Чому варто прочитати бестселер "Обіцянка сестер" – про випробування жінок під час війни

У видавництві #книголав вийшов роман зіркової письменниці Гізер Морріс, авторки бестселерів "Татуювальник Аушвіцу" та "Подорож Цильки". "Обіцянка сестер" – заснована на реальних подіях історія сестер, які переживають жахіття Другої світової війни.

Роман розпочинається з картинки теплого літнього дня 1929 року в Словаччині. Менахем Меллер, який пережив Першу світову війну і був поранений, збирає своїх доньок – наймолодшу Лівію, середню Магду та найстаршу Цібі – біля себе на ґанку їхньої домівки. Батько просить сестер дати йому обіцянку: завжди дбати одна про одну та нікому не дозволяти їх розлучити. На завтра в чоловіка запланована операція – у нього в шиї досі сидить куля, і її треба вирізати. Він хвилюється, що може не вижити під час складної операції... Цю настанову батька дівчата запам'ятають на все життя.

Уже наступна сцена роману відбувається 1942-го року, у тій самій Словаччині: 13-річну Лівію нацисти просто з батьківського дому забирають до Аушвіцу. Наступного дня Цібі вирушає разом із нею – "ніхто не скривдить її, поки я дихаю". Вдома залишається середульша сестра, 15-річна Магда – яка на той час перебувала в лікарні. Але через два роки і вона потрапляє до концтабору, до сестер – адже вони дали обіцянку завжди бути разом, навіть у лиху годину.

Ця пронизлива історія, як і інші розповіді, написані австралійською письменницею Гізер Морріс, заснована на реальних подіях. Гізер прийшла в літературу, коли їй було 60 років: її дебютний роман "Татуювальник Аушвіцу" (2018) спричинив справжній фурор, а його продаж перевищив 6 мільйонів примірників у всьому світі. За плечима австралійки Гізер Морріс, медичної працівниці за освітою, – майже 30 років роботи соціальним працівником у найбільших лікарнях Мельбурна. Саме в лікарнях Морріс напрацювала навичку слухати, чути та запам'ятовувати історії – а історій у соціального працівника багато. У 90-х Морріс, яка дуже любить кіно, закінчила кілька курсів з написання сценаріїв – бо мріяла створювати сценарії та писати книги.

У 2003 році за кавою її подруга сказала: "У мене є друг, у нього нещодавно померла мати. Його батько – єврей, що вижив в Аушвіці. Він шукає людину, яка могла би вислухати його історію і написати про це сценарій". Так в 2003 році Гізер Морріс зустріла Лалі Соколова (справжнє ім'я Людвіг Ейзенберг) – чоловіка, який в 1942 році потрапив до концтабору Біркенау, де незадовго до цього померли його батьки. Лалі знав багато мов, тому нацисти дали йому завдання: він став помічником табірного татуювальника та наносив на руки нових полонених номери. У таборі він познайомився з дівчиною Гітою, нанісши на її руку номер № 34902. Вони закохалися, а в 1945 році, звільнившись із табору, одружились і прожили щасливе життя.

Історія Лалі та Гіти стала основою для дебютного роману Гіззер Морріс – "Татуювальника Аушвіцу". Він повністю документальний: авторка три роки спілкувалася з героєм, слухала його, але навіть не вмикала диктофон, адже це могло відволікти героя. "Татуювальник Аушвіцу" – один із найпронизливіших романів про Голокост, який вразив читачів у всьому світі (в 2018-му роман переклали українською, він також вийшов у видавництві #книголав). Цікаво, що після його виходу з'явилися тисячі людей, які хотіли розповісти Гізер Морріс свої історії про те, що вони пережили. Так за Морріс закріпилася слава авторки, що вміє слухати, – а потім розповідати світові щемкі історії.

"З часу виходу "Татуювальника Аушвіцу" я отримала тисячі електронних листів з усього світу, наповнених особистими історіями читачів про їхнє життя, кохання, втрати та навчання", – каже письменниця. Сам Лалі Соколов розповів їй історію, яка стала основою для другого роману, "Подорож Цильки" – про єврейську дівчину Цильку, яка була змушена пройти табори двічі. Цильці Кляйн було 18 років, коли радянські солдати звільнили Аушвіц-Біркенау. Але Цилька — одна з багатьох жінок, засуджених Радянським Союзом до трудового табору за звинуваченням у допомозі нацистам. Опинившись у Воркутинському ГУЛАГу в Сибіру, де вона має відбувати 15-річний термін, Цилька використовувала свій розум, щоб вижити. Роман "Подорож Цильки" Гізер Морріс вийшов у 2019 році та був проданий накладом у понад мільйон примірників.

В основі нового роману Морріс "Обіцянка сестер" (2021) також реальна історія, яку авторка фактично почула з перших вуст. "Після прочитання "Татуювальника Аушвіцу" до мене звернулася одна єврейська сім’я, – розповідає Гізер Морріс. – З'ясувалося, що вони знали Лалі та Гіту. Вони попросили мне вислухати їхню історію – і я полетіла до Ізраїлю як тільки змогла. Там я почула історію, яку пізніше мала за честь розповісти в романі "Обіцянка сестер".

Людиною, яка розповіла Морріс історію сестер Лівії, Цібі та Магди, був син Лівії, Одде Равек. "Навесні 2019 року ми з дружиною Пем збиралися вирушити в подорож, щоб відвідати наших дорослих дітей і сім’ю в Ізраїлі та відсвяткувати весілля нашої племінниці. Під час шопінгу в останню хвилину мені впав у вічі роман "Татуювальник Аушвіцу", і ми купили його, щоб прочитати в подорожі. Я і ґадки не мав, що придбання цієї випадкової книжки стане основою для здійснення моєї давньої мрії".

"Історія моєї матері, Сібі та Магди, є свідченням сили любові та відданості, – пише чоловік у передмові до книжки, яку можна почитати на сайті Гізер Морріс. – Попри всі труднощі, три сестри пережили найогидніший систематичний геноцид, який коли-небудь знав світ. І все ж вони продовжували жити й працювати в новій країні". Так, читаючи роман, ми дізнаємось, що героїні вижили та повернулись до Словаччини, яка на ту мить стала комуністичною державою, і згодом наважуються почати нове життя в Ізраїлі. Там народжуються їхні діти та онуки, а героїні опановують мову, культуру, новий спосіб життя у фактично новій для себе країні. Словом, намагаються жити – попри насилля та жахіття, які пережили в концтаборі.

"Три сестри" — це історія про надію в найважчі часи та про те, що життя можливе навіть після втрати. Ця ідея Гізер Морріс дуже співзвучна думці, яку у своїх творах та інтерв'ю висловлює психологиня та письменниця Едіт Егер – ще одна жінка, яка вижила в Аушвіці. На запитання "Як ви живете з усвідомленням того, що десь живуть люди, які вчинили такі звірства в Аушвіці? Чи ви можете це пробачити або забути?" – вона відповідає: "У мене троє дітей, п’ятеро внуків та семеро правнуків, і це моя відповідь Гітлеру".