Українські захисники та захисниці про рідну країну, відповідальність та маленькі радощі
1 жовтня країна вперше святкує День українських захисників і захисниць в нову дату. Вона прив'язана до церковного свята — Покрови Пресвятої Богородиці, яка була покровителькою козацтва. До 2023 року його відзначали 14 жовтня, але через перехід Української Православної Церкви на новоюліанський календар, Покрову перенесли. Вшановувати своїх героїв країна буде вже вдесяте — це державне свято з'явилось як реакція на російську військову агресію у 2014 році. Цьогоріч о 09:00 по всій країні відбудеться масштабна хвилина мовчання в пам'ять про всіх загиблих воїнів. А ми в цей день згадуємо, що українські захисники та захисниці кажуть про рідну країну, особисту відповідальність та віру у перемогу.
"Я на фронті не тому, що хочу, а тому, що можу. Відчуваю приплив натхнення, коли, наприклад, здужала медичну маніпуляцію, яку вважала складною й остерігалася робити. Коли є результат, це дає сили йти далі", — співачка і бойова медикиня Анастасія "Стасік" Шевченко
"Для того щоб був мир, потрібно посилювати військо — або новими людьми, або допомогою йому. Всім треба мобілізовувати свої ресурси і максимізувати власний внесок у перемогу", — Ілля Самойленко, офіцер полку "Азов"
"Я слухав пісню Ярмака "22", що згодом стала одним із символів опору, і думав: "Чому я не там? Чому не в Києві, не на Майдані?" Я знав, що там були мої однолітки, які тікали з дому. Чимало моїх знайомих, які вчилися у старших класах школи чи в університетах, їздили на Майдан", — Назарій Гринцевич, парамедик полку "Азов"
"Війна не скінчиться цьогоріч. Якщо ми будемо щомога старатися і багато працювати — всі разом — є шанс закінчити активну фазу за чотири роки. Тому найближчий час найкраще присвятити підготовці — тренуванням навичок стріляти та надавати медичну допомогу", — Леся Литвинова, доброволиця та саперка
"Виявилося, героїзм не тільки у площині безпосередніх бойових дій. Людина, яка кілька десятків кілометрів під обстрілами виводила свою отару овець або череду корів, хіба не здійснила героїчний вчинок? А люди, що вивозили з-під вогню чужих дітей, хіба не герої?", — співачка і бойова медикиня Анастасія "Стасік" Шевченко
"Я розумів, що в моїй країні потрібно добре знати закон. Дуже багато нечесних людей обіймають керівні посади, відмивають кошти та порушують законодавство. Я хочу боротися із цим, тому й вирішив вивчати правознавство", — Назарій Гринцевич, парамедик полку "Азов"
"Ми на передовій для того, щоб тут люди жили. Не виживали, а жили! І коли ти на передовій, то чекаєш можливості поїхати у Київ на два дні, бо знаєш, що тут триває життя. Чи якщо ти не можеш поїхати в Київ, то їдеш у Харків, який поруч, і думаєш: о, там біля госпіталю є кафе зі смаколиками, зараз я завезу пацієнта у шпиталь і туди забіжу. Ми всі шукаємо маленькі радощі. Тільки там, на війні, ти розумієш, наскільки це цінно…", — бойова медикиня Ластівка
"Отримати західні винищувачі та підвищити ефективність роботи — от де головна мета і головний меседж кожного українського пілота", — льотчик-винищувач Вадим "Karaya" Ворошилов
"Найважливіше на війні — знайти себе. Інакше можна згаяти час, не допомогти іншим і наразити на небезпеку себе", — парамедик Кирило Позняк
"Тільки разом можна пройти цей складний шлях … Фельдшери, санітарні інструктори, бойові медики, водії-санітари — все це єдиний організм, де кожен надважливий. А ще близькі, рідні та друзі, завдяки яким будь-які потреби вирішуються мов "за помахом чарівної палички", але я-то знаю, що це титанічна праця! Дякую життю за людей", — бойова медикиня Катя Ямщикова
"Світ побачив, скільки в нас кмітливих, винахідливих бійців. Армія — це завжди зріз суспільства. Ми в підрозділі культивуємо тямущість і те, що бути розумним — круто. Нам не потрібні "дуболоми", ми прагнемо ефективно використовувати потенціал людини", — Ілля Самойленко, офіцер полку "Азов"
"Війна стала великим каталізатором: хтось зробив переоцінку власних цінностей, хтось почав жити сьогоднішнім днем, перестав відкладати життя на потім. Раніше у нас було майбутнє, зараз — тільки сьогодення. Я думаю, майбутнє — це ілюзія, особисто для мене", — військова психологиня Настя Прохорчук
"Найстрашніще на війні — це втрачати близьких тобі людей. Навіть якщо ця людина загинула десь у іншій частині фронту, не на твоїх очах. Смерть незнайомої людини, навіть коли вона буде помирати у мене на руках, так не вразить", — парамедикиня Юлія "Куба" Сідорова
"Я пам’ятаю першого бійця, якого доставили до нас надто пізно. Мені було нестерпно боляче — за інших умов хлопця можна було б врятувати. Я прийшов до медичної роти, щоб бути корисним", — парамедик Іордан Константініді
"Планка, задана ціною життів українців, така висока, що ми не можемо дозволити собі втратити шанс збудувати нову країну. Цей народ гідний найкращого. Наша країна потужна й багата — це видно одразу, щойно припиняють красти. Тепер час формування нових сенсів. Суспільство, як на початку еллінських часів, може керувати країною саме. Істинна демократія, коли вирішує суспільство, а не той, у кого більше бабла. Відродити дух, не відроджуючи минулі совкові традиції, — в цьому завдання України. А ще — дати приклад світові, як це робити", — ветеранка, військовослужбовиця Тайра
"Фінал війни вже майже відомий, і він принесе тільки користь нашій державі", — Кирило Буданов, очільник ГУР
"Незламні українці та українки, не здавайтеся, не дайте змоги ворогові зламати вас, дихайте на повні груди та не звинувачуйте себе, що пішли в кафе поїсти салату й випити кави. Та хоча б і вина. Ми ж тут, щоб ви жили там. Ця війна має бути останньою, щоб більше український народ НІКОЛИ не знав такого страшного горя. Давайте ще трішки поборемося. І ми поборемо. От побачите", — солдатка Анастасія Блищик
