На Венеційському кінофестивалі показали новий документальний фільм Софії Копполи. Кінокритикиня Наталія Серебрякова подивилася цю документальну сповідь на двох та ділиться враженнями.
Здавалося б, документальний фільм Софії Копполи про Марка Джейкобса — це портрет знаменитості, сповнений архівних кадрів і спогадів, знятий для вузького кола шанувальників моди. Але насправді ця робота виявляється набагато складнішою і цікавішою — це діалог двох митців, які вже понад тридцять років перебувають у дивному творчому симбіозі, у спільному "ми" покоління, яке виросло на гранжі, MTV та моді як універсальній мові культури.
Софія й Марк уперше зустрілися ще на початку 1990-х — у добу, коли естетика панківських підвалів і субкультур раптом почала перетворюватися на глобальний стиль. Вона тоді знайомилася з режисером і актором Спайком Джонзом і влаштовувала перформативні покази на тротуарах Нью-Йорка, а він уже створював свою легендарну "grunge-колекцію" для Perry Ellis, яка змусила світ моди знизати плечима, але потім стала іконою. Від тієї точки й почалася їхня невидима розмова — про моду як кіно і про кіно як моду.
Саме цю розмову Коппола й намагається вловити у "Marc by Sofia". Її камера не лише фіксує, а й співчуває: Софія час від часу з’являється в кадрі, ставить уточнювальні питання, але ніколи не перетягує на себе увагу. Вона уважно слухає, як Джейкобс згадує болісне дитинство, розповідає про втрату батька та розколену сім’ю, і в ці моменти важко не провести паралелі з власними автобіографічними нотками в її фільмах — від "Незаймані-самогубці" до "Десь".
Документальний фільм будується як сповідь у дзеркалі. Джейкобс зізнається: "Я завжди мріяв бути театральним режисером", і йому вторить Коппола: "А я завжди хотіла створювати одяг". Їхні взаємні бажання немов віддзеркалюють одне одного, утворюючи простір, де межа між модою і кіно зникає. І в цьому віддзеркаленні постає ключ до поетики Копполи загалом: її стрічки завжди були спробою вхопити настрій епохи, надати стилю й образу значення особистої сповіді.
Фільм структурований навколо процесу створення весняно-літньої колекції 2024 року. Ми бачимо Джейкобса в миті сумніву, натхнення і депресії після показу. У цьому є щось глибоко екзистенційне: демонстрація того, як творчість водночас рятує і руйнує людину.
Та "Marc by Sofia" — це не лише біографічний нарис. Це й своєрідна культурна карта покоління. На екрані постають фантоми впливів: від Іва Сен-Лорана та Вів’єн Вествуд до Боба Фосса й Райнера Вернера Фассбіндера. Коппола показує уривки з Гіркі сльози Петри фон Кант, "Кабаре", "Вей цей джаз" та "Мила Чаріті", підкреслюючи, як саме кінематографічні образи вплинули на лекала одягу, кольори тканин і сценографію показів Джейкобса.
Стрічка "Marc by Sofia" — не просто розповідь про дизайнера. Це й ніжна, майже інтимна декларація самої режисерки: про дружбу, про взаємне розуміння, про покоління, яке навчилося робити з естетики мову спілкування.
Отже, перед нами — не типовий документальний портрет, а щось ближче до "автопортрету вдвох". Коппола фільтрує історію Джейкобса крізь власну кінопоетику, і ми отримуємо подвійне зображення: режисерки, яка завжди була схильною до стилізованої сповіді, і дизайнера, який перетворив свою біографію на моду. Це не завжди новаторське, але завжди щире кіно. І, мабуть, найточніший спосіб описати його — це назвати "документальною love story", яку Софія Коппола знімає не про людину, а радше про зв’язок, що триває вже три десятиліття.