Марія Склодовська-Кюрі – вагома постать у світовій науці, єдина людина, яка двічі отримала Нобелівську премією за досягнення в галузі двох природничих наук, а також перша жінка-професорка Сорбонни. Через десятиліття Склодовська-Кюрі стала зразком для феміністок і символом емансипації, але тоді, наприкінці ХІХ століття вона була жінкою в світі, де рішення приймають чоловіки. В день народження науковиці розповідаємо про її шлях до визнання.
Дитинство
Марія Склодовська народилася 7 листопада 1867 року у Варшаві в родині вчителів. Батько Владислав Склодовський був вчителем математики, фізики і хімії, а мати Броніслава директоркою однієї з найкращих тогочасних варшавських пансіонів для дівчат. З перших років Марія виявляла потяг до навчання. Почала читати в чотирилітньому віці, мала чудову пам’ять, що сприяло у вивченні мов. Вона знала їх аж п’ять: польську, російську, англійську, німецьку та французьку. Також Марія цікавилася літературою й історією, але найбільше любила точні науки. Вочевидь, почалося все із зацікавлення батьківським кабінетом. Освітою Марії та інших чотирьох дітей займався саме батько. Такий розподіл обов’язків був необхідний, адже спілкування з матір’ю, незважаючи на теплі почуття, обмежувала хвороба: туберкульоз забрав її, коли дівчинці було 12 років. Марія блискуче вчилася і в початковій, і в середній школі. Вона навчалася в школі-інтернаті Й. Сікорської; потім відвідувала гімназію для дівчат, яку закінчила у 1883 року із золотою медаллю. Після цього вона провела наступний рік у родичів в селі, а наступний рік з батьком у Варшаві, де трохи викладала. Як по батьківській, так і по материнській лінії родина втратила свої статки через патріотичну участь у польських національних повстаннях за незалежність Польщі. Через фінансові труднощі і заборону на вступ жінок до Варшавського університету Марія Склодовська не могла отримати серйозну освіту на батьківщині.
Париж
У листопаді 1891 року Склодовська розпочала своє навчання у Сорбонні. Спочатку вона мешкала в сестри, але шум заважав їй концентруватись, тому вона вирішила винайняти невеличке приміщення на горищі, де могла повністю присвятити себе студіювання. Умови, звісно, були не дуже, температура в кімнаті така низька, що замерзала вода в мисці. Тому взимку більшість часу Марія проводила в бібліотеці. Вона не піклувалася не лише про житлові умови, а й про їжу. Могла тижнями харчуватися чаєм і хлібом з маленьким шматочком масла, часом купувала два яйця, трішки шоколаду, фруктів, редиску. Незважаючи на важкі умови життя, дівчина продовжувала наполегливо вчитися і здобувати нові дипломи. Спочатку ліценціат із фізики, потім стипендія варшавського фонду імені Александровичів, а ще закінчила математичний факультет. Пізніше успішно склала екзамен на посаду викладачки, що дозволило вести заняття у жіночих школах.
П’єр Кюрі та Нобелівські премії
Марія вивчала магнітні властивості металів, коли познайомилась з майбутнім чоловіком — П’єром Кюрі. Він був керівником лабораторії у Муніципальній школі промислової фізики і хімії, вивчав фізику кристалів і залежності магнітних властивостей речовин від температури. Вони швидко знайшли спільні теми. А ще він навчив Марію користуватися апаратом, за допомогою якого вона згодом вивчала випромінювання елементів.
У 1895 року Марія та П’єр одружилися. Зі скромної церемонії вінчання вони поїхали у весільну подорож велосипедами, які були їхнім шлюбним подарунком. Невдовзі в них народилася донька Ірен, друга у світі (після самої Марії) жінка-лауреатка Нобелівської премії з хімії. У грудні 1903 року Шведська королівська академія наук присудила Нобелівську премію з фізики Анрі Беккерелю і подружжю Кюрі за спільні дослідження явищ радіації. А через рік у П’єра й Марії народилася донька Ева — активістка у боротьбі за мир, піаністка та біографка.
Кілька років по тому, П’єр Кюрі загинув в аварії. Дружина залишилась сама з двома маленькими дітьми. Наукова рада Сорбонни вирішила передати їй керівництво кафедрою, оскільки ніхто в тогочасному світі не знав стільки про радіоактивність, скільки вона. Тим самим допустивши першу жінку до викладання і в професуру.
Через кілька років Марія знову отримає Нобелівську премію, на цей раз в галузі хімії, за вивчення властивостей Радію, ставши першою людиною, двічі удостоєною медалі Нобеля. Її слова на врученні премії говорять про любов і повагу до загиблого чоловіка: "По-перше, я хотіла б нагадати, що відкриття Радію було зроблено П'єром Кюрі спільно зі мною. Ми також зобов'язані П'єру Кюрі за його фундаментальні експерименти в галузі радіоактивності".
Фінал
Утім, незважаючи на усі вище перелічені досягнення, як жінка, а ще емігрантка вона не мала належного визнання зі сторони членів Французької академії наук, куди пропонувала свою кандидатуру. Попри перешкоди збоку чоловічої наукової спільноти, Марія ініціювала будівництво Інституту радію в Парижі, де сама почала працювати.
Під час Першої світової війни Марія Кюрі віддала свої медалі Нобеля, щоб зібрати грошей на переносні рентген-апарати для військових госпіталів, аби запобігти зайвій ампутації кінцівок серед поранених.
Бігаючи з рентген-апаратами по полігонах, Марія стала першою жінкою, яка здала на права і кермувала автомобілем. Після війни Кюрі повернулася в свій інститут, активно сприяла застосуванню радіології в медицині, в боротьбі з раком на початкових стадіях розвитку.
За словами вченої, кожен має працювати над самовдосконаленням, усвідомлюючи власну відповідальність за те, що відбувається у світі, і розуміючи, що прямий обов’язок кожного з нас — допомагати тим, кому ми можемо бути особливо корисні.