навчання соціальним навичкам, заняття з логопедом, фізіотерапія і когнітивно-поведінкова терапія. Це необхідно передусім для того, щоб вони мали можливість комфортно жити у світі, який лише починає адаптуватися під потреби людей з особливостями розвитку.
