5 найпронизливіших книг про Другу світову війну
"Якщо не забувати війну, з’являється багато ненависті. А якщо війну забувають, починається нова. Так говорили в давнину". Ця цитата з книги "У війни не жіноче обличчя" нобелівської лауреатки 1983 року Світлани Алексієвич лякає своєю актуальністю й нині. Vogue.ua згадує найпронизливіші книги про Другу світову війну, які написано у XX столітті.
Автор найпронизливіших текстів про війни у XX столітті — Еріх Марія Ремарк: напевно, тому, що в його творах поряд з війною незмінно є любов. Сам письменник служив на Західному фронті в Першій світовій війні, був поранений; про що в 1929 році написав у найзнаменитішому романі епохи "втраченого покоління" "На Західному фронті без змін". Під час Другої світової війни письменник жив у США, а в Німеччині в 1943 році стратили його молодшу сестру Ельфріду — за антигітлерівські висловлювання. У 1945 виходить його роман "Тріумфальна арка", події якого відбуваються в 1938 році між двома війнами і який надзвичайно точно передає відчуття людини, затисненої в лещатах двох воєн.
Жінка йшла навскоси через міст прямо на Равика. Вона йшла швидко, але якоюсь несміливою ходою. Равик помітив її лише тоді, коли вона опинилася майже поруч. Він побачив бліде обличчя з високими вилицями й широко поставленими очима. Це обличчя заціпеніло й було схоже на маску, у тьмяному світлі ліхтаря воно здавалося неживим, а в очах застиг вираз такої скляної порожнечі, що Равик мимоволі насторожився.
Роман "Читець" німецького письменника Бернгарда Шлінка знають насамперед завдяки екранізації Стівена Долдрі з Кейт Вінслет у головній ролі. Проте до екранізації текст Шлінк був подією в літературі — це перший німецький роман, який потрапив до списку бестселерів New York Times. Головний герой роману, події якого відбуваються в Німеччині в 50-ті — Міхаель Берг. На початку книги ми бачимо його 15-річним школярем, закоханим у 36-річну жінку. Раптово його кохана Ханна зникає, а через вісім років вони зустрічаються в залі суду: Міхаель вивчає юриспруденцію, а Ханна опиняється на лаві підсудних як наглядачка Освенціму.
Вона залишилася в минулому, як залишається позаду місто, повз яке проїхав поїзд. Воно нікуди не поділося, воно продовжує існувати, можна поїхати туди, щоб переконатися в цьому. Тільки навіщо?
Перший запис у щоденнику Анна Франк, дочка офіцера й підприємця Отто Франка, зробила в червні 1942 року — їй було 13 років. Анна вела щоденник упродовж двох років, поки разом з родиною перебувала в сховищі в офісній будівлі в Амстердамі, яку захопили нацисти. Дівчинка мріяла стати письменницею. Щоденник Анни Франк опублікував у 1947 її батько, єдиний, хто вижив з того сховища — сама Анна загинула в 1945 в концтаборі, захворівши на тиф. Сьогодні "Щоденник Анни Франк" перекладено 70 мовами, а загальний тираж становить понад 20 мільйонів екземплярів.
Після кожної війни завжди говорять: це ніколи більше не повториться, війна — такий жах, за всяку ціну потрібно уникнути її повторення. І ось люди знову воюють одне з одним, і ніколи не буває інакше. Поки люди живуть і дихають, вони мають постійно сваритися, і щойно настає мир, вони знову шукають чвар.
Одна з найвідоміших книг про війну, яку написала Нобелівська лауреатка Світлана Алексієвич. За своєю суттю Алексієвич — письменниця-документалістка, тому книга створена на розповідях і голосах жінок, які брали участь у Другій світовій війні. Книгу, яку авторка написала 1983 року, жорстко критикували через натуралізм і розвінчання героїчного образу "радянської" жінки.
Якщо не забувати війну, з’являється багато ненависті. А якщо війну забувають, починається нова. Так говорили давні.
Великий 900-сторінковий роман "Благоволительки" письменника й журналіста Джонатана Літтелла вийшов у 2006 році французькою й став подією, отримавши одну з головних літературних премій у світі, Гонкурівську. Книга написана від імені офіцера СС Максиміліана Ауе, й охоплює період починаючи з 1941 року до падіння Берліна. Вважається, що "Благоволительки" — історично один з найточніших романів про Другу світову війну й Голокост. Роман, серед іншого, описує події, що відбуваються на Західній Україні, а також розстріли в Бабиному Яру.
Після війни багато говорили про нелюдськість, намагаючись пояснити, що сталося. Але нелюдськості, вже вибачте мені, не існує. Є тільки людське і ще раз людське.
