"… Обухів. Носили очіпки чорні, золоті й жовті. Намітки чорні жовті, зав’язували під бороду. У намітці ходили до церкви й на смерть одягали молодиці" – Іван Гончар, польові записи "Народне мистецтво Київщини".
Скульптор, етнограф та колекціонер Іван Гончар фактично присвятив все життя вивченню української народної культури. Особливої уваги він надавав локальній історії – проявам української народної культури в конкретному місці й часі. Про це свідчать його спогади "Як це почалося", які він уклав наприкінці 1980-х. Окремі розділи спогадів так і називаються: "На Полтавщині", "На Поділлі", "На Черкащині", "На землях Київщини", розповідає Лідія Дубиківська-Кальненко, завідувачка відділу архівів Музею Івана Гончара. Свої враження від подорожей він фіксував у польових замітках, що дають нам сучасні унікальні знання про українське народне мистецтво, зокрема, розповідають про вишиття, ткацтво, одяг, прикраси та головні убори українців.
У цих записах багато деталей. Наприклад, ось такі: "С. Крушинка. Свитки носили до зборок (є зразок свитки), а юпки до вусиків. Свитки вишивалися іззаду на стану. В Крушинці придбано: 1) очіпок, 2) свитку…".
Часто на сторінках експедиційних нотаток трапляються начерки олівцем – рисунки з натури типів, зразків одягу, фрагментів вишиття, ткацтва. Наприклад, начерк у нотатнику 1965 року: "Жінка в кожушанці" (с. Міроціне)". Начерки та численні етюди, створені в мандрівках Україною, стали основою для кількох унікальних художніх серій: "Українське народне вбрання" (графіка), "Типи, обряди і вбрання українців" (живопис) та ін. Ці твори є підтвердженням того, що І. М. Гончар з любов’ю творив цілісний образ України, вирізняючи особливо унікальні скарби рідної йому Київщини Правобережної (Наддніпрянщини).
Публікуємо ці унікальні живописні шедеври Івана Гончара та пропонуємо роздивитися, якими були на вигляд українці багато років тому.
Фото: Національний центр народної культури "Музей Івана Гончара"