5 найвідоміших віршів Юрія Іздрика про кохання та життя
Юрій Іздрик, один із найпопулярніших та найцитованіших поетів країни, став лауреатом Шевченківської премії у галузі літератури, яку оголосили 9 березня. Іздрик здобув премію за збірку поезії "Колекція", що вийшла у 2023 році. Vogue.ua зібрав 5 віршів Іздрика про кохання, війну та самотність, до яких хочеться звертатися ще і ще.
Юрій Іздрик — поет, музикант, художник і письменник. Народився, виріс та живе у місті Калуш Івано-Франківської області. Став відомий у 1990-ті роки як засновник та головний редактор мистецького видання "Четвер", що першим почало публікувати українську постмодерну літературу.
Автор низки прозових і поетичних збірок — "Станіслав і 11 його визволителів" (1996), романів "Воццек" (1996, 1997), "Подвійний Леон" (2000) і "АМтм" (2004), "Таке" (2009), "Іздрик. Ю" (2013), "Після прози" (2013), "Календар любові" (2015), "Ліниві і ніжні" (2018) та інші. Іздрик – не тільки поет і письменник, але й художник (зараз їх зберігають у приватних колекціях та галереях України, Польщі, Німеччини, Австрії) і музикант; також він знімався в кіно — зіграв одну з ключових ролей у фільмі Іри Цілик "Я і Фелікс".
Проте справжню народну популярність і любов Іздрик, якого часто називають одним із найсексуальніших поетів країни, здобув саме за поезію: гостру, точну, відверту. Його поезія покладена на музику, її виконують відомі музиканти — від Jerry Heil до MONATIK; читають відомі актори, а цитати з його віршів розходяться соціальним мережами.
Іздрик здобув Шевченківську премію за збірку "Колекція", що вийшла у видавництві Святослава Померанцева. До збірки увійшли вірші, які після оприлюдення їх на фейсбуку отримали понад 600 лайків, зазначають у видавництві. "Колекція" певною мірою (а радше — повною) сформована вподобаннями ФБ-спільноти в Іздриковій бульбашці. Книга проілюстрована Іздриковими ж графічними роботами з 90-х.
"Інший"
людина сама нічого не може
людині завжди потрібен інший
на кого можна себе помножити
для кого варто писати вірші
з ким можна разом долати відчай
чи радість ділити не ризикуючи
хто може в будь-яку мить засвідчити
що ти – реальний що ти – існуєш
людина ж бо в себе не надто вірить
все свідка для себе шукає якогось
нема людини – спіймає звіра
не зловить звіра – віднайде бога
не знайде бога – візьме люстерко
та навіть там себе не впізнає
бо в сóбі бачить обличчя смерті
й не розуміє що смерті немає..
людина сама нічого не може –
ні народитись ні вмерти тихо
побудь же іншим мені мій боже
постій поблизу…
помовч…
подихай…
...
коли повертається світ спиною
і знов поміж нами відстань і стіни
говори зі мною
говори зі мною
хай навіть слова ці нічого не змінять
і коли вже довкола пахне війною
і вже розгораються перші битви
говори зі мною
говори зі мною
бо словом також можна любити
я одне лиш знаю і одне засвоїв
і прошу тебе тихо незграбно несміло:
говори зі мною
говори зі мною
і нехай твоє слово станеться тілом
Steelystyle
ці нав'язливі ночі зводять з рахунку
ці неонові дні застигають у склі
ти мені завинила півтора поцілунки
і розпущений вузол смислової петлі
а польоти без тебе – це тупо прольоти
і реальність суха як військовий устав
я лиш дуже приблизно здогадуюсь хто ти
і не маю на тебе ніяких підстав
і не маю на тебе ніяких капканів –
ти проходиш крізь сіті як риба крізь лід
ти приходиш нізвідки крізь пасма туману
і зникаєш імлистий лишаючи слід
ти в мені – наче віра нова наче вірус
проникаєш усюди без віз і без меж
я для тебе – таблиця пергамент папірус
що захочеш напишеш а потім зітреш
тут без тебе завмерло усе й зупинилось
тут на тисячі миль глухо пустка і штиль..
тільки небом ширяє невидимий стилос
і рождається в небі незвіданий стиль
Bee like bee
ти стіна?
я в тобі пробиваю вікно
ти вікно?
я твої розбиваю шиби
ти кришталь а не скло?
а мені все одно –
будь хоч димом
хоч дивом
хоч птахом
хоч рибою
ти чужа? нічия?
це не привід для сліз
ти належиш мені хоч би з ким ти не спала
тільки я знаю стежку крізь темний твій ліс
лиш для мене твій погляд як сонячний спалах
ти належиш мені як людині ім’я
ти мене нарекла і врекла й записала
у скрижалях своїх
і нарéчений я наречéним твоїм
хоч би з ким ти не спала
в цім немає жалю ані кривди нема
я проріжу вікно й перепишу скрижалі
я не сам і ти також уже не сама
бо на мені твій мед
і в мені твоє жало
Ліниві і ніжні
ніжність повільна лінива нахабна
лізе під шкіру кличе у трави
то віртуозна а то незграбна
берег є лівий
берег є правий
нас береже перестиглий серпень
нас береже недозрілий травень
падає хустка
котиться перстень
і намистини біжать по краю
ніжність манірна смішна навмисна
то сміхотлива а то печальна
як соло гітарне вгорі зависне
як мед до чаю на дні розтане
ніжність – алергік
вона дитинна
рветься на волю і капризує
завжди під кайфом завше на нервах
завше в перервах
здебільшого всує
ніжність без відліку ніжність без даху
така мала – і така бездомна!
але без пустки тривоги і страху
і безнадії
і без утоми
берегом лівим і берегом правим
руслом ріки
сірим асфальтом
пристрасть тече вулканічною лавою
сіючи паніку й хаос вокзальний
всіх спопелить – дальніх і ближніх
все рознесе – рано чи пізно
виживуть тільки ніжні й ліниві
виживуть тільки ліниві і ніжні
