Вистава "Марія Стюарт" режисера Івана Уривського побачила світ лише в кінці квітня на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, а вже претендує посісти особливе місце у світі українського театру. Потрапити на премʼєру — велика удача: каст акторів, яких полюбила аудиторія, знаний режисер та неймовірна команда створили дійство, яке не лише переповідає публіці історію королев Марії та Єлизавети, а й формує новий мікрокосм, що поєднує в собі основу у вигляді пʼєси німецького драматурга Шиллера та сучасні уявлення щодо цінностей, кохання й влади. Окремої уваги заслуговують незвичайні костюми на сцені, їхні гіперболізовані оздоби та величезні перуки. За вбрання на "Марії Стюарт" відповідала Тетяна Овсійчук — ми поспілкувалися з художницею костюмів щодо процесу підготовки вистави, ідейного наповнення елементів та передумови певних сценічних рішень.
Vogue: XVI століття (реальні події), XVIII (написання пʼєси), XXI (втілення "Марії Стюарт" на сцені Театру Франка) — створюючи всесвіт, в якому поєднуються три неймовірно різні епохи, ви вирішили робити акцент на "модному шоурумі", а не відтворювати історичні події. Чому було обрано саме такий підхід?
Тетяна Овсійчук: Модний шоурум ми вибрали як фактуру, а акцент у виставі все ж на героях і їхніх характерах. Ми не відтворювали історичні події, бо ця п’єса не є суто історичною, це драматизація, романтизація історії, в якій центром є стосунки людей та природа влади. У всі часи саме одяг відігравав значну роль у вираженні статусу людини, тому і народилась така концепція. Спочатку була ідея взагалі показати на сцені кравецький цех, але згодом вона трансформувалась у підготовку до модного показу як до страти.
Vogue: У першій дії вистави ми спостерігаємо більш сучасні костюми — яким чином вбрання було створене? Це готові вироби українських брендів чи все шилось на замовлення спеціально до вистави?
Т.О.: Костюми на початку нагадують сучасний одяг — вони контрастують зі сценічними костюмами героїв у другій дії. Все вбрання відшите спеціально для вистави, з готових речей купувалося лише взуття.
Vogue: Друга дія пʼєси, зі свого боку, розпочинається як модний показ і відзначається гіперболізованою, порівняно з першою частиною, оздобленістю вбрання акторів. Чим ви надихались, створюючи пишні рукави, неймовірні поєднання тканин та майже лялькові силуети? Можливо, серед основ або референсів були картини/історичні документи/фільми?
Т.О.: Підготовка до показу — це підготовка до страти Марії. Отже, образи для нашого "модного показу" такі гіперболізовані, щоб підкреслити "нелюдськість" ситуації. Референсами частково були картини, зокрема портрети двох королев, але силуети народжувалися з характерів героїв, тем п’єси, загальної концепції. Шлях від ескізу до готових виробів був дійсно непростим, адже ми робили нові лекала, шукали правильний об’єм та технічні способи цього досягти, але наші досвідчені майстри в цехах театру цілком впорались.
Vogue: Сцена вимагає певного перебільшення — зал театру доволі великий і, відповідно, костюми повинні бути яскравими. Яким чином це правило сцени впливає на вибір матеріалів, які ви використовуєте?
Т.О.: Костюми створюються як частина цілого, ланка концепції всієї постановки, іноді потрібні пишні та яскраві, іноді — це звичайний одяг. Для мене костюми — це кольорові або тональні плями на екрані сцени, завжди важливим є відтінок, насиченість або пастельність кольору в загальній картинці, силует і, звісно, характер. Саме для театральної сцени суттєвим фактором є практичність, адже вистава грається не раз, не п’ять і не десять, а десятки та подекуди сотні разів. Тому матеріали підбираються зокрема і з огляду на це.
Vogue: Щодо перук: вони дуже великі й, вірогідно, не легкі. Тим не менш, у акторів рухлива партитура, вони багато танцюють, активно рухаються. Чи не виникали моменти, коли потрібно було пожертвувати певними візуальними знахідками на користь зручності виконавців?
Т.О.: Перуки — це завжди певна незручність для артистів, але наші актори — професіонали і з розумінням ставляться, коли це необхідно для цілісного образу. Найскладніший момент — коли комусь необхідно знімати перуку просто на сцені під час дії, отже вона має бути закріплена так, щоб триматись, але водночас і так, щоб її можна було швидко прибрати.
Vogue: І чоловіки, і жінки змінюють чимало одягу впродовж вистави: є моменти, коли вони лише у спідній білизні або навпаки: у надмірно вигадливих та пишних сукнях. Як актори ставляться до великої кількості метаморфоз?
Т.О.: Загалом, специфічні силуети з другої дії були непростими для розуміння, адже вони змінюють пластику існування, природу дії. Еклектичність образів не дає чіткого старту для сприйняття, як, наприклад, дала б стилізація під певну історичну епоху, але ми якраз і хотіли цього уникнути. Всі зміни, як-от перевдягання, роздягання, перебування в білизні на сцені, допомагають передавати стан персонажа, створюють умови існування, тому це допоміжні інструменти для акторів — і вони це розуміють.
Vogue: Скільки часу потрібно, щоб підготувати асортимент костюмів для такої вистави, як "Марія Стюарт"? Наскільки заздалегідь розпочинається підготовка і скільки людей залучено до процесу створення одягу?
Т.О.: Зазвичай ми починаємо готувати наші проєкти десь за пів року до прем’єри, хоча саме виготовлення триває до двох місяців. Але цьому передує ще довгий процес відбору та закупівлі матеріалів. Загалом кравецький цех Театру Франка складається з приблизно 15 людей.
Vogue: Яким чином відбувається співпраця з режисером та іншими керівними департаментами, коли йдеться про костюми? Вам надається пріоритетне право голосу чи на вашу думку щодо одягу хтось може вплинути і змусити кардинально змінити початковий задум?
Т.О.: Театр — це завжди колаборація, ми працюємо як команда і створюємо проєкт разом з режисером та художником-постановником. Формується загальна концепція, всередині якої є зрозумілим, в якому напрямку мають бути зроблені костюми — це можна визначити за референсами, швидкими начерками. Початковий задум є спільним, а вже всередині нього, відповідно до характеру персонажів, ігрових задач, загального стилю і напряму, фігур виконавців тощо, художник костюмів виконує фінальні ескізи. Звісно, під час виготовлення вносяться правки, адже театр — живе мистецтво, і на репетиціях іноді виникає потреба щось змінити або додати.
Vogue: Про що для вас "Марія Стюарт"? Що хотілось розповісти глядачеві без слів, за допомогою одягу?
Т.О.: Передусім ця історія про діалог і не-діалог двох жінок, двох центрів сили. Про боротьбу за владу як шлях убезпечити себе, а отже про страх. Звідси і декаданс, надмірний естетизм в одязі — це спосіб сховатись. У п’єсі йдеться про королівський двір, закрите суспільство, відірване від реального життя — це відчуття ми вирішили виразити через одяг. В одній зі сцен у виставі королева Єлизавета постає при своїх підлеглих у спідній білизні — людина, яка не може бути слабкою, здається беззахисною. І цей контраст образу героїні з її характером робить персонажку ще об’ємнішою. Це і є однією з головних функцій костюма в театрі — дати артисту додатковий поштовх у створенні образу.
Фото: Юлія Вебер, надано Національним академічним драматичним театром імені Івана Франка