Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Скарб нації: колекція вишитих сорочок Богдана Петричука, одна з найвідоміших в Україні

12 серпня 2022

"Треба, щоб мистецтво вишивки жило далі", – каже Богдан Петричук, колекціонер сорочок з Гуцульщини. Його зібрання – одне з найвідоміших в Україні. Богдан вважає, що найкраща сорочка – та, яку ти вишив сам, що вишитих сорочок багато не буває і що вишивання геометричних візерунків працює як медитація. Про все це, а також про найцінніші екземляри власної колекцї він розповів в інтерв’ю VOGUE UA.

Про колекціонера

У світі вишиваних сорочок ім’я Богдана Петричука – по-справжньому відоме. Про Богдана згадують продавці на Косівському ринку; у Богдана бере інтервю Музей Івана Гончара; мінімузей Богдана з’являється в черговому епізоді Ліжник-ТВ. Петричук видається аксакалом, метром справи. А тим часом йому всього 32. 

"У мене три завдання по життю: я колекціоную гуцульську старовину, відшиваю сорочки та опікуюся родиною", – каже він. Народився й усе життя живе в селі Бабин, на Гуцульщині. Тут само жили його пращури. Тут ростуть його діти.

Тут він планує зробити власний музей. Я обережно запитую, чи він уже має концепцію, під яку Мінкульт мав би надати гроші. Це запитання страшенно веселить Богдана: він каже, що на жодну підтримку від держави не сподівається, а все зробить сам. "Коли я зрозумів, що маю розраховувати лише на власні сили, мені аж жити легше стало", – сміється він. 

Він з великою повагою ставиться до вишитих сорочок та відшиває – часто вручну – старовинні візерунки. Каже, що це добрий спосіб мати гарну річ та зберегти культурну спадщину. "Вінтажну сорочку добре просто мати в хаті й берегти її для натхнення. Старими речами ми маємо надихатися й вивчати їх".

Вишиті сорочки з районів над Дністром.
Зліва направо: Борщівський р-н, Заліщицький (село Зозулинці), Заставнівський р-н. Фото: Роман Печижак

Створення реплік допомагає не лише відтворювати традицію, а й збирати гроші – "Зараз такий час, маємо трохи донатити", – каже він. 

Про колекцію

Свою колекцію він почав збирати ще в школі, перший екземпляр придбав у 8 років: "Спершу монети, потім польські й австрійські мальовані миски, відтак сорочки". В сьомому чи восьмому класі – точно не пам’ятає – придбав першу, – і все закрутилося. В підлітковому віці вже мав невелике зібрання сорочок. Зараз їх понад 200. Інших гуцульських старожитностей – майже дві тисячі екземплярів, від писаних тарілок до монет. 

Богдан мріє про спеціальну шафу для вишитих сорочок, щоб вони могли розміститися там у всій красі й «дихати». А поки вони зберігаються в окремій кімнаті в його хаті. Вона, до речі, працює як музей.

с. Рожнів, Косівський р-н, кін. XIX ст. Фото: Роман Печижак

Богдан каже, що не б’є відвідувачів по руках, коли вони занадто наближаються до експонатів: "Дозволєю подивити сі", – каже він зі своїм неповторним гуцульським говором. Щоб помилуватися Богдановими скарбами, достатньо написати йому в інстаграм. Якщо він удома, то неодмінно запросить. 

с. Бабин, Косівський р-н, 20-ті роки XX ст. Фото: Роман Печижак
Про найцінніші екземпляри

"Це сорочка не дуже давня, – каже Богдан. – 1960 роки ХХ ст". 80-річний вік для артефакту – це юність. Справді рідкісною вважається сорочка ХІХ сторіччя. Проте, насправді, не вік визначає цінність речі, а пов’язана з нею історія. Село Вербовець, Косівський р-н, поч. ХХ ст. 

Ось ця сорочка належала односельцю Петричука. Петро Бичинюк був головою сільської ради, коли прийшла радянська влада після війни. Голова відкупив село від виселення. Для того потрібно було зібрати й дати великі хабарі, та це виправдало себе: село лишили в спокої. Завдяки тому вдалося не тільки врятувати людей, їхні домівки й долі, а й спадок та їхні скарби.

Сорочка Петра Бичинюка, 2030-ті рр. XX ст. Фото: Роман Печижак
Про сплески цікавості до вишитих сорочок

Богдан каже, що на його пам’яті сплесків цікавості до вишитих сорочок було три: перший – під час Помаранчевої революції, другий – під час Революції гідності; третій відбувається просто зараз. Знайти цінну річ нині не так легко: "Перекупники не сплять ночами, пильнують, щоб перепродати й заробити". 

с. Бабин Косівський р-н, 20-ті роки XX ст. Фото: Роман Печижак

Раніше він міг продати якийсь екземпляр з колекції – "бо знав, що в мене за тиждень-два буде такий самий, а то й кращий". Тепер ситуація інша: сорочки перепродуються втретє, вп’яте – і ціна, звісно, зростає. Тут мимоволі з’являються думки, що варто інвестувати не в дизайнерські сумки, а в справжній couture – давні речі ручної роботи, які насправді несуть у собі традиції, культурні коди та тепло людських рук. 

с. Брідок, Заставнівський р-н, Чернівецька обл., кінець XIX ст. Фото: Роман Печижак
Про те, які сорочки коштують дорожче

Богдан каже, що найдорожчий екземпляр вишитої сорочки, який траплявся йому в житті, коштував близько 5 тисяч доларів. У його власній колекції є всього кілька дорогих (близько 1 тис. дол.) екземплярів. 

«Найдорожчими вважаються сорочки з Буковини, Заставнівського району, з вишитими „деревами життя“», – пояснює він.

Дуже цінними вважаються також сорочки з Центральної України – з черкаських сіл, які 60 років тому було затоплено водами Дніпра під час спорудження Кременчуцького водосховища. 

Ціняться сорочки з Покуття, з околиць Снятина – це вишивка білим по білому. 

В ціні чернігівські, а також, звісно, знамениті борщівські сорочки з Тернопільщини (села Верхове, Старі Кути). 

Не вщухає попит на сорочки з рясно вишитими рукавами з Верховинського району Прикарпаття (село Білобері́зка), а також із села Пістинь. 

Гордість колекції: село Пістинь, Косівський р-н, кін. XIX ст. Фото: Роман Печижак

Про те, як поповнюється колекція

Слава Богдана йде попереду нього, тож свої родинні скарби йому довіряють. Він знає, у кого в сім’ях зберігаються старовинні речі. І, хоча вишиті сорочки – це вичерпний ресурс, – не все втрачено. "Є місцеві родини, які зберегли сорочки до цего чєсу, – каже Богдан, – вміють з ними поводитися, знають авторів вишивки; кожна сорочка має історію. Носять на свята, на весілля, а дехто – тримає на смерть".

Богданові часто пропонують сорочки, але все викупити він не може. Та й потреби немає: "Я шукаю рідкісне і те, чого ще не маю". За рідкісними навідується до Косова, "на базарИ", а також шукає скарби в інтернеті, у перекупників.

с. Голови, Верховинський р-н, поч. ХІХ ст. Фото: Роман Печижак

Тим, хто мріє купити вишиванку собі, він радить онлайн-майданчики: ЕтнобазарEtno-skrynia (ним опікується колекціонерка з Покуття Галина Гафійчук), паблік Давній народний одяг (Львів). Крім того, дешеві сорочки можна знайти на Violity та OLX. Також Богдан радить екаунт Уляни Явної Anything Traditional

Я перепитую, де все ж таки можна знайти Ту Саму, Свою вишиту сорочку, – адже перша вишиванка – це сакральна річ. Богдан незворушно відказує: "Сорочок не буває забагато". Тож треба з чогось починати, а смак прийде згодом. 

с. Вербовець, Косівський р-н, поч. ХХ ст. Фото: Роман Печижак
Про поводження зі старими сорочками

"Багато людей купили старі сорочки, але не вміють з ними поводитися – і псують", – каже колекціонер. Проте їх не можна прати або здавати в хімчистку, як звичайну річ. По-перше, Богдан радить подивитися, якими нитками зроблена вишивка. "Якщо вишите вовнов або шовком, то прати самостійно не можна: полиняє, протече на полотно, сорочка втратить цінність. Краще звернутися до колекціонерів, до реставраторів – вони порадять, що робити". 

Сорочка – с. Волока (відоме на всю Україну село, де шиють вельони та весільне вбрання). Фото: Роман Печижак

Якшо ж сорочка вишита бавовняними нитками, то можна дуже обережено спробувати випрати її в прохолодній воді, милом. "Не дай боже теплою", – застерігає він. Якщо річ добре себе повела, можна прати ще раз. 

Коли річ має добрий вигляд, то можна деколи стати в ній на родинну фотосесію, а якщо вона вже не має вигляду, то треба просто зберігати й передавати наступним поколінням. 

Богдан дуже тремтливо ставиться до вишитих сорочок. Каже, що колись допомагав одягати акторів на знамениту виставу "Гуцулка Ксеня" – давав речі зі своєї колекції. "Мушу сказати, що ці речі не створені для театру: грим тече, актори багато рухаються, пітніють у променях сценічного світла. Це неправильно. Старим речам не місце в театрі. Добре, ви прийшли в театр, потішилися. Але ціна за знищену в один момент сорочку – то задорого". Він каже, що краще завести репліки старих сорочок –  каже, що копії, по-перше, неможливо розпізнати навіть зблизька, а по-друге, їх можна прати без страху пошкодити. 

Про те, де взяти ідеальну вишиванку

"Взєти та й вишити, – каже Богдан. – Кожна людина зараз не дуже обтяжена роботАми, тож протягом певного періоду можна вишити для себе річ любої складності. Якщо б вишивати по нитці в день, – протягом певного періоду була б сорочка". 

Ця проста думка мене справді вражає. Адже я можу не марити рукавянкою, як у Марічки з "Гуцульського весілля", – а взяти й вишити її. "Це сорочка з крейцЕрами, – Богдан одразу розуміє, про що я. – Крейцер – австрійська монета. Це дуже проста техніка! Нитку червону закладаєш квадратиком, грубу вовну накладаєш – і створюєш другий шар, об’ємний. 5 хвилин – один ромбик. Тиждень – рядок". 

Марічка (Мирослава Полатайко-Гусак) у виставі "Гуцулка Ксеня" Фото: Франківський Драмтеатр

Адепт ручної роботи, Богдан каже, що сорочка – це засіб самовираження, який дає змогу показати, наскільки ти майстерний. А на додачу – ще й спосіб єднання із собою, своєрідна медитація. "Тільки не вишивайте строкаті або квітчасті взори: вони складні, треба постійно рахувати, це напружує. А геометричні, найдавніші, – легко запам’ятовуються. Просто сідаєш та відпочиваєш. І можна із собов брати. Видиш – і робиш, – переконливо каже майстер. – Для впорядкування свого світу це корисно". 

Він ділиться власним досвідом: «Я брав старий зразок – і шукав найлегший спосіб його відтворити. Брав клаптик тканини, сідав, коли ніхто не заважав, та вишивав. Коли було складно, казав собі: „Дівчині, що це вишивала, було якихось чотирнадцять років. Вона пасла козу, не вміла читати. А я сучасна людина, з університетською освітою!“» – за таким правилом він створював найскладніші сорочки. 

с. Пістинь. XIX ст. Фото: Роман Печижак
The last, but not the least

"Я хотів би сказати, що людям варто було б цікавитися історією своєї родини. Шукати коріння. Багато хто навіть не знає, що зберігається в хаті. Сорочок створювалося багато. Треба їх відтворювати, продовжувати традицію. І ми можемо по собі лишити спадок". 

Рекомендована література

Олена Кулинич-Стахурська: Мистецтво Української Вишивки

Олена Кулинич-Стахурська: Мистецтво Української Вишивки

Книги подружжя Покусінських: Борщівська народна сорочка

Книги подружжя Покусінських: Борщівська народна сорочка

Книги Ірини Свйонтек

Ірина Свйонтек: Гуцульські вишивки Карпат; Мистецтво геометричного орнаменту і колориту: навчальний посібник. Альбом 4

Видання Коломийського музею

Ми з України ·

Ще в розділі ART

Популярне