Актор Віталій Ажнов — про роботу над фільмом "Малевич", "Калігулу" та театральний бум
Відомий столичній театральній публіці як давньоримський тиран у "Калігулі", актор Віталій Ажнов навесні дебютує на великому екрані — у головній ролі в драмі про Казимира Малевича.
Густий білий грим, зачесане назад вологе волосся, хвороблива худорлявість і божевільний погляд тирана — шанувальники Віталія Ажнова найкраще знають його саме таким. Він грає титульну роль римського імператора Калігули в однойменній виставі Івана Уривського, що йде в Національному драматичному театрі ім. І. Франка. За рівнем популярності ця постановка може змагатися хіба з "Конотопською відьмою" режисера: з нею влітку Уривський представляв Україну на найвідомішому у світі театральному фестивалі в Авіньйоні. Квитків на "Калігулу" немає до березня 2025 року, хоча грають її в театрі щонайменше 5–6 разів на місяць.
Із 31-річним Ажновим ми зустрічаємося холодним листопадовим вечором у кафе-книгарні "Сенс" на Арсенальній. Закутаний у затишний светр, Віталій говорить тихо — аби не заважати відвідувачам поруч. У нас є година: далі він поспішає в культурний центр "Кримській дім", де двічі на тиждень викладає для студентів власної школи акторської майстерності. Зранку Ажнов повернувся з гастролей зі Львова, де франківці відіграли виставу "Марія Стюарт", а вже завтра вийде на рідну київську сцену у виставі "Тартюф" у постановці Дмитра Богомазова. У понеділок знову мчить з гастролями у Львів — даватимуть "Безталанну".
У графіку одного з найзатребуваніших молодих акторів країни є все, окрім вихідних. Запитую, чи дає він собі час відпочити. Після задумливої паузи Віталій зі сміхом каже: "Цього не буває". У найближчі місяці його розклад стане ще напруженішим: навесні 2025 року в український та європейський прокат виходить стрічка "Малевич" режисерки Дар’ї Онищенко, де він зіграв революційного художника. Для актора, який почав кар’єру в кіно у 26 років у фільмі "Гуцулка Ксеня" (2018) та історичних серіалах "І будуть люди" (2019) та "Кава з кардамоном" (2021), це перша головна кінороль.
Режисерка запросила Ажнова до участі після відеопроб, де він читав поезію Малевича. У розмові з Vogue Дар'я Онищенко називає його "дуже виразним, енергійним і талановитим театральним актором" і каже, що шукала на роль Казимира Малевича людину, позбавлену штампів і стереотипів: "Я виходила з того, що грати генія має хтось, у кому також є це зерно геніальності. Шукала, напевно, творче божевілля, яке й побачила в очах Ажнова, а окрім цього, якусь провокативність, здоровий егоїзм митця, талант до імпровізації. Все це допомогло нам із Віталієм створити героя суперечливим і складним".
Акторство — жорстока професія, адже тебе оцінюють тут і зараз
Ажнов каже, що пірнув у роль з ейфоричним захватом: "Я довго шукав ключ до нього, але зрештою зрозумів: я не стану Малевичем, скоріше, важливо передати велич постаті — аби його фігура наблизилась до глядачів".
Під час підготовки до ролі в арсеналі Ажнова було лише 10-секундне відео з художником, яке знімальна команда разом із консультанткою, дослідницею українського авангарду та творчості Казимира Малевича Тетяною Філевською, знайшла в архівах, доступних сьогодні українцям. Готуючись до ролі, Віталій читав спогади сучасників митця та книги про нього, вчився малювати (у кадрі герой багато пише). Водночас, зізнається, дещо залишилося за кадром. "Цікаво було би показати, як Малевич переживає втрату дружини Софії, яка померла 1925 року від туберкульозу (у фільмі її грає колега Ажнова в театрі Франка, молода акторка Христина Корчинська. — Прим. ред). Ми зняли, як він у відчаї замальовує портрет Софії у білий квадрат. Мене це сильно тригернуло: зазвичай у роботі я контролюю емоції, проте тоді це було важко, бо я знаю, що таке втрата. Але сцена зрештою не увійшла у фінальний монтаж".
Ажнов упевнений, що Україні не вистачає кіно про національних героїв: "Цей фільм — знак, що Малевич наш, спроба висловитися на важливу тему". Команда стрічки тим часом готується і до серії дипломатичних показів за кордоном — у лютому фільм покажуть під час щорічної Мюнхенської безпекової конференції.
Робота над "Малевичем" у 2022 році збіглась у часі з підготовкою вистави "Калігула" в Театрі Франка. Спектакль про тирана, який руйнує світ навколо, виявився символічно актуальним. Для Ажнова це перша головна роль у театрі: "Це інший рівень відповідальності, свідчення, що в тобі є внутрішній стрижень". Його Калігула — морально складний для втілення персонаж: непередбачуваний егоцентрик, чиї настрої швидко змінюються; він хоче померти через тугу за сестрою і коханою Друзіллою — і водночас не боїться смерті, підносячи себе вище богів.
Завдяки сучасним костюмам Тетяни Овсійчук та мінімалістичним декораціям художника Петра Богомазова спектакль швидко здобув популярність у соцмережах. У відповідь на запит "танець Венери Калігула" тікток пропонує тисячі вірусних відео, знятих глядачами: в них Калігула у виконанні Ажнова (в іншому складі цю роль грає молодий актор Театру Франка Олександр Рудинський) перевдягається в жіночу сукню, панчохи та туфлі на підборах, перевтілюючись у богиню кохання Венеру, і чуттєво танцює під електронну музику.
"Калігула" став викликом для Віталія — не тільки через необхідність втілити роль божевільного диктатора в час, коли на Україну напав інший диктатор. Два тижні він вчився ходити на підборах, репетируючи вдома перед дзеркалом. "Прогинав спину, вдягав панчохи — вмикав "Дівчину з Данії" та дивився, як це робить актор Едді Редмейн. Мені було важливо, щоб перевтілення не нагадувало пародію, щоб у залі не лунав сміх. І його немає — ніколи не було. У фіналі вистави настає повна тиша — зал, здається, не дихає".
Віталій зізнається, що сприймає театр як "зону особистого росту" і що роль Калігули допомогла йому відкрити власну чуттєвість
Ажнов родом із маленького міста Калуш Івано-Франківської області. Після школи подав документи одразу в кілька вишів (хотів бути диктором, журналістом чи актором), зрештою обрав Київський театральний інститут Карпенка-Карого, де тепер п’ять днів на тиждень викладає сам — акторську майстерність і сценічне мовлення. Він навчався у творчій майстерні режисера Дмитра Богомазова — легенди українського театру, автора понад 40 вистав в Україні та за кордоном. Віталій вважає його своїм "театральним батьком". Ще студентом почав брати участь у виставах театрів "Вільна сцена" і Драми і комедії на лівому березі, а з 2018-го працює на головній сцені країни — у драмтеатрі імені Франка.
Наше знімання з Віталієм — омаж його образам у "Малевичі" й виставах "Калігула" та "Марія Стюарт", а ще — спроба передати унікальну акторську пластичність, талант виходити за межі звичних амплуа. Перед камерою Віка Бакіна він легко змінює строгий образ художника – чорний костюм і білу футболку з чорним квадратом – на оксамитову сукню Калігули, вінтажне негліже на бретельках і корсет, який одягає на голе тіло. Точно як його герой Мортімер у "Марії Стюарт". Знімання Vogue триває понад вісім годин: Ажнов невпинно жартує, фліртує з командою та помітно насолоджується процесом.
Актор зізнається, що сприймає театр як "зону особистого росту" і що роль Калігули допомогла йому відкрити власну чуттєвість: "Це не про зовнішнє, а про те, як я спілкуюся з людьми, як рухаюся. Мені подобається, що серед моїх шанувальників — і жінки, і чоловіки".
Підготуватися до виходу на сцену — а він грає до 15 вистав на місяць — Ажнову допомагають свої ритуали: у день "Калігули" він завжди гладко голиться, самостійно робить грим та готує реквізит. Крім того, перед цією роллю він ніколи не їсть до вистави — це дає змогу сконцентруватися.
Тіло — важливий інструмент для актора, переконаний Віталій. Чотири роки тому, під час першого локдауну, він сів на кетодієту, скинувши 15 кілограмів; дотримується її і нині. Готуючись до ролі диктатора, практикував інтервальне голодування і скинув ще п’ять кілограмів. Зі сміхом розповідає, що буквально пів року по тому продюсери "Малевича" попросили повернути вагу — щоб 40-річний за сюжетом Малевич мав поважний вигляд.
Навесні почалися репетиції драми Шиллера "Марія Стюарт" — про страту королеви Шотландії у 1587 році. Художниця з костюмів Тетяна Овсійчук показала перші ескізи: виявилося, Мортімер – молодий герой, пристрасно закоханий у Стюарт, — мусить з’явитися у штанах та барочному корсеті на голе тіло. "Довелося додати до звичних трьох занять на тиждень у спортзалі ще два функціональні тренування, — з усмішкою згадує актор. — Зрештою, хочеться, щоб момент роздягання на сцені був естетичним".
Популярність серед широкої аудиторії Ажнов здобув завдяки роботі на телебаченні, зокрема в серіалі телеканалу "СТБ" "І будуть люди" про життя українського села у хиткі роки початку ХХ століття. Проте Віталій зазначає: акторство — жорстока професія, адже "тебе оцінюють тут і зараз". Саме тому він завжди тримає всередині страх акторського провалу: "це змушує працювати, напружує все твоє нутро".
Ми говоримо про театральний бум, який захопив Київ після прем’єри "Конотопської відьми" у 2023 році. Міркуючи про успіх вистав Івана Уривського — Віталій задіяний у його роботах "Безталанна", "Лимерівна", "Калігула" та "Марія Стюарт", — актор підкреслює, що у режисера "шалене відчуття сьогоднішнього часу". Ажнов упевнений: для українців, життю яких щодня загрожують російські ракети та шахеди, "театр стає простором безпеки, зоною дистанціювання від реальності". У грудні він грає ще одну прем’єру, в якій знов випробовує себе: у виставі Давида Петросяна "Слуга двох панів", класичній п’єсі Карло Ґольдоні про пригоди Труффальдіно із Бергамо, втілює роль венеційського купця Панталоне, чоловіка похилого віку. Це традиційна комедія масок, тож всі емоції потрібно передати через пластику та тіло — черговий виклик для актора.
"Театр — моя залежність, мій ресурс, — каже Ажнов наприкінці нашої зустрічі. — Мені часто пишуть у директ: дякую, ваші вистави допомагають триматися морально. Значить, нам вдається зробити щось цінне".
Текст: Дарія Слободяник
Фото: Vic Bakin
Стиль: Viktoriia Filipova
Грумінг: Daria Zhadan
Асистентка стилістки: Yevheniia Zhorova
Лінійний продюсер: Oleg Patselya
Вдячність – Театр Франка (ft.org.ua)
