Поділитися

Писанки різних регіонів Украіни: унікальна колекція музею Гончара

"35 років подорожей Україною, а їздив я частіше навесні і старався потрапити на Великдень до церкви з тим, щоб побачити це багатство писанок у різних куточках нашої України. Я завжди відвідував посвяту писанок і крашанок з тим, щоб дізнатися, в кого можна придбати найкращу писанку…".

З листа художника Івана Гончара

Фото: музей Івана Гончара

Традиції писанкарства в Україні сягають давнини. "Найстарішій писанці, знайденій в Україні, 500 років", – розповідає Ярослава Музиченко, старша наукова співробітниця Музею Івана Гончара. – " Її знайшли у Львові в старовинному водозбірнику на глибині 5,5 м, який датують XV–XVI століттям. Писана вона, ймовірно, на гусячому яйці, орнаментом "безкінечник". Тобто, писанкарству на теренах України не менше півтисячоліття. Хоча воно, звісно, почалося тут набагато раніше".

Онучка Устима Кармелюка – Марія Кармелюк-Слюсар, знаменита писанкарка, за роботою. 1960-і рр. Мистецький історико-етнографічний альбом Івана Гончара "Україна та Українці"

У вісімдесятих роках XIX століття, під час розкопування Кривушанської могили археолог Уваров знайшов глиняні яйця. Про це в етнографічному нарисі "Звичаї нашого народу" пише дослідник Олекса Воропай. Такі ж яйця знайшов у 1908 році і Хвойко в розкопах на Полтавщині. Крім того, вчені порівнювали орнаменти на посудинах, що були знайдені в археологічних розкопах, з найстарішими орнаментами писанок, і довели, що звичай розмальовувати писанки походить в Україні ще з дохристиянських часів. Найстаріший орнамент на писанках подекуди зберігається ще й досі. Він переважно геометричний: трикутники, спіралі, кола, сорококлинці, сорок гілок тощо. У християнські часи це вже набрало іншого змісту.

Писанка з альбому

Одна з найцікавіших в Україні колекцій писанок – у київському музеї імені Івана Гончара. Вона налічує 2370 одиниць. Серед старожитностей свого хатнього музею скульптор та художник Іван Гончар особливо цінував саме українські народні писанки. Це, зокрема, засвідчують рядки з його листа:

"35 років подорожей Україною, а їздив я частіше навесні і старався попасти на Великдень до церкви з тим, щоб побачити це багатство писанок по регіонах нашої України. Я завжди відвідував посвяту писанок і крашанок з тим, щоб узнати в кого можна придбати найкращу писанку…".

"Святкові писанки, писані народними митцями з сіл Косівського р-ну та Прикарпаття, 1959 р.". На фото відтворені співробітницями Музею Івана Гончара та майстринями народного мистецтва Ларисою Головнею і Надією Білоткач писанки за малюнком Івана Гончара

Колекцію автентичних писанок Іван Гончар збирав протягом середини 50-х – кінця 80-х років ХХ століття. Ця колекція налічує 434 писанки. Основу збірки писанок Івана Гончара складають твори із західних регіонів України – гуцульські, покутські, буковинські, лемківські, сокальські, тобто з тих країв, де ця традиція найповніше збереглася і розвивалася. Доповнюють колекцію писанки із Західного Поділля, Полісся та Центральної України.

Після демобілізації з армії, в якій перебував усю Другу світову війну, Іван Гончар почав досліджувати та збирати українське народне мистецтво. Він створив у своєму будинку музей національної культури. Він був упевнений, що народне мистецтво – міцна основа української культури.

"Писанки, писані народними майстрами – переважно жіноцтвом – з с.Новий Дорогин на Північній Житомирщині". Відтворені майстринями народного мистецтва Ларисою Головнею і Надією Білоткач писанки за малюнком Івана Гончара.

"Щоб глибше зрозуміти ціну і вартість мистецької культури нашого народу, треба сказати кілька слів про нашу народну культуру, частиною якої є народне мистецтво. Пісня і рушник, дума і музика, танок і барвисте вбрання, гумор і малярство – усе це було єдине ціле, що створювало неповторний національний образ нашого народу, як і кожної нації".

Аркуш "Писанки, Закарпаття, с.Довге", Гончар І.М. [1911–1993]. 1960-ті роки. Відтворені майстринями народного мистецтва Ларисою Головнею і Надією Білоткач писанки за малюнком Івана Гончара

Разом зі своїм сином Петром Гончаром Іван Гончар створили й серію аркушів із замальованими з натури писанками Поділля, Полісся, Буковини, Галичини, Прикарпаття та Закарпаття. Оскільки писанки зберігаються не довго, то більша їх кількість з колекції Івана Гончара була "відписана" (відтворена) у 1996 – 1997 роках майстрами народного мистецтва України і співробітницями музею Ларисою Головнею та Надією Білоткач. Нині ця збірка поповнюється подарунками сучасних майстрів-писанкарів.

"Святкові писанки, писані народними майстрами 1966 р. у м.Барі та с.Іванівці на Поділлі". Відтворені Ларисою Головнею і Надією Білоткач писанки за малюнком Івана Гончара

Безумовно, сьогодні традиції змінюються та трансформуються. "Зберігають традицію не лише майстри", – Мирослава Вертюк, заступниця директора НЦНК "Музей Івана Гончара" з нематеріальної культурної спадщини та зв’язків з громадськістю. – Кожна перша жінка може писати писанку і останнім часом дуже багато людей завдяки майстер-класам опанували мистецтво писанкарства. За останні десятиліття писанка відродилася навіть в тих регіонах, де їх майже не писали: Східне Поділля, Київщина, Слобожанщина. Щоб традиція жила, писанки мають бути не на виставках у музеях, а у великодніх кошиках. Проте, завжди були жінки, які з особливою майстерністю виписували писанки, у них завчасно перед Великоднем замовляли. Так і зараз, є майстри, які створюють не лише обрядові атрибути, а справжні мистецькі витвори. Є багато молоді, яка охоче переймає традицію.

Процес створення писанок; музей Гончара

Серед майстринь, які відроджують писанкарство вже більше 30-ти років: Зоя Сташук (Київ), Віра Манько (Львів), Оксана Білоус (Київ), Марина Верхова (Вінниця), Тарас Городецький (), Тетяна Пірус (Вінниця), Ірина Вах (Львів), Марія Янків у Львові відроджує лемківську писанку, Білик Оксана, Кіращук Олег (Коломия), Гуцуляк Марія (Могилів-Подільський) відроджує шкрябанки, Оксана Городецька (Могилів-Подільський), Наталя Дребот (Житомир), Юлія Датченко (Дніпро) Таїсія Гарвард (Херсон), Роксолана Загайська (Львів), Наталя Войтенко (Кривий Ріг), Наталя Кравченко (Харків), Галина Половенко (Львів), Тетяна Коновал (Свердловськ-Київ), Ольга Сахно (Київ), Лариса Волкова (Харків), Оксана Кисіль (Полтавщина), Наталя Камерська (Карлівка, Полтавщина), Наталя Сентемов (Вінниця), Світлана та Надія Стадник (Коломия).