Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

«Я малюю лише для себе»: фотограф Олена Ємчук про свою нову пристрасть – живопис

08 листопада 2019

Найвідоміша у світі українська fashion-фотографиня Олена Ємчук захопилася живописом і називає його своєю територією свободи.

Автопортрет Олени Ємчук, 2019

Легковажні медсестри фривольно танцюють, грають у бадмінтон і проводять непристойні досліди в кабінеті головного лікаря. Мексиканська Мадонна воскресає серед овець і маків. Радянські журналісти ведуть похмуро ефір про партійний порядок денний. Сім лже-Наполеонів зібралися в зграйку і розробляють хуліганський план… Побачити таке можна лише уві сні – і на акварелях Олени Ємчук, наприклад, у серії Beware, My Lovely. Здається, що сюрреалізм, еротика, соціальна критика і мортальність не можуть уживатися гармонійніше, ніж в її роботах: картини Ємчук лаконічні і балансують на межі нехтування правилами художнього академізму і їх дотримання. А ще – вони незбагненно, по-диявольськи привабливі.

Ми зідзвонюємося з Оленою під час її літньої відпустки, після трьох тижнів інтенсивної роботи в Україні. Ємчук переїхала з Києва до Нью-Йорка майже 40 років тому, але зберегла безпрецедентний для емігрантки зв'язок з батьківщиною. Успішний, в своєму роді культовий fashion-фотограф, до персональних арт-проєктів в Україні вона ставиться з більшим пієтетом, ніж до зйомок історій з голлівудськими зірками як-от  Ніколь Кідман чи Тільда Свінтон. Проте навіть найбільш комерційні кадри знімає з відчуттям. Сьогодні Олена багато працює для Vogue – української, італійської, японської, китайської, британської версій, PORTER magazine, AnOther Magazine. «Рідне» видання Vogue UA Олена підтримує з перших номерів: 2013 року вона зняла найвідоміших українських моделей і молоді таланти, які розвивали модну індустрію в країні, 2014-го – топ-модель Карен Елсон, 2017-го – обкладинку з Анною Клівленд. Але сьогодні ми говоримо з Оленою про картини – відносно нову і несподівану частину її творчості.

Ekaterina, 2018
Mabel, 2017

«Ти не повіриш, але я зараз проїздом у Тоскані і саме тут 2002 року я вперше почала малювати», – каже Олена. (Я вірю: за роки роботи в ролі її продюсера звикла до всякого роду містичних збігів.) «Я тоді переживала важку особисту кризу і два тижні гостювала в будинку моєї подруги Ненсі, – продовжує вона, чарівно змішуючи фрази російською та англійською мовами. – У Ненсі велика колекція творів мистецтва, і я просто божеволіла від картин португальської художниці Паули Регу. Робити було нічого – тільки їси і плавай в басейні. Я взяла папір, акрилові фарби і ні з того ні з сього почала малювати фольклорних напівлюдей-напівзвірів. Ненсі знайшла в The New York Times абсолютно дикий заголовок: «Чорний ведмідь убив єврейське немовля». Так я назвала свою першу картину».

Всього через два роки у Ємчук відбулася персональна виставка картин у нью-йоркській галереї Dactyl Foundation. Тепер за її плечима вже десяток персональних та групових виставок у США і Європі, а 2018 року нью-йоркський luxury-універмаг Bergdorf Goodman прикрасив роботами Олени свої вітрини. Її картини є в особистих колекціях сестер Олсен, Руні Мари, співзасновника Dazed Media, Джефферсона Гека, топ-моделей Єви Герцигової, Гелени Крістенсен, Карен Елсон. Інтерес до живопису Ємчук проявив колумніст New York Magazine і один з найвідоміших арт-критиків сучасності Джеррі Зальц. В особистій бесіді він зауважив, що її роботи оригінальні і самобутні.

Intrusion, 2017

Свої досягнення Олена перераховує неохоче, але про мистецтво готова говорити годинами. Ми повертаємося до Beware, My Lovely – серії, в якій дуалізм світла і темряви, смішного і страшного доведений до абсурду. На картині Memoirs of a Wise Old Man у кабінеті сидить радянський начальник зі спущеними штанами; під його столом, на колінах, трудиться дівчина, а за дверима вишикувалася черга з інших дам, що теж воліють кар'єрного росту. Стилістика Ємчук сповнена шарму, карикатурно промальовані обличчя викликають усмішку – але раптом з’являється усвідомлення, що приводів усміхатися немає. «У мене залишились хороші спогади про дитинство в Радянському Союзі, але для людей це був страшний час, повний страждань і принижень. Медсестра – це костюм на Геловін для кожної другої дівчини. Але насправді медсестри щодня бачать хвороби і смерть. Ми романтизуємо образ Наполеона, а він розв'язав ледь не світову війну. Мексиканці такі життєрадісні, але їхня культура тісно пов'язана зі смертю, а в країні останні 30 років кров тече рікою. Мої картини не політичні, але, безумовно, я торкаюся дуже тендітних тем».

Робити було нічого – тільки їси і плавай в басейні. Я взяла папір, акрилові фарби і почала малювати фольклорних напівлюдей-напівзвірів

Робота з особливо таємничою серією – Dream Readers – припала на першу вагітність Олени. Ці картини розміром 198 х 66 см схожі на фрески: проходиш мимо – і читаєш цілу історію. «Народження дитини і радикальні зміни в житті сильно позначилися на творчості: ці мої роботи наповнені... ні, не релігійним почуттям – духовністю. Я зробила перехід, але звідки і куди – сказати складно». У Lady in the Lake центральна роль відведена жіночим персонажам – яскравим, сексуальним, мінливим і трохи непоказним. «Жінки – шалено складні, багатовимірні істоти. Я всіх їх вважаю красивими – і моїх моделей-муз, і бабусю з одеського Привозу». Нинішня художня мета Ємчук – почати писати «гігантські» картини (працювати аквареллю в великому форматі – завдання непросте) і поселити в свої світи більше героїв-чоловіків.

«Behind the…», 2012

Художня практика допомогла Ємчук потоваришувати з власними фантазмами і тривожними баченнями, які переслідували її з дитинства. «Я по-справжньому боялася того crazy shit, яке поставало переді мною, як тільки я заплющувала очі. Я довго блокувала ці бачення, але з віком навчилася приймати і «переварювати» їх, сприймати як частину свого життя». 

«У молодості зі мною сталися дві ключові події, які зробили мене тим, ким я є. У 15 років я побачила «Синій оксамит» Девіда Лінча і сказала собі: «Вау, я розумію це, я існую в цьому світі. Виявляється, на Землі є люди, які теж все це бачать. Другий випадок стався на відпочинку в Празі, коли мені виповнилося 23: вуличні артисти, студенти Петербурзького театрального, розігрували на площі постановку Данила Хармса. Поголені актори, Баба-Яга, двоголове чудовисько – я немов опинилася у власному сновидінні».

My Aquarim, 2008

На початку шляху малювання допомагало Ємчук втілювати ті задуми, які неможливо було виразити за допомогою фотографії. А пізніше воно стало територією свободи – від комерції, рутини, побутових і сімейних обов'язків та інших сфер життя, з якими художнику доводиться нелегко. «Щоб потрапити в зону комфорту, мені не потрібно чекати натхнення. Я просто відводжу своїх дівчаток до школи, беру каву і цигарку, сідаю на велосипед – і їду в студію. Це моментально робить мене щасливою».

Жінки – шалено складні, багатовимірні істоти. Я всіх їх вважаю красивими – і моїх моделей-муз, і бабусю з одеського Привозу

«Фотографія, особливо комерційна, часто змушує рефлексувати. Чи сподобається людям? Чи достатньо це круто? Ох, це занадто нудно... З картинами у мене все інакше. Я малювала і малюю їх лише для себе. Вони народжуються з моєї підсвідомості, я дозволяю їм бути такими, якими вони є: дурнуватими і смішними, глибокими і релігійними, сороміцькими чи жахливими. З ними я можу робити, що захочу. Whatever the fuck I want».

Текст: Іра Лупу

Фото і малюнки: Yelena Yemchuk

искусство ·

Ще в розділі Арт

Популярне