Особистий досвід: як я відкрила тайський бокс після 40 років
Дизайнерка Вікторія Баланюк стала справжньою амбасадоркою боксу — у себе в інстаграмі мама трьох дітей, яка кілька місяців тому відсвяткувала 43-й день народження, демонструє неабиякі навички в тайському боксі — водночас ефектному та важкому виді спорту. Ми дізналися у неї всі подробиці цього занурення у світ "боксу восьмируких".
Знайомство з бойовими мистецтвами розпочалося напередодні мого 42-річчя у серпні 2022 року, коли подруга запросила мене на тренування з кікбоксингу. Чи не запізно, подумала я, але купила найбільш доступні боксерські рукавиці та бинти і вирушила на пробне заняття. Година тренування промайнула миттєво. Було захопливо, різноманітно та весело. Покидаючи зал, я відчувала себе чудово налаштованою, легкою і енергійною. Вже тоді я відчула те, що точно знаю зараз: цей вид спорту не лише допомагає мені утримувати відмінну фізичну форму, але і, здавалося, невидимим чином впливає на моє ментальне здоров'я, адже працюючи над ударами по мішку та подушках, я звільняюся від негативу, навіть не помічаючи цього. Через пів року я приїхала до Києва і потрапила на тренування з тайського боксу — от тоді й виникла справжня любов до цього виду спорту і народилася ідея вирушити в Таїланд, на батьківщину муай-тай.
Муай-тай — це давнє бойове мистецтво, що виникло в Таїланді, має власні традиції та культурне значення. Термін "муай-тай" походить із санскриту, де "мавья" і "тай" означають "поєдинок вільних" або "вільний бій". Його також називають "боєм восьми кінцівок" через використання восьми точок контакту, включно з ударами ліктями і колінами, що робить його унікальним серед східних бойових мистецтв. Вивчення тайського боксу захоплює. В ньому важливий не лише силовий компонент, а й психологічне налаштування, тактика бою, використання фінтів та оманливих рухів. Це не просто техніка, а справжнє мистецтво виведення суперника з балансу в прямому сенсі слова — грамотний захист стає ключовим фактором успіху. Заглиблення в світ муай-тай стало захопливою подорожжю. В ньому я знайшла не лише спортивне хобі, а гармонію тіла і розума. Можливо, це саме те, що мені було потрібно, щоб відчути себе живою і повною енергії, навіть переступивши поріг своїх 42 років.
У листопаді цього року я вирушила на два тижні тренуватися в Таїланд. Перший тренувальний табір, де я провела тиждень, розташований в Као Лак — регіоні з чудовими пляжами і мальовничими пейзажами. Тут, серед тропічної краси, я занурилась в інтенсивні тренування. Табір Rawai, куди я вирушила, є одним із старовинних залів тайського боксу, який прославив тайський бокс у всьому світі. Більш ніж 20 років тому на Пхукеті існувало всього кілька клубів, які тренували виключно професійних бійців. Іноземцям і жінкам було заборонено займатися. Однак клуб Rawai вирішив змінити стереотипи і прийняв усіх, хто виявив інтерес. З часом клуб привернув людей з усього світу, зі зростанням популярності тайського боксу на острові відкривалося все більше спортивних залів.
У той час жінки рідко займались муай-тай. Вважалося, що це марна трата часу. Проте клуб Rawai змінив цей стереотип, розпочавши тренувати жінок на рівних з чоловіками, і став лідером у просуванні жінок у цьому виді спорту. Зі мною займався тренер Бун — спеціаліст із 30-річним досвідом. Кожне тренування ми приділяли вдосконаленню техніки в традиційному стилі, що в Таїланді передається від покоління до покоління. Хоча два тижні — це дуже мало для повноцінного досвіду, для мене ця поїздка стала справжнім джерелом натхнення. Щоб використати цей час із максимальною ефективністю, я вибрала формат індивідуальних тренувань. Це дало свої плоди.
На відміну від мене, багато людей приїжджають в Таїланд на тривалий період, часто на всю зиму, щоб поєднати тренування з відпочинком, адже зима тут є піковим сезоном. Тренувальні зали в Таїланді являють собою просторі відкриті майданчики під навісом з кількома рингами, мішками і спеціальним покриттям на підлозі, є зона з дзеркалами для тренування "шедоу боксингу" — на вигляд все дуже просто, нічого особливого ви тут не знайдете. Зазвичай при тренувальних таборах є базові готелі, де живуть спортсмени з усього світу. Тренувальна програма дуже насичена: ранкові пробіжки та дві двогодинні тренувальні сесії — ранкова та вечірня. Спаринги в класичному розумінні найчастіше відсутні, в основному фокус на техніці, однак головна відмінність тренувань в Таїланді полягає в їхній різноманітності.
Після тижня тренувань у Rawai я вирушила у саме серце Пхукета, в район Бангтао, де розташований новий і стильний клуб Bangtao Muay Thai and MMA. Тут мене вразили масштаби: великий зал із двома повноцінними рингами для індивідуальних тренувань, зона для групових занять, зали для ММА і бразильського джиу-джитсу, фітнес-зона, кафе і магазин. У клубі тренуються і професійні бійці, і любителі з усього світу. Тут видно, як вплив туризму вносить нові елементи в навчання: пропонується різноманіття стилів, від традиційних до сучасних, і учням дають вибір.
Ввечері в мене було заплановане тренування з легендарним тренером Ajarn Wat, відомим своїм палким і енергійним стилем викладання. На початку тренування я трошки розгубилася, оскільки Ajarn голосно кричав і просив бити його з усієї сили, не маючи при цьому жодного захисту. Я дивувалася міцності його тіла. Ajarn представив мені серію прийомів із захватом ноги і підсічкою. Тренування пройшло яскраво, з масажем голови і рук, а також обливанням крижаною водою.
Після тренування я направилася на стадіон Патонг, щоб подивитися справжні поєдинки. Однак моя помилка полягала в тому, що я приїхала всього за 5 хвилин до початку шоу — довелося шукати будь-яке вільне місце на трибунах, оскільки всі VIP-місця були розпродані, а трибуни переповнені.
У залі витав насичений аромат хвойних розтирок, якими вмащують бійців перед боєм. Лунала красива жива музика, під яку бійці виконували традиційний танець wai kru ram muay на знак поваги до вчителів і батьків. Перед боєм бійцям надягають монконги на голову і пов'язують пратьят на руки, які часто плетуть їхні матері чи дівчата. Ви ніколи не побачите вияви агресії та ворожнечі між бійцями, адже культура цього виду спорту ґрунтується на взаємній повазі до суперника та загальному мистецтві муай-тай. Після кожного бою спортсмени опускаються на коліна один перед одним та п'ють воду в куті суперника на знак поваги і визнання його сили та майстерності.
Натхнена красою та мудрістю муай-тай, я завершую своє поглиблення в світ цього дивовижного мистецтва. З кожним ударом, кожним рухом я освоюю не лише техніку бою, але й філософію поваги, самодисципліни та гармонії. У цьому куточку Таїланду, де сила природи поєднується з граціозністю рухів, я знаходжу не лише заняття для тіла, але й шлях до балансу душі. Муай-тай стає моїм провідником у світі сили, витривалості та поваги, і я забираю з собою не лише фізичну підготовку, але й цінні уроки для свого повсякденного життя. З кожним новим заняттям та поглядом на цей дивовижний вид спорту я розумію, що муай-тай — це не просто техніка бою, але й мистецтво жити в гармонії з самим собою. Тож із вдячністю в серці та досвідом в кулаках я прощаюсь із Таїландом, знаючи, що його вплив буде супроводжувати мене в моїх майбутніх викликах та перемогах.
