Директор кінофестивалю Sunny Bunny, активіст та кінознавець Богдан Жук щороку дивиться сотні фільмів з усього світу на кінофестивалях. Спеціально для vogue.ua Богдан розповідає про нове квір-кіно, яке його вразило.
"Вже тривалий час останніми роками я спостерігаю й усе більше впевнююся в тому, наскільки квір-кіно впливове загалом у кінематографі", – говорить Богдан Жук. – У той час, коли здається, що щось нове у мистецтві зробити неможливо, саме квірне кіно торує нові шляхи та способи дивитися на нашу дійсність і на мистецтво як таке". І ряду нових фільмів останнього часу вдається вражати й дивувати – що нечасто стається з програмерами, котрі дивляться сотні фільмів щороку".
"Підлітковий секс і смерть у таборі Міазма"/ Teenage Sex and Death at Camp Miasma, реж. Джейн Шунбрун
Одвічна дихотомія Ероса й Танатоса препарується по-новому в свіжій роботі Джейн Шунбрун, що прославилися фільмом "I Saw the TV Glow" – одним із найоригінальніших висловлювань про транс-ідентичність.
На поверхні "… Міазма" – це розповідь про молоду перспективну режисерку (Ганна Айнбіндер), що на замовлення студії працює над осучасненим (читай: без расизму, сексизму й гомофобії) перезапуском забутої франшизи категорії B "Табір Міазма". Вона приїжджає познайомитися з акторкою першого фільму серії (неймовірна Джилліан Андерсон), що відлюдькувато живе в таборі, де й знімався фільм – як Норма Дезмонд із класичного нуару "Бульвар Сансет". Про що акторка сама жартує у фільмі – й із цього починається заглиблення в кілька мета-рівнів стрічки. Вона постає сатирою і шаною класичним слешерам із найбільш затертим тропом про "останню дівчину", (само)іронією про сучасну woke-кіноіндустрію, що гірше від смерті боїться кенселінгу, а понад усе – аналізом природи жіночого сексуального задоволення та його табуйованості в мейнстримному сприйнятті. Недарма кривавий вбивця у фільмі зветься Маленька Смерть, що є евфемізмом для оргазму.
"Чорна куля" / La bola negra, реж. Хав’єр Амброссі, Хав’єр Кальво (Іспанія)
Найкраща режисура цьогорічних Канн – продюсоване братами Альмодоварами епічне полотно, в якому дія відбувається в трьох часах: у напруженому затишші перед бурею ранніх 1930-х, у буремній громадянській війні в Іспанії невдовзі, й у теперішній спокійний час, де квірність майже нормалізована.
Це дуже амбіційне кіно береться за ні багато ні мало – повернення історичної справедливості через відновлення недописаної п’єси одного з найвагоміших авторів Іспанії, Федеріко Гарсії Лорки, під назвою "Чорна куля". І крізь три сюжети, чиї зв’язки оприявнюються ближче до емоційного кінця, розкривається історія про ставлення до гомосексуальності в різні часи та сміливість бути собою навіть у найнесприятливіших умовах.
"Клубний малий" / Club Kid, реж. Джордан Ферстман (США)
Організатор розкутих і переповнених найрізноманітнішими речовинами квірних вечірок у Нью-Йорку стикається з неочікуваним поворотом у своєму житті, що змушує його чи не вперше брати відповідальність за себе й не тільки. За цим начебто конвенційним описом – дуже смішне й несподівано зворушливе кіно, що є одним із найкращих за останній час зображень квір-спільноти в усій своїй складності, страхах і непевностях.
Це повнометражний дебют Джордана Ферстмана, що відомий принаймні квір-публіці за сатиричні короткі метри "The Disgustings", а ширшій авдиторії – за вірусні іронічні інста-відео з ковідних часів.
"Під захистом держави" / Prosecution, реж. Фараз Шаріат (Німеччина)
Якщо попередні фільми були найкращими з побаченого мною на Каннському кінофестивалі, то "Під захистом держави" – мій фаворит із Берлінале.
Це кіно більш класичного крою, судовий трилер про прокурорку, яка зазнає замаху на власне життя на ґрунті расової ненависті – вона німкеня корейського походження. Її квірність є лиш одним зі штрихів до портрета героїні, та безумовно тема стосується квір-спільноти, яка аналогічно потерпає від насильства з боку праворадикальних рухів.
Фільм Шаріата не боїться називати речі своїми іменами, як і відважна героїня, що методично досліджує зв’язки забутих у судових архівах нерозкритих справ, пов’язаних із расистськими нападами. "Під захистом держави" ставить під сумнів неупередженість системи правосуддя, яка насправді може ігнорувати чи й покривати неонацистські групи, що часто безкарно калічать і вбивають невинних людей через колір шкіри чи приналежність до певної групи.
"Корисний привид" / A Useful Ghost, реж. Рачапум Бунбачачок (Таїланд)
"Корисний привид" спершу знайомить нас із ледібоєм, який купує пилосмок – і взявшись прибирати, виявляє, що в ньому живе привид недавно померлої молодиці. Крізь плітки в домі розкривається головна історія цієї сюрреалістичної містичної трагікомедії про привидів, що вселяються в побутову техніку, щоб ще побути зі своїми рідними, або ж покарати тих, хто провинився перед ними.
Таке багатожанрове поєднання несе в собі й цілі пласти тем – від класової нерівності й нещадного капіталізму до історичної пам’яті й справедливості, на диво майстерно поєднаних у цьому повнометражному дебюті з Таїланду. Абсурдизм тут можна порівняти з фільмами Кентана Дюп’є, але Бунбачачок понад усе ставить гуманізм, а не зневіру в людині. Один із найцікавіших фільмів 2025 року.
"Пес, собака" / Perro Perro, реж. Марко Берґер (Аргентина)
Берґер добре відомий фестивальним аудиторіям по всьому світу за фільми, де він у невимушеній і майже мамблкорній формі досліджує маскулінність і лещата гетеронормативності, притаманні аргентинському (і не тільки) суспільству.
Лавреат численних квір-нагород і зокрема двічі переможець київського фестивалю SUNNY BUNNY повернувся з новим фільмом, у якому він іде на крок далі: подібно до ряду його робіт, "Пес, собака" розгортається в розслабленій атмосфері літньої відпустки, але тут до заміського будинку, де відпочиває молода гетеропара, прибивається бродяга-чоловік, що поводиться як собака. Виявляється, в цьому світі є чоловіки й жінки, а є "мужики" – так іменують цих "тварин", що позірно є примітивнішими істотами без самосвідомості, та врешті розкривають лицемірність і байдужість людей стосовно "братів наших менших". На цьому дивному прикладі чоловіка і його "пса" фільм досліджує природу любові, дружби, власності й влади.
"Фільм для дорослих" / Blue Film, реж. Елліот Таттл (США)
Вродливий атлетичний юнак Аарон Іґл виступає на камеру, щоб за гроші збуджувати бажання своїх клієнтів. Та один замовник, що за чималу суму запрошує його до себе, виявляється привидом із минулого – шкільним учителем, що відсидів за педофілію.
"Фільм для дорослих", безумовно, зразу відкине тих, хто не готовий зануритися в складну тему, яка зіграє на руку ненависникам, що раді прив’язати педофілію до гомосексуальності. Але цей дебют, який вже охрестили найпровокативнішим американським фільмом останнього часу, провокує хіба тим, що робить вибір на користь погляду на людину, а не на визначений упередженнями й стигмами стереотип.
"Барбара назавжди" / Bárbara Forever, реж. Брайді О’Коннор (США)
Документальна робота дебютантки О’Коннор оповідає про життя недостатньо визнаної ікони кіно – американки з українським корінням Барбари Гаммер. Відстежуючи її життя від раннього шлюбу, розлучення й усвідомлення своєї сексуальності, фільм дуже вміло через архівні матеріали, фрагменти фільмів Гаммер та інтерв’ю з нею й партнеркою Флорі Берк оповідає становлення режисерки в 1970-х роках, яка виявляє, що майже не існує лесбійської репрезентації в кінематографі, тож вирішує надолужити це – і результатом стає 70 фільмів, що вже стали каноном.
А бонусом рекомендую відшукати роботи Гаммер, зокрема її фільм "Моя бабуся: пошук українських ідентичностей" (2001), де вона подорожує до землі предків, але й спілкується з персоналіями від El Кравчука до Оксани Забужко, щоб дослідити квірфеміністичні прояви й активізм тогочасної України.
"Що робитимеш, якщо війна продовжиться"? What You Will Do When the War Continues?, реж. Владислав Плісецький (Україна)
Радикальний експериментальний витвір митця, режисера й перформера Владислава Плісецького без найменшого узгодження з мейнстримними патріотичними наративами комплексно й влучно показує життя квір-людини у воєнній Україні. Один із найкращих українських фільмів останнього часу є другим у планованій трилогії – і я дуже хочу вірити в те, що Владиславу вдасться зняти третю роботу, коли війна закінчиться, попри його спробу самогубства через булінг в армії, куди його мобілізували торік.