Ось слова Ельзи Скіапареллі, в правдивості яких ми переконалися впродовж останніх двох років: "У важкі часи мода завжди обурлива". І хто краще міг нагадати про це, ніж наступник легендарної дизайнерки Деніел Розберрі з ефектною серією рукотворних голів тварин.
Під керівництвом Деніела Розберрі модний Дім Schiaparelli залишався непохитним у своїй прихильності до абсурдного. Із сезону в сезон здавалося, що Розберрі вже не зможе нас здивувати. Врешті, дизайнер демонстрував воістину вишукані, незрівнянні вбрання та аксесуари, що в кожного викликали захват. Це були витвори на межі моди та мистецтва. Однак у кутюрному сезоні весна-літо 2023 Розберрі перевершив себе і, схоже, всіх своїх колег, влаштувавши свято таксидермії.
Головною концептуальною опорою дизайнера став magnum opus Данте Аліг’єрі "Божественна комедія" XIV століття. Розберрі взяв на себе роль Вергілія: жадібного художника, рішучого провідника, ясноокого оповідача. У колекції Schiaparelli дизайнер досліджував три книги: "Пекло", "Чистилище" та "Рай". Зокрема, Розберрі посилався на анімалістичну символіку Inferno: "леопард, лев і вовчиця, що представляють хіть, гордість і жадібність". Так народилися "витвори штучної таксидермії" — суперечливі голови тварин, виготовлені вручну з пінопласту, смоли, вовни та шовкового штучного хутра. Їхня реалістичність — навмисна. "У цій колекції ви ніколи не будете точно впевнені, хто створив твір, на який ви дивитеся, — каже Розберрі. — Це була природа? Або це була людина?"
Утім, для багатьох глядачів ці посилання не були настільки очевидними. Насправді Деніел Розберрі приземлився далеко-далеко від своєї цілі. Його колекція спричинила чимало модних суперечок: чи то реалістичні голови тварин Schiaparelli демонструють майстерність кутюру, чи то Розберрі просто зайшов занадто далеко? Більшості здавалося, що ці одіозні вироби оспівують браконьєрство та підтримують практики, які завдають шкоди зникомим видам тварин, а не розповідають про мандрівку Данте до раю, повну випробувань і страждань.
Шалом Харлоу з'явилася на подіумі в розписаній вручну вовняній та шовковій сукні-бюст'є з великою головою снігового барса, що стирчала з її грудей. Наомі Кемпбелл вийшла в пальті зі штучного хутра з великою головою вовка на лівому плечі. Ірина Шейк дефілювала в оксамитовій сукні з головою лева. До слова, поява російської моделі на подіумі викликала не менше обурень, ніж опудала тварин. Шейк взяла участь щонайменше у дюжині шоу впродовж останнього місяця. Тому виникає запитання, невже західні дизайнери, зокрема, провідні міжнародні бренди, готові ризикувати власною репутацією, запрошуючи на власні шоу уродженців країни-терористки? Невже залишився хтось, хто досі вважає, що мода поза політикою? Що вражає більше: сюрреалізм та абсурдність моди, чи невігластво тих, хто її створює?
Абстрагувавшись від очевидних контроверсій, які оповили шоу Schiaparelli, важливо зазначити, що в колекції було чимало яскравих вбрань, що варті обговорень, адже вони справді є втіленням мистецтва, ремесла й майстерності. Шок і видовищність вищезазначених ансамблів піддалися критиці, викликали дискусію та затьмарили справді розкішні вироби. Однак у світі, де масове вимирання тварин є цілком реальною небезпекою, багато хто сперечається, яке місце мають ці обезголовлені створіння в моді.
Попри намір Розберрі "розмити межі між реальним і нереальним", його гротескний підхід викликав дебати — обурення з боку активістів, які вважають будь-які зображення частин тварин на одязі неетичними, і критику з боку коментаторів, які вважають, що голови тварин — недозволене нахабство для кутюр, що несе тривожний символізм. Питання, чи зміг би Розберрі досягти свого бачення без них?