Американська акторка Аманда Сейфрід сяє в кількох гучних кінопрем’єрах року. А поза екраном вибирає тихе сімейне життя на усамітненій фермі. Команді Vogue вона показала свій світ.
Аманда Сейфрід пропонує зустрітися в затишному ресторані на півночі штату Нью-Йорк. Кілька років тому разом із чоловіком, актором Томасом Садоскі, і двома дітьми вона оселилася на фермі в сільській місцевості поблизу гір Катскілл. Заклад, де заплановане інтерв’ю, стоїть на пагорбі, з вікон відкривається приголомшливий краєвид на мальовничі поля та ліси. Акторка прослизає у двері — крихітна, схожа на підлітку, без мейкапу, з хвилями білявого волосся, ще вологого після душу. Тепло вітає персонал.
Вона одразу розкриває кілька важливих деталей про себе. Не любить жалітися (тому лише побіжно згадує про свій розірваний меніск, що дуже її непокоїть). Визнає, що є людиною гіперконтролю: навіть розмовляючи зі мною, не відводячи погляду лагодить наш стіл — підкладає пакетики цукрозамінника Sweet'N Low під розхитану ніжку. Називає себе заземленою і зізнається, що найбільше любить проводити вільний час із родиною та близькими друзями. Саме тому замість амбітного Лос-Анджелеса чи метушливого Нью-Йорка обрала усамітнену ферму неподалік.
Останній рік видався для акторки насиченим. Нові роботи в кіно продемонстрували весь спектр її таланту. Сьогодні Аманда втілює ризикованих, складних персонажок — на противагу легковажним ролям на старті кар’єри у стрічках "Погані дівчиська" (2004) та "Mamma Mia!" (2008). У 2021-му Сейфрід отримала номінацію на "Оскар" за найкращу жіночу роль другого плану — зірки німого кіно Меріон Дейвіс у байопіку "Манк" Девіда Фінчера про сценариста Германа Манкевича. За рік здобула премію "Еммі" за головну роль підприємниці-шахрайки Елізабет Голмс у серіалі Hulu "Вибула". Торік зіграла поліцейську з Філадельфії, що протистоїть опіумній мафії, у восьмисерійній драмі стримінгової платформи Peacock "Довга яскрава річка".
На початку цього року в прокат вийшла "Служниця" — гучна стрічка Пола Фейга, знята за романом-бестселером Фріди Макфадден. Сейфрід грає Ніну — нервову заможну роботодавицю покоївки Міллі (Сідні Свіні). "Гра Аманди змінює весь фільм, — коментує режисер. — У руках менш досвідченої акторки ця роль могла стати надто простою, але Сейфрід надає їй вітальності та глибини". Дійсно, її Ніна викликає суперечливі емоції — глядач одночасно заздрить їй, боїться, ненавидить, жаліє і зрештою навіть захоплюється нею. Продовження трилера планують знімати вже цього року.
Проте головна акторська перемога Сейфрід — титульний образ засновниці жіночої християнської релігії XVIII століття в музичному фільмі режисерки Мони Фаствольд "Заповіт Енн Лі", який вийшов у прокат у березні. За цю роль акторка отримала номінацію на "Золотий глобус". Глибоко феміністична картина розповідає історію видатної жінки — релігійної лідерки часів становлення Сполучених Штатів.
За кілька днів до зустрічі з Сейфрід я бачилася з режисеркою "Заповіту Енн Лі" Моною Фаствольд у кафе "Рукола" в бруклінському районі Берум-Гілл. Мона — неземна красуня з платиновим волоссям, напрочуд спокійна порівняно зі жвавою, як ртуть, Сейфрід. Норвежка за походженням, вона була вражена історією переселенки з Великої Британії Енн Лі, яку загальна американська аудиторія заледве знає. "Це одна з перших феміністок Америки", — наголошує вона.
Неписьменна хатня робітниця й кухарка, у 1758 році Лі доєдналася до секти шейкерів — християн, які проводили богослужіння зі співами гімнів і танцями-трясіннями, від чого й дістали свою назву. Після народження та втрати чотирьох дітей Енн Лі лікувалась у психіатра й оголосила себе провидицею. У 1774-му вона зібрала групу своїх послідовників, винайняла корабель, що ледь тримався на плаву, і вирушила з Великої Британії до північно-східного узбережжя Америки. Там вони заснували поселення в усамітненому містечку Ніскаюна, трохи більш ніж за годину їзди від ферми, де нині мешкає Сейфрід. Шейкери пропагували целібат і жіноче лідерство. Матінка Енн була турботливою й авторитарною, вважала парафіян своїми дітьми і збирала паству аж до самої смерті в 1784 році.
"У вісімнадцять мене вже впізнавали, але це не була історія про раптову славу, я не прокинулася суперзіркою"
Сцени в епічних декораціях із фільму Мони Фаствольд порівнюють із картинами Караваджо. Та чи не найбільше в ньому виділяються неземні співи оригінальних шейкерських гімнів в аранжуванні Деніела Блумберга — композитора, який написав музику до оскароносної драми "Бруталіст" Бреді Корбета. Екстатичні танці, які шейкери практикували під час богослужінь, ставила близька подруга режисерки, американська хореографка Селія Роулсон-Голл: Мона хотіла надати їм тваринної пластики.
Сейфрід і Фаствольд давні знайомі, але працювали разом лише раз, над серіалом Apple TV "Переповнена кімната" 2023 року. У напруженому трилері за сценарієм Аківи Голдсмана Аманда грає клінічну психологиню, яка має справу зі злочинцем із множинним розладом особистості (його втілив Том Голланд). У "Заповіті Енн Лі" Сейфрід отримала максимальну творчу свободу. "Вона беззаперечно мені довіряє, — каже Фаствольд, — і це найкращий подарунок для режисера".
Знімання картини проходили влітку 2024 року в Угорщині, окремі епізоди фільмували у Швеції та в массачусетському селі Ханкок Шейкер. "На майданчику панувала тепла, турботлива атмосфера", — згадує Фаствольд. Акторка Томазін Маккензі, яка грає одну з найближчих подруг Енн Лі й оповідачку фільму, зізнається, що цей проєкт відрізнявся від решти — всі учасники команди запросили на знімання свої родини.
Останні тижні, коли рідні повернулися до США, а команда завершувала роботу, Аманда згадує з особливою теплотою: "Ми багато обіймалися — моя героїня в реальному житті теж жила в турботливому середовищі. Ми почувалися просто матерями, жінками й мисткинями, які сумували за своїми сім’ями, підтримували й розважали одна одну. Два фінальні тижні ми мешкали разом із Моною: я прокидаюся вранці, а поруч запалена свічка та маленька музична колонка, з якої лунає джаз".
Попри успішну кар'єру, найважливіше для Аманди — родина. Вона називає себе домувальницею і вибудовує робочий графік так, щоб якомога частіше бувати вдома. "Це привілей, який я маю сьогодні, — пояснює Сейфрід. — Заради кіно я готова на все, але у п'ятницю, суботу й неділю маю особисто вкладати дітей спати. Це мене живить".
Сейфрід почала зніматися в телевізійній рекламі у десять років. "Мама палко підтримувала її, — розповідає старша сестра акторки Дженні, — витрачала багато часу, водячи на прослуховування". Першу роль Аманда отримала у 15 років, а невдовзі зіграла в культовій комедії "Погані дівчиська". Чи важко було дорослішати на очах невблаганної публіки? "У вісімнадцять мене вже впізнавали, але це не була історія про раптову славу, я не прокинулася суперзіркою", — знизує плечима Аманда. Я зауважую, що і вісімнадцять — ранній вік для популярності. "Але я не була знаменитістю", — заперечує вона.
"Заради кіно я готова на все, але у п'ятницю, суботу й неділю маю особисто вкладати дітей спати. Це мене живить"
Її однолітки, як-от Ліндсі Лохан, жили напоказ і публічно боролися з алкогольною залежністю, дисморфією та депресією. Сейфрід зіткнулася з іншим викликом — у 19 років їй діагностували обсесивно-компульсивний розлад. "Я жила в Марина-дель-Рей у Каліфорнії, знімалася в серіалі "Велике кохання". Мамі довелося взяти відпустку та на місяць переїхати до мене з Пенсильванії. Мені зробили сканування мозку й призначили ліки, які я приймаю щовечора донині".
У Сейфрід завжди були теплі стосунки з рідними — сестра жила з нею в Лос-Анджелесі й працювала її асистенткою. "У мене небагато відомих друзів", — зізнається акторка. Вона здавна товаришує зі своєю візажисткою Стефані Пасіков та агенткою Еббі Блустоун, яка допомогла підшукати ферму 12 років тому. "Ми з Еббі разом із 16 років, а це рідкість. Сваримося як сестри, і вона знає про мене більше, ніж я сама". Із чоловіком вони познайомилися 2015 року — разом грали у бродвейській постановці "Шлях, який нас веде" режисерки Лі Сільверман.
Власниця ресторану, де проходить наша зустріч, зупиняється біля столика; вони з Амандою теревенять, як давні подруги. Акторка згадує корову, яку помітила кілька днів тому біля своєї ділянки. Рестораторка дивується: корів заборонено пасти на узбіччях. "Вона була під деревами, — уточнює Аманда, і рішуче додає: — Там точно була корова. Руда!" Коли офіціантка повертається з порцією шоколадного печива, Сейфрід вказує за обрій і весело вигукує: "Знову там якась клята корова. Бачите? Я її не вигадала".
На сімейній фермі Сейфрід і Садоскі тримають курей ("Люди нам просто їх дарують"), качок ("Одну минулої ночі хтось з'їв — мабуть, лисиця") та кіз. А ще тут знаходять прихисток врятовані тварини. Є коти — двох нещодавно привезли зоозахисники ("Один такий старий, що в нього постійно діарея, але він усе ще муркоче, коли їсть"). Є 16-річний австралійський бордер-коллі Фінн ("Великий хлопець, досі бігає як скажений"). Є поні, віслюк і шестеро коней — Аманда перераховує їхні клички. "Зазвичай до нас потрапляють старі й кульгаві", — каже Сейфрід. Іноді вона їздить верхи, але найбільше любить просто обіймати коней.
Діти навчаються в місцевій сільській школі: п’ятирічний Томас у підготовчому класі, дев’ятирічна Ніна Рейн — у третьому. Чи розуміють вони, чим займається мати? Акторка вагається: "Мій світ обертається дуже швидко — щодня безліч справ. Інколи мені важко навіть сформулювати, чим я зайнята. Але я завжди даю їм чітко зрозуміти, що насправді хотіла би бути вдома з ними". Водночас Сейфрід прагне, щоб рідні знали: вона любить свою роботу. "Я акторка, і в мене це непогано виходить, чи не так?"
Її життя насичене до краю. Минулого літа Аманда знялась у фільмі "Життя та смерть Вілсона Шедда" режисера Тіма Блейка Нельсона. Зараз вона продюсує документальну картину, про яку обіцяє розповісти пізніше, а також знімає анімаційну "Попелюшку" для Netflix. І звісно ж, займається промоцією "Заповіту Енн Лі".
Наприкінці довгого обіду Сейфрід зізнається: вона народжена співати й щаслива, що мала таку можливість у цьому мюзиклі. Спершу шейкерські гімни давалися непросто: "Я не відчувала їх, але одного разу мені сяйнула думка: це має йти зсередини. Енн співає, щоб наблизитися до Бога. Мені довелося звикнути до співу нутром — і тоді вже не мало значення, як це звучить".
Сейфрід розповідає, як записувала в Лондоні одну з пісень для фільму з композитором Деніелом Блумбергом і корейською віолончелісткою Оккьонг Лі. "Я співала тілом, а не голосом. Яке це було захоплення!" На мить вона замислюється і додає: "Ця робота змінила мій світогляд — відтоді я намагаюся слухати світ інакше".
Фото: Eddie Wrey
Стиль: Jorden Bickham
Текст: Клер Мессуд