Невролог пояснює: як впоратися з почуттям самотності під час самоізоляції
Пандемія COVID-19 завдає невимовної шкоди світу, змушуючи людей прийняти дивний і усамітнений новий образ життя. Відомо, що карантин передбачається тривалий, але наскільки, точно ніхто сказати не може. Журналістка Vogue Джессі Хейман поговорила з неврологом, доктором наук Стефані Качіоппо, про труднощі самоізоляції й почуття самотності, які Хейман відчула особисто.
Менш як за тиждень самоізоляції квартира в Брукліні, яка раніше приносила мені безліч задоволення, стала видаватися в’язницею. Раптово я опинилася під домашнім арештом на невизначений термін. Звісно, я була в безпеці, але також — повністю одна. Мій розум роз’їдали питання: невже я понад рік не бачитиму свою сім’ю й друзів? І чи побачу я їх знову?
У мене почалися симптоми. Горло стискувало й кололо, було важко дихати. Я що, захворіла? Як виявилося, у мене не було симптомів коронавірусу. За словами соціального невролога доктора Стефані Качіоппо, паніка стала природною реакцією на стрес.
"Найгірше, що ми можемо зробити — це уявити майбутнє, в якому ми одні", — стверджує доктор Качіоппо, директорка Лабораторії з вивчення динаміки головного мозку (Brain Dynamics Laboratory) у Медичній школі Прітцкера в Університеті Чикаго. Вона вивчає вплив любові й самотності на мозок і разом зі своїм нині покійним чоловіком, доктором Джоном Качіоппо (який написав книгу про самотність), з’ясувала, що фізична самотність має мало спільного з почуттям самотності. Їхнє дослідження порівнює самотність з біологічним сигналом, подібним до відчуття спраги або голоду.
"Самотність — це не патологія, — запевняє Качіоппо. — Це просто зовнішній сигнал від нашого тіла про те, що щось не так з нашим оточенням". Якщо питання самотності не вирішити, проблема може мати серйозні наслідки — і її розв’язання далеко не таке однозначне, як може видатися. Як говорить доктор, просте перебування з іншими людьми не обов’язково змусить вас відчувати себе менш самотніми. "Якщо ви зведете самотніх людей разом, вони зненавидять одне одного через кілька хвилин", — пояснює доктор.
Так відбувається, тому що самотність може зробити вас не дуже приязною людиною, хай як іронічно це звучить. Згідно з Качіоппо, постійна самотність активує механізм уникнення в мозку, означаючи, що, найімовірніше, ви ставитиметеся до інших скептично й недовірливо, занурюючись у власну самотність все глибше. Самотність впливає не тільки на свідомість, а й на фізичне здоров’я: навіть у вільному від пандемії світі хронічна самотність збільшує ризик передчасної смерті на 26%.
Але як запобігти самотності — і всіх її серйозних побічних ефектів — перебуваючи в самоізоляції? За словами Качіоппо, ключем є пошук нових способів відновлення контролю. "У процесі дослідження ми з’ясували, що відчуття контролю має важливе значення для розсудливості, — говорить Качіоппо. — Але ситуація з COVID-19 розвивається так стрімко, що керівні принципи, які ми сьогодні маємо, можуть не спрацювати вже через тиждень. Так що свідомість справді в небезпечній ситуації".
"Перше, що нам потрібно зробити, — це перебувати в теперішньому моменті, не дозволяючи мозку фантазувати про майбутнє, — говорить Качіоппо. — Прямо зараз ви можете контролювати їжу, яку ви вирішуєте з’їсти, одяг, який ви вирішуєте одягти й так далі. Це дає відчуття стабільності".
Поради щодо заземлення від Качіоппо, хоч і звучать як рекомендації щодо практикування йоги, але мають відчутний ефект. "Дихання дійсно важливе, — каже вона. — Трисекундні серії вдихів і видихів здатні повернути відчуття реальності. Тим, кого затягує стресовий вир у разі роздумів про майбутнє, доктор рекомендує вимовити вголос своє ім’я, щоб переорієнтувати власні думки. "Це звучить досить безглуздо, але спробуйте, — каже вона. — Ви урвете блукання розуму негативними думками про майбутнє".
Ще одна підступна особливість коронавірусу — його здатність перетворювати навіть найрозсудливіших і найоптимістичніших на іпохондриків. Інтернет рясніє анекдотами про людей, які відчувають всі типи симптомів. Так можна стати параноїдально пильним, ретельно моніторячи організм стосовно найменших змін: чи не болить горло? Це сезонна алергія або початок чогось гіршого? Качіоппо пояснює, що розум мчить крізь можливості, намагаючись з’ясувати, де ховається небезпека, і що можна було б із цим зробити. Це нормальний процес, який можна вважати корисним. Завдання лише в тому, щоб впоратися із занепокоєнням, спричиненим такою невизначеністю.
Після свого стресового виру я використовую методи Качіоппо, щоб відігнати тривожні думки про майбутнє. Найкраще у мене виходить знизити фокус до майбутніх 48 годин, хоч я й далі скуповую гуртом запаси бобових і лікеру. Мої найщасливіші й найнормальніші дні — ті, у яких є розклад. Мене здивувало, що невеликі плани — онлайн-тренування, прогулянка в парку, новий рецепт вечері — зробили чималий внесок у моє життя. Як і багато людей, я також покладалася на "віртуальні щасливі години", щоб позбутися самоізоляції. Я запитала у Качіоппо, чи буде для мозку взаємодія через FaceTime або Zoom такою ж приємною, як коктейль у барі з друзями в реальному житті.
За її словами, ключ до віртуального спілкування в тому, щоб взаємодіяти з близькими й друзями так, ніби ви дійсно перебуваєте поруч — тоді ви з більшою ймовірністю поділитеся чимось особистим, вислухаєте одне одного й насолодитеся спілкуванням. Саме таке повне занурення допоможе запобігти небезпечним наслідкам самотності.
У кінцевому підсумку, зазначає доктор, почуття спільності полягає в якості вашої взаємодії — незалежно від фізичної близькості. "Поки мозок розуміє, що це тимчасово, вам не обов’язково фізично перебувати в одній кімнаті, щоб по-справжньому зібратися з сім’єю або друзями".
За матеріалами vogue.com
