VOGUE UA CONFERENCE 2021EARLY BIRD PRICE! До 1 червня
RU UA

Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Що потрібно знати про виставку номінантів премії М17 Sculpture Prize

21 лютого 2021

У Центрі сучасного мистецтва М17 до кінця березня триває виставка робіт номінантів премії М17 Sculpture Prize. Тим, хто любить сучасну скульптуру, дивитися обов'язково.

«Зорепад», робота Данила Галкіна

Тема проєкту — «Коріння і пилок». Так організатори (арт-центр М17 і фонд Adamovskiy Foundation) пропонують художникам поміркувати про своє «коріння», і про це поняття в сучасному контексті. Про те, як досвід, походження або минуле людини, або суспільства в цілому формують нинішній її світогляд. На експозиції Roots and Pollen, створеній за підсумками конкурсу, представлено 12 робіт (всього до фіналу потрапили 13 учасників, де двоє працюють у тандемі). Номінантами стали: Михайло Алексеєнко, Василина Буряник, Катя Бучацька, Данило Галкін, Влад Голдаківський, Василь Грубляк, Марта Дяченко, Андрій Кириченко, Тарас Попович, Анна Тарадіна, Данило Шуміхін, а також творча група Богдан Локатир & Маргарита Журунова.

“Preset”, робота Катерини Бучацької

Про відбір учасників розповіла Катерина Рай, кураторка виставки фіналістів: «Ми запросили до участі художників з усієї України і міжнародних експертів, з якими вже давно співпрацюємо. Це Маріанна Вагнер — кураторка Мюнстерського скульптурного парку, Ліза Паролла — незалежна кураторка і консультантка центру Fondazione Merz в Турині і Хелен Фебі — глава кураторської програми Йоркширського скульптурного парку. Вони повинні були визначити 10 номінантів, які змагатимуться за приз, але у декого бали збіглися, тому відібрали 12».

“Preset”, робота Катерини Бучацької

Серед номінантів на премію є лише одна художниця, яка не живе в Україні. Марта Дяченко переїхала в Берлін ще в підлітковому віці. Таким чином, у своєму проєкті авторка може не тільки озиратися в минуле, пов'язуючи його з сьогоденням, а й дивитися збоку, крізь призму вже неукраїнського контексту. Про свою роботу «Літаючий острів» Марта говорить так: «У моїх дитячих спогадах домінують повоєнні інфраструктури автомобільних доріг, які сполучають "спальні" райони Києва з його центром, а також напівзруйновані споруди 90-тих - початку 2000-х. Бетон з арматурою, яка з нього стирчить, або облуплена плитка, описують певний стан, що «руйнується» і ненароком оголює деталі методів забудови. Цей стан з часом вплинув на моє бачення і сприйняття простору Берліна за часів мого навчання там. У роботі для Премії я поєдную елементи ландшафтів з дитячих спогадів (часу початку формування мого розуміння простору) з елементами з Берліна і порту Роттердама. Так створюється новий фіктивний ландшафт, який об'єднує стан руйнування зі станом "новобудови"».

«Літаючий острів» Марти Дяченко

До спогадів, не тільки особистих, а й «колективних», звичних для кількох поколінь українців, звертається і молодий художник Михайло Алексеєнко. Виставковий простір проєкту якраз починається з його дотепної роботи — скульптури з радянського кришталю, який давно став об'єктом іронічних висловлювань у нашій країні, своєрідним «мемом».

«Кришталева мрія» Михайла Алексеєнка

«Після смерті моєї бабусі залишилося багато кришталю. Вона збирала і зберігала його, як і більшість "пострадянських" громадян. Використовувати кришталь за призначенням у родині було заборонено. Бабуся берегла його для особливого випадку. Який так і не стався. Бабусі давно вже немає на цьому світі, а мрія залишилася. Радянська ідеологія будівництва кращого життя, стрімкий підйом, пафосна велич залишили свій відбиток у побуті звичайних людей. А їхня тендітна мрія залишила після себе тінь — відчуття мінливості і нестабільності всього, що існує», — пояснює Алексеєнко задум своєї «Кришталевої мрії».

Всі твори, представлені на підсумковій виставці, однаково цікаві, і кожна заслуговує на докладне вивчення. Серед авторів — Данило Шуміхин (проєкт "Нестійкі зв'язки з майбутнім в даних умовах") — єдиний з номінантів, який зазвичай працює суто зі скульптурою.

“Нестійкі зв'язки з майбутнім у даних умовах”

Унікальний вигляд має світлова інсталяція Василя Грубляка під назвою «Егрегор» вона займає практично третину залу, наповнюючи глядача почуттям тихої урочистості. Схоже, Грубляк єдиний український художник, який працює в техніці світлової скульптури, де світло основний матеріал створення художнього твору.

«Егрегор» Василя Грубляка

«Головна мета M17 Sculpture Project — просування, розвиток тривимірного мистецтва в Україні та дослідницька робота. Також ми допомагаємо художникам просувати їхню творчість за кордоном, шукаємо для них можливості участі в проєктах, акціях, виставках. Допомагаємо подаватися на гранти, складати резюме. Ми разом розвиваємо цю сферу», — акцентує Катерина Рай.

«Егрегор» Василя Грубляка

Експозиція відкрита до кінця березня, а переможців премії оголосять 27 лютого. Журі премії М17 Sculpture Prize складається з іноземних кураторів, що дає більш об'єктивну оцінку актуального українського мистецтва щодо світового контексту. Парадигма оцінювання стає набагато ширшою, ніж якби переможця серед українців вибирали співвітчизники. Сама ж виставка чудовий приклад, як меценати і колекціонери можуть підтримувати створення нового мистецтва. Не лише виставками, включенням робіт до музейних колекцій та публічними продажами, а й через участь у вартісному виробництві скульптур, що допомагає художникам швидше потрапляти в публічний простір.

Текст: Світлана Старостенко

выставка ·

Ще в розділі Арт

Популярне