Аншлаги, сучасні постановки та нові зірки – український театр переживає новий етап розвитку. Vogue Ukraine зазирнув за лаштунки провідних театрів країни: у фінальному матеріалі серії на нашій мапі – незалежний театр "Нафта" у Харкові, що створює сміливі, політичні та соціально відповідальні вистави за 30 кілометрів до лінії фронту.
"У Харкові завжди добре. Тут моє місце сили", – каже режисер, актор, співзасновник театру "Нафта" Артем Вусик. З Артемом і командою, акторкою і режисеркою Ніною Хижною й директоркою Тетяною Голубовою, ми розмовляємо зумом. У Харкова сотні відтінків: за 40 кілометрів – Росія, за 20 – бойові дії, з одного боку – складна безпекова ситуація, з іншого – вирує життя: парковки забиті, люди вранці виходять на роботу, а ввечері відвідують концерти та вистави.
Тетяна каже, що їхній театр – обличчя міста, і вони ніколи не думали про релокацію. На запитання, чи не страшно залишатися, відповідає: "У мене є турнікет, і я вмію його накладати". Ніна каже, що в паузах між вибухами полегшення не настає — навпаки, в цей час очікуєш обстрілу, це потребує особливої пильності. Тому для неї життя в Харкові – межовий стан: "Між напругою й відчуттям щастя від того, що я там, де маю бути".
Театр "Нафта"– обличчя міста, і в команді кажуть, що вони ніколи не думали про релокацію
Робоче та репетиційне приміщення театру "Нафта" – на другому поверсі офісної будівлі в центрі. Вікна обклеєні бронеплівкою, команда пройшла тренінг з домедичної допомоги. Вистави грають у безпечнішому місці – підвальному просторі Центру нової культури Some People. Попри постійні обстріли, коли навіть тривога іноді вмикається уже після вибуху, тут незмінно аншлаги. Аудиторія – молодь, військові, митці, письменники, бізнесмени. У найбільшому місті на Сході осідає багато внутрішньо переміщених людей із тимчасово окупованих територій, тому в "Нафту" постійно приходить нова публіка.
"Ми вже не андеграунд, адже збираємо повні зали, – міркує Артем Вусик. – Наш колектив впізнаваний, виступає в різних містах і країнах. Однак ми досі сприймаємо себе як неформатний, альтернативний театр, бо в Харкові інших таких проєктів все одно немає". На відміну від академічних державних театрів, "Нафта" – відкрита платформа без штату: актори, режисери, музиканти, хореографи, художники можуть долучитися зі своєю ідеєю та реалізувати театральний проєкт.
Команда називає свій театр політичним і соціально відповідальним: у виставах порушують теми свободи думки, рівних прав, екологічної свідомості суспільства. Його емблемою став динозавр із паливозаправним пістолетом: нафта завжди була важливим ресурсом для існування держави (як і театр має бути "пальним" для суспільства), а динозавр іронічно нагадує про витоки. Харків – місто, де в 1920-ті роки виник новий український театр: тут працювали режисер Лесь Курбас, письменники й драматурги Микола Хвильовий і Майк Йогансен.
Вусик розповідає, що вони мимоволі порівнюють себе із попередниками, які сто років тому так само протистояли русифікації й російському тоталітарному режиму: "Сьогодні ми несемо відповідальність за памʼять про них".
Команда називає свій театр політичним і соціально відповідальним: у виставах порушують теми свободи думки, рівних прав, екологічної свідомості
У репертуарі театру – спектакль про екоцид "Оргія кіборгів" й імпресіоністська музична вистава "Хартеде 20" про митців Розстріляного відродження, режисеркою яких стала Ніна Хижна, та актуальна сьогодні комедія про міщанство й українізацію "Мина Мазайло" за п’єсою Миколи Куліша 1928 року, створена у співпраці з Харківським театром ляльок.
Торік автобіографічна моновистава-концерт "Веселка на Салтівці" Артема Вусика здобула дві відзнаки театрального фестивалю "ГРА", а він сам – театральну премію імені Леся Курбаса. Гумористична панк-рок-постановка – рефлексія про Салтівку, рідний для автора робітничий район Харкова, який від початку повномасштабної війни найбільше потерпає від обстрілів. Нагороди відкрили перед режисером нові можливості: проєкти в державних театрах Києва, Дніпра, Львова і Сум, а також викладання на акторському курсі в Харківському університеті мистецтв. На можливість працювати в освіті Артем дивиться як на місію.
Цьогоріч половину вистав "Нафта" дала вдома, решту – в інших містах України й за кордоном – в Австрії, Німеччині, Італії, Литві. Так, нещодавно театр брав участь у фестивалі перформативних мистецтв Fringe у шотландському Единбурзі. Там у серпні спільно з Українським Інститутом та Британською Радою Ніна Хижна показали моноспектакль "Хтось такі як я".
Це історія про істоту, яка через пластику свого тіла переживає стани, які відчувають люди в часи війни: авторка досліджує, як тіло реагує на вибухи, стрес чи, навпаки, позитивні емоції. В основі постанови – інтервʼю з реальними людьми, тому істота у виконанні Хижної уособлює безліч індивідуальних досвідів харківʼян. На фестивалі в Шотландії висока конкуренція за локації та увагу аудиторії: вистави йдуть одна за одною. Ніна виступала щодня дванадцять днів поспіль.
Моноспектакль буде зіграний двома мовами: мелодика української неодмінно має звучати. Показ "Хтось такі як я" супроводжували дискусії, англомовні матеріали в соцмережах. Така комунікація особливо важлива в контексті меседжів про війну за кордоном: донести, що за 40 км від Росії – не випалена земля і не terra incognita, а місто-мільйонник, де, попри все, живе і далі розвивається театр.
Текст: Настя Євдокимова
Фотографка: Vasylyna Vrublevska
Відео: Yaw Hinne
Редагування: Marina Shulikina
Макіяж і зачіски: Daria Zhadan, Maria Pogorelova
Продакшн: Marina Sandugei-Shyshkina , Marie Nikolaenko, Oleg Patselya