Чи може публікація фото в бікіні стати способом повернення контролю над власним тілом? На думку британської журналістки Олівії Петтер, так. Її текст — не лише роздуми про культуру селфі, а й про політику тіла, сором, самооцінку та право жінок на власне тіло.
Політика селфі в купальнику
У сучасному цифровому середовищі фото в бікіні стали майже обов’язковим атрибутом літньої відпустки. Принаймні в інстаграмі. Але це питання значно глибше, ніж здається. Особливо для жінок. Достатньо подивитися на заголовки таблоїдів: зірки "вражають фігурою", "демонструють груди", "шокують формами". Усе в контексті звичайних знімків у купальнику. Фото, які могли б залишитися приватними, стають інформаційними приводами, що підживлюють старі кліше. Як гучний приклад, повідомлення актора Джони Гілла до його колишньої партнерки, серфінгістки Сари Брейді, в яких він просив не публікувати пляжні фото, вважаючи це порушенням його "особистих меж".
На цьому тлі звичайне зображення тіла перетворюється на політичний жест. У суспільстві немає єдності щодо того, що вважається прийнятним: хтось вважає, що фото варто публікувати лише людям із модельною зовнішністю, інші — що це прояв любові до себе, а дехто — що це акт нарцисизму чи спроба привернути увагу. Виникають запитання: для кого жінки викладають подібні фото? Для себе чи для чоловіків? Чи всі мають право це робити, незалежно від стану фігури? Чи доречно це в професійному контексті, якщо на сторінку підписані колеги? І що це означає і для чого?
Фото як вразливість і спосіб прийняття
Для багатьох жінок відповідь не така проста. Деякі визнають, що мають складні стосунки з власним тілом і не готові ділитися світлинами публічно, особливо зважаючи на жорстокість тролів у коментарях. Інші кажуть, що публікували фото, щоби підтримати бодіпозитив і показати, що нестандартна зовнішність не є чимось ганебним. Проте без глибшого сенсу багато хто не наважився б оприлюднити такі кадри. Для когось же публікація фото в купальнику стає частиною особистого одужання. Модель і активістка Найомі Ніколас-Вільямс, яка боролася за зміну політики Instagram щодо оголеності, наголошує: ідея про те, що жінки публікують подібні знімки виключно для чоловіків, є глибоко хибною. Для неї це — жест гордості за тіло, яке пройшло крізь боротьбу.
Контроль над тілом як повернення собі себе
Для багатьох жінок подібні фото — це прояв прийняття змін у тілі, спроба побачити себе інакше. Наприклад, одна з героїнь матеріалу, яка перенесла подвійну мастектомію в молодому віці, зізнається: лише через роки змогла знову дивитися на себе з любов’ю. І вперше без сорому дозволила собі поділитися цим публічно.
Фактично, розмови про селфі в бікіні — це завжди розмови про жіноче тіло. І саме це перетворює здавалося б буденні фото на інструмент політичного висловлювання: де закінчуються стандарти краси і починається право на себе?
Цікаво, що суспільство значно м’якше ставиться до зображень худих тіл. І це теж демонструє, наскільки система упереджена. Жінки, які відповідають нормам масової культури, мають змогу публікувати свої фото без пояснень. Їм не потрібно наділяти кожен допис глибоким сенсом, щоби виправдати свою присутність у стрічці. Та навіть за таких умов публікація подібного контенту може викликати внутрішній дискомфорт. Жінки витрачають години на вибір ракурсу, обробку, формулювання підписів, які не здадуться надто самозакоханими, перевірку, хто переглянув сторис. Усе це емоційно виснажує і майже нічого не змінює.
Кому це потрібно і навіщо?
Це запитання постає з новою силою: чи світ дійсно потребує ще одного знімка жіночого тіла? Чи несе це реальну цінність? Безперечно, приємно отримувати компліменти. Особливо від інших жінок. Але ефект від цього дуже короткочасний. Жодне фото не здатне кардинально змінити життя, і навряд чи змінить у майбутньому. Проте у світі, де жіночі тіла перебувають під постійним контролем (законодавчим, медійним, моральним), навіть такий крихітний жест може стати актом повернення собі права на себе. Тіло не належить брендам, законодавцям чи колишнім партнерам. Воно — власність самої жінки. Можливо, це не революція. Але це сила. І кожна жінка має право на неї, незалежно від того, ділиться вона цим чи ні.
За матеріалами: Vogue.fr