Несвітське життя: Катерина Осадча — про побудову системи розшуку людей
Телеведуча та журналістка Катерина Осадча використовує популярність, щоб побудувати ефективну систему розшуку людей — на державному рівні.
"Я плачу, бо ви плачете", — каже Катерина Осадча та витирає ледве помітні сльози. Ми бачимося в Амстердамі в середині серпня — за ініціативи київської ритейлерки та меценатки Христини Храновської в атріумі міської ради відкрилася пересувна експозиція War Diaries: щоденників українських дітей та підлітків, які пережили російську окупацію. У два голоси та двома мовами Катя разом із головним диригентом нідерландського симфонічного оркестру Лоренцо Віотті зачитують дописи дітей: про раптову втрату звичного життя, розлуку з батьком — та про банальне зло. Для розчулених європейців ці історії — шокувальна рима на щоденники Анни Франк (її будинок-музей розташований неподалік). Для українців, які зібралися тут сьогодні, читання перетворилося на колективну жалобу. Кожен — наодинці зі своєю травмою, але всі разом відчувають спільний біль.
Осадча вдягнена в білу сукню, тримається з парадною витримкою — прямі плечі, рівна спина, фірмова усмішка. "Деякі подруги роблять компліменти моєму повсякденному гардеробу, але безжалісно іронізують над сценічним вбранням", — пізніше весело розповідає вона. Світ розважального телебачення живе за своїми гіперболізованими правилами: все має бути яскравіше та гучніше, ніж у реальному житті. Осадча добре розуміє, як працюють ці закони — і холоднокровно підкоряється їм. "Це моя робота", — часто в розмові констатує вона. Розмежування особистого життя та публічної діяльності (в першому є Катерина-людина, у другій — Катерина-образ) миттєво роззброює. Згодом я розумію, як діє цей прийом: людину можна образити, їй можна зробити боляче. Сконструйованій персоні — ні.
У стресових ситуаціях я акумулюю сили. Не тому що я особлива – в мене такий характер. Цим треба користуватися
У вересні Катерині Осадчій виповнилося 40: "Гідна нагода знову з’явитись у Vogue", — жартує вона у відповідь на наше офіційне, після 10-річної перерви, запрошення. Зі своїх сорока років вісімнадцять Осадча провела в чорному прямокутнику телевізора — пів країни досі фамільярно, по-сімейному звуть її Катею. І думають, що добре знають її. Вона справді була регулярною гостею чи не "в кожному домі" — щонеділі телевітер приносив на екран Мері Поппінс у дивному капелюсі й з мікрофоном, що був тотемом-перепусткою у світи, куди пересічний українець інакше ніколи б не потрапив. Розважальна програма "Світське життя" зробила Осадчу зіркою та задокументувала епоху великих грошей, великої жаги до життя і великих амбіцій в умовах капіталізму, який хаотично народжувався в країні. "Програма еволюціонувала: ми стартували з Помаранчевої революції, пережили кризу 2008 року, Майдан у 2014-му, ковід. Потім трапилась повномасштабна війна", — згадує вона.
На телебачення Катерина прийшла, бо хотіла бути найвідомішою телеведучою країни. Хотіла — і стала. "Мене досі заворожує процес створення продукту — та шлях, який треба пройти, щоб початковий задум втілився в кінцевому результаті". Разом із продюсерами "Світського життя" вона винайшла спосіб вписати серйозні та навіть табуйовані запитання в легковажний розважальний формат. Осадча згадує, як лише за місяць після запуску шоу влітку 2005 року без узгодження з піарслужбою брала інтерв’ю в щойно обраного президента Віктора Ющенка. Так само без попереднього обговорення запитань робила останнє інтерв’ю з нинішнім президентом Зеленським, за чотири місяці до повномасштабного вторгнення.
Я добре розумію, що будь-яке зволікання – це чиясь доля в полоні та, ймовірно, втрачене життя
Зараз Осадча разом із чоловіком і спаринг-партнером на сцені та знімальному майданчику Юрієм Горбуновим продовжує вести "Голос країни" — епічне шоу-конкурс співу, яке живе і функціонує попри обставини. У нещодавньому дописі в інстаграмі про знімання програми Катя наголошувала на необхідності надалі жити і працювати. Show must go on: під час "прильотів" по столиці у листопаді минулого року ефіри "Голосу" знімали в підземних приміщеннях київського метро. Зараз програму виготовляють у кінопавільйонах Варшави, куди Осадча навідується щомісяця.
В її особистому інстаграмі — 1,8 млн підписників. Це вдвічі більше, ніж населення Амстердама, де ми зустрілися. Майже 2 мільйони людей спостерігають за нею — та мають думку щодо кожного її кроку. "Зворотний бік професії", — коментує Осадча. І прагматично спрямовує цей соціальний капітал на користь своїх гуманітарних проєктів: "Спілкування з такою кількістю людей, як зараз, у мене не було навіть за часів "Світського". Тепер мої герої — співробітники поліції, СБУ, Генпрокуратури й Офісу уповноваженого з прав людини".
З початком повномасштабної війни в Україні світське життя стало на затяжну паузу, перед суспільством постали кардинально інші питання. Торік на початку березня Катерина взялася за, мабуть, одну з найважливіших справ у кар’єрі. Разом із приятелькою Осадча запустила телеграм-канал "Пошук зниклих". Спершу запити оброблялися вручну редакторами "Світського життя". За тиждень з’явився бот. Пізніше в травні разом із телеканалом 1+1 Осадча запустила проєкт "Знайти своїх" — програма виходить в ефірі Національного телемарафону новин. За півтора року діяльності команда волонтерів допомогла повернути додому 2600 людей — ще три тисячі перебувають у розшуку. "У стресових ситуаціях я акумулюю сили. Не тому що особлива — просто в мене такий характер. Цим треба користуватися".
З бажання бути корисною виросла системна організація, яка об’єднує 65 осіб. Катерина йде далі — у співпраці з владними структурами намагається створити дієву юридичну базу для пошуку та порятунку людей: "Я розумію, що будь-яке зволікання — це чиясь доля в полоні та, ймовірно, втрачене життя". Запитую, як зараз у високих кабінетах реагують на ведучу, яка впродовж майже двох десятиріч епатувала та перевіряла на міцність український політичний і бізнес-істеблішмент. "Моя журналістська кар’єра не заважає, навпаки — мене впізнають. Але я зрозуміла, що в нашій політиці досі присутній сексизм", — з усмішкою каже Осадча.
У листопаді Катерина планує офіційне відкриття іменного фонду, що об’єднає всі починання: "Ще рік тому я зарікалася це робити, — каже вона. — Але згодом прийняла, що для розвитку проєктів і залучення допомоги міжнародних партнерів потрібно будувати повноцінну структуру". Наразі фонд Катерини Осадчої опікується пошуком людей і звільненням із цивільного полону, а також дітьми, які залишилися без родинної опіки.
Сьогодні мої герої – робітники поліції, СБУ, Генпрокуратури й Офісу уповноваженого з прав людини
За кілька днів до знімання Vogue у Києві запитую Катю про долю архівних капелюхів. Розмірковую, що доречно було б використати один із них на згадку про минуле життя — та як символ можливого повернення до нього. Катя відповідає: "Зараз через постійні переїзди до капелюхів немає доступу". Між рядків уловлюю зміст її слів: такий ентертейнмент не на часі.
Питаю: чи колись стануть вони знов у пригоді? І яким може бути "Світське життя" Катерини Осадчої в майбутньому? "Я не знаю, — розсудливо каже телеведуча. — Запитання, які мені цікаві тепер, наразі ставити не можна. Тому вони поки залишаться без відповіді".
Текст: Веня Брикалін
Фото: Andrew Grey
Стиль: Venya Brykalin, Sasha Dudchenko
Зачіски: Daria Zhadan
Макіяж: Dima Grushkivskyi
Асистентка стилістів: Margaryta Starkova
