Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Бодинейтральність: золота середина між соромом і токсичним позитивом

19 серпня 2022

Багато чого змінилося в культурному просторі, і це особливо відчувається, коли йдеться про стандарти краси, за якими тепер ми оцінюємо жіноче тіло. Бодипозитив поступається місцем новому руху, який ставить за основу прийняття себе, а не примусове святкування чергових ідеалів краси, – body neutrality.

https://www.instagram.com/lizzobeeating/



У 90-ті роки XX сторіччя, коли ми зростали на журналах з худорлявками, неможливо було уникнути епідемії сумної естетики героїнового шику, піонером якої стала супермодель Кейт Мосс. Вона одного разу сказала: «Ніщо не смакує ліпше, ніж відчуття власної худорлявості». У середині й наприкінці XX століття з’явилися сестри Кардаш’ян та звільнили місце в попкультурі для справжньої, а інколи – надмірно-штучної розкоші пишних форм.

Такі моделі, як Ешлі Грем і Палома Ельзессер, зробили революцію на подіумах просто своєю появою на них. Однак єдине, що не змінилося, це те, як ми вихваляємо ідеальні тіла, навіть якщо вони тепер більші, ніж вважалося раніше прийнятним. Ми й далі заохочуємо людей, особливо жінок, прагнути ідеального тіла та впаковуємо чергові токсичні стандарти в нову блискучу обгортку з написом «бодипозитив», водночас зовсім не звертаємо уваги на ідеї та цінності, які ці стандарти пропагують.
 

Письменниця й захисниця фемінізму белл гукс (авторка воліє саме так писати своє ім’я та прізвища – через маленькі літери. – Ред.) у своїй книзі «Все про любов» зазначала: «Коли ми зможемо побачити себе такими, якими ми є насправді, і прийняти себе, то створимо потрібне підґрунтя для любові до себе». Як людина, яка виросла у великому тілі, я чудово розумію, як наші системи й суспільство увічнюють фетфобію та вихваляють худорлявість. Проте в останні роки світова свідомість, схоже, пройнялася думкою про те, що всі тіла заслуговують на повагу, любов і можливість існувати у світі без стигми та дискримінації. З цього потоку думок виник рух бодипозитиву, який стверджує, що всі тіла прекрасні, незалежно від їхньої форми чи розміру.

bell hooks. All About Love

Вада бодипозитиву полягає в тому, що рух лише зміцнює вже наявні ідеї в нашому суспільстві, схибленому на іміджі та красі, а саме, що людина має бути вродливою, щоб почуватися гідною. Все це тільки сприяє дальшому зміцненню вкорінених суспільних норм, які й так перебільшують значення зовнішнього вигляду.

Рух, що зароджується, спрямований на створення світу, в якому немає підвищеної уваги до того, який вигляд має людина


Рух, що зароджується, спрямований на створення світу, в якому немає підвищеної уваги до того, який вигляд має людина, де краса не акцентується, а відзначаються інші якості характеру людини. Як жінка розумна та здібна, добрий друг, а іноді й поганий, і як людина, що все життя намагалася відокремити свою самооцінку від зовнішнього вигляду, я відчуваю, що ця хвиля бодіактивізму ніби спеціально створена для мене.

Хоча мати хронічно-критичні думки щодо свого тіла шкідливо для здоров’я, але так само не добре зациклюватися на штучно-позитивному ставленні до себе. І для багатьох – особливо для тих, хто перебуває на стадії одужання від розладів харчової поведінки – цей тиск, спрямований на позитивність, може бути гнітючим. Є елемент токсичності в тій запопадливості, з якою бодипозитивність нав’язують людям, особливо тим, чиє життя відбувається на очах у публіки. Так, американська співачка й відкрита бодіактивістка Ліззо минулоріч оголосила на TikTok, що готується до «очищення» організму за допомогою смузі, чим викликала хвилю обурення серед підписників. Люди звинуватили зірку в тому, що вона намагається зрадити своє велике тіло, скинувши масу.

Так само погано зустріли помітно стрункішу Адель, коли вона вийшла у світ після пандемії. У такий спосіб бодипозитив ненавмисно стає зброєю проти тих, кому він спочатку прагнув бути корисним.

Instagram: @adele

Натомість бодинейтральність спрямована на те, щоб не змушувати людей витрачали багато часу на турботу про свій зовнішній вигляд. Для ясності, це означає не те, що ви маєте перетворитися на нечепуру (хоча, у кого з нас не було такого періоду?), а навпаки, що ви обстоюєте суспільство, яке надає менше уваги красі.

У романі Тоні Моррісон «Найблакитніші очі» авторка пише: «Краса – це не просто те, що можна споглядати, це те, що можна зробити». З цього я роблю висновок, що краса є в наших діях, у нашій людяності та здатності до співчуття. Для тих, хто прагне звільнитися від кайданів суспільства, схибленого на іміджі, це схоже на перший крок до мети. І тільки подумайте про весь той час, який ви матимете, коли припините думати, який добрий/поганий/інакший/кращий/гірший вигляд ви маєте у своїх улюблених джинсах.

Текст: Arushi Sinha

За матеріалами www.vogue.in

Ще в розділі BODY CARE

Популярне