У видавництві Медуза вийшла книжка публіцистки та скульпторки Клер Шерідан, кузини Вінстона Черчилля, яка написала тревелог про те, як об’їхала мотоциклом Україну 20-х років минулого століття. На честь Дня Києва, який святкують на цих вихідних, публікуємо уривок з цієї захоплюючої книги. Що бачила, чула та відчула британська гостя в Києві, читайте далі.
***
З небувалою полегкістю ми побачили Київ — матір міст руських — на пагорбі вдалині, з золотими банями, що виблискували у вечірньому сонячному світлі. Проїхавши приміські сади з безліччю занедбаних літніх дач, ми виїхали на височину. Київ, однак, анітрохи не виглядав зруйнованим: гарні будинки, вулиці широкі й вимощені бруківкою, як десь у Лондоні. Ледь не кожен чоловік убраний у парусину, яка створювала неочікуване враження елегантності! Рухалися всі швидко, наче квапилися у справах. Незвично бачити руський люд у поспіху; це вже скидається на Америку.
***
Зрештою один хлопчина, який говорив німецькою, зголосився супроводити нас до найкращого готелю та вмостився на краєчок мотоколяски. Ми рушили на чергову вершину пагорба (кажуть, що Київ зведено на семи пагорбах, як і Рим). "Червоний Київ" виявився новим готелем, збудованим по революції. Саме про такі номери ми мріяли. Білі меблі, прикрашені емальованими візерунками, коричневі і бездоганно чисті штори з грубого сукна, умивальник з цілодобовою водою, та й із ліжками, які я часто критикую, теж усе було гаразд.
***
Надвечір, на завершення чудового дня, товариші повезли нас в "оперету" (радянські театри працювали по неділях, аби робітники могли туди потрапити; натомість вихідний день — понеділок). Саме в цьому театрі, у перших рядах партеру, застрелили Столипіна, царського реакційного міністра. Нас із товаришами запросили в царську ложу. Там ми зустріли двох комуністів з Італії та Америки. Виявилося, що сьогодні йде віденська оперета "Граф Люксембург", поставлена в Лондоні так давно, що я й думати забула. Товариші, здається, усвідомлювали, що річ ця старомодна та буржуазна. Під час антракту елегантно вбрана покоївка з нашого готелю підійшла до ложі й запитала моєї думки про київську музичну комедію. Говорила вона доброю французькою. Я відповіла, що вже давно бачила "київську" музичну комедію в Лондоні. "Але, — наполягала вона, — як вам наша аудиторія?" "Вельми подібна до нашої", — відказала я. Добродійка досі не вірила. "Хіба англійські жінки не ходять у театр у діамантах?" "Відколи скінчилася війна — ні", — відрізала я. З подивом глянула вона на мене, наче щойно почула, що в Англії теж відбулася революція.
***
Як рівняти до Москви, Київ геть інакший. Місто не справляє враження космополітичного; нам трапилося небагато євреїв. Здавалося, що радянську владу в місті представляли головно етнічні росіяни. Жодних ознак характерної для Москви атмосфери підозри та недовіри ми, власне, і не відчули. Декілька наших друзів володіли лише російською. І навіть стверджували, що говорити іноземними мовами — це, мовляв, "буржуазно". Вжахнувши брата, я звинуватила їх у слабкій інтернаціоналістичний позиції. Наша перекладачка, чарівна дівчина із Народного комісаріату закордонних справ, виявилась на диво здібною і освіченою, та аж ніяк не комуністкою.
***
За неповний тиждень у Києві нас якнайперше водили по церквах, театрах та на борцівські змагання. На десерт до міських принад подали радянські установи (наче в тій Церковній Армії, де спершу годують, а потім читають проповідь). Києво-Печерська лавра — одна з найбільших київських дивовиж. Розкинувся цей монастирський комплекс поза містом, на узгір’ї над Дніпром. Заснували Лавру в ХІ сторіччі. Через сто років вона підпорядковувалася вже безпосередньо Патріарху Константинопольському. А ще через століття монастир атакували та почасти знищили татари.
***
Серед інших славних пам’яток Києва нам показали маленький музей, що до війни був приватною колекцією пана Ханенка. Дарма що невеликий, цей унікальний музей безперечно вартий уваги. У Києві його гордо називають "маленьким Ермітажем".
***
З театрами нам не надто поталанило, адже сезон у Києві вже скінчився. Проте у місті саме гастролювала трупа ленінградського театру. Ставили п’єсу Оскара Уайльда "Ідеальний чоловік", що, на наш подив, зібрала повну залу. Не менше здивувалися і наші друзі, дізнавшись, що ми з братом п’єси не читали. Не шкодуючи сил, вони взялися за переклад. Актори грали бездоганно: достовірно відтворили атмосферу, культуру та звичаї англійського суспільства, як, зрештою, і образ англійського "джентльмена".
У нашій ложі сиділа дуже вродлива воячка, яка в лавах Червоної Армії відступила з Польщі. Коротке темне волосся, правильні риси обличчя, а очі випромінювали сміливість, проникливість і фанатизм. Від неї я дізналася, що справжнє товаришування може покласти край міжстатевим конфліктам. "Я забула, що я жінка, — згадувала вона про роки служби, — а мені ніхто й не нагадував". Російські жінки — найбільш розкуті, самостійні та найпрогресивніші феміністки у світі.
Повернувшись до готелю після вистави, ми благали нашу покоївку (яка теж приїхала з театру) принести нам дві чашки чаю… Самовар запарував лише через годину, протягом якої панянка займала нас душевними розмовами. Покоївка вільно говорила кількома мовами й залюбки теревенила з іноземцями. А найбільше вона тішилися, коли дізналася від мене, що за останньою модою спідниці годиться носити набагато коротші, ніж заведено тут. Кінець кінцем покоївка урочисто позичила мою сукню (зауважу, одну з двох моїх суконь), аби взяти з неї мірку.
Клер Шерідан — англійська скульпторка та письменниця, кузина Вінстона Черчилля та палка прихильниця Жовтневої революції. Уродженка Лондона, вона захоплювалася подорожами, вела богемне життя й приятелювала з принцесами й кінозірками. У липні 1924 року разом із братом Освальдом Фрюеном Шерідан вирушила на мотоциклі у подорож Європою. Їхній шлях розпочався в Англії, далі мандрівники перетнули Голландію, Німеччину, Чехію і Польщу та проїхалися Радянською Україною – від Києва аж до Криму.
Щоденник Клер Шерідан — один з найцікавіших портретів радянської України 1920-х років — був опублікований згодом під назвою "По всій Європі з "Сатанеллою"". Український переклад щоденника – це нагода не лише приєднатися до подорожі столітньої давності, сповненої гумору й цікавих спостережень, але й поглянути на, безумовно, знаковий період нашої культурної історії з перспективи непересічної очевидиці.
Переклали з англійської Станіслав Мензелевський та Остап Кінь, авторка дизайну Надія Кельм.