Абстрактний експресіонізм: 5 найзнаменитіших художниць жанру
Коли йдеться про абстрактний експресіонізм, на гадку відразу спадають очевидні імена: Джексон Поллок, Марк Ротко і Віллем де Кунінг. Але де жіночі імена? У книгах з історії мистецтва художниці, що працювали в цьому стилі, відходять на другий план. Винятком є Гелен Франкенталер, чия трансцендентна творчість часто є єдиною жіночою практикою, що згадується у наукових дослідженнях. Але насправді жінок, які зухвало поводилися в мистецтві, яке відмовилося від наративу, набагато більше. Ми хочемо розповісти про п'ятьох наших улюблених художниць, чия творчість, упевнені, сподобається і вам.
"Картина для мене насамперед дієслово, а не іменник, це подія, і тільки потім зображення", — говорила Елейн де Кунінг, дружина того самого Віллема де Кунінга. Все життя художницю переслідувало відчуття, що її творчість сприймають не всерйоз, тоді як роботи чоловіка беззастережно захоплювали арткритиків. Подружжя якось навіть створило спільну експозицію, щоб виставити у потрібному світлі роботи Елейн, але це не спрацювало. Про художницю заговорили гучніше, коли Нью-Йорк побачив її персональну виставку "Безликі чоловіки" у галереї Stable у 1952 році. До цього вона вже стала постійною редакторкою в Art News і входила до клубу Восьмої вулиці, де найлегендарніші абстракціоністи ділилися своїми ідеями. "Я хотіла б, щоб поверхні перебували в русі", — пояснювала свої полотна Елейн де Кунінг, і, справді, її роботи наче вібрують кольором.
Мері Ебботт почала брати уроки живопису у нью-йоркській художній школі у 1940 році, коли паралельно працювала моделлю для американського Vogue. Після розлучення у 1946-му дівчина вирішила переїхати на 10-ту вулицю, ближче до тусовки абстракціоністів, і цілком поринути у творчість. Невдовзі Ебботт почала створювати яскраві полотна, яким властиві розгонисті мазки. До слова, цю техніку порадив дівчині все той же Віллем де Кунінг, підказавши використовувати масштабні жести. На абстрактні роботи Мері Ебботт також вплинув час, проведений у Сент-Круа та Гаїті, де вона творила упродовж 1950-х років.
Перл Файн, як і Мері Ебботт, почала створювати картини на початку 1940-х, коли переїхала до скромної студії на 8-й вулиці Манхеттена. Вступивши до школи Ганса Гофмана і націлившись на створення нової техніки малювання, Файн поринула в щоденну практику і влилася до славнозвісного нью-йоркського товариства абстракціоністів, які проводили дозвілля в The Club. Згодом художниця стане відомою своїм унікальним стилем із використанням біоморфних форм, переплетених із неправильними геометричними формами. Файн часто працювала на підлозі, пересуваючись полотнами за допомогою піднятої дошки. "Щоб річ була абстрактною, її треба до кінця відчувати, щоб дозволити собі повернутись спиною до реалізму та створити нове в абстрактний спосіб", — говорила Перл Файн. Наразі роботи легендарної художниці знаходяться у постійних колекціях Метрополітен-музею, Музею Соломона Р. Гуггенхайма, Музею американського мистецтва Вітні, Національній художній галереї й багатьох інших.
Інша нью-йоркська абстрактна експресіоністка, Грейс Хартіган, щоб утримувати себе і свого сина, одночасно працювала кресляркою на авіаційному заводі й навчалася живопису у Ісаака Мьюза. Хоча її полотна наповнені уламками кольору й активними жестами, художниця ніколи повністю не відмовлялася від наративу. Часто роботи Хартіган супроводжувалися соціальними коментарями, що ставлять під сумнів традиційну роль жінок. На відміну від більшості художниць того часу, картини Грейс добре продавалися, особливо після того, як вона стала єдиною жінкою на виставці MoMA "Дванадцять американців" у 1956 році. Її найбільшу роботу купив Нельсон Рокфеллер, який належав до найбагатшої родини Америки. "Навіть у своїй творчості я не можу розраховувати на всі відповіді, можу лише сподіватися, що вона правильно запитає", — говорила Грейс Хартіган.
"Картина не є частиною мене. Тому що коли малюю, я не усвідомлюю себе. Це частина чогось іншого", — говорила Джоан Мітчелл, малюючи на полотні без ґрунтовки різкими рухами. Коли художниця оселилася в Нью-Йорку в 1950 році, отримавши ступінь бакалавра мистецтв у Художньому інституті Чикаго, вона відразу ж стала своєю в авангардній тусовці творців завдяки сміливій техніці й буйним абстракціям. У 1951 Мітчелл була однією з небагатьох жінок, що брали участь в історичному "Шоу дев'ятої вулиці", яке закріпило абстрактний експресіонізм як рух. Художниця, на відміну від своєї близької подруги Елейн де Кунінг, була у шлюбі з відомим художником і впевнено стояла на ногах у матеріальному плані: у 1960—1962 роках Мітчелл заробила понад 30 000 доларів на продажу своєї творчості. На стиль Мітчелл вплинули не лише її друзі, сучасні художники, але також письменники та музиканти — поет Френк О'Хара був її близьким другом, вона була захоплена джазом і часто відвідувала бар, де Теннессі Вільямс та Майлз Девіс були завсідниками.
