Як пройшла Paris Photo – наймодніша ярмарка фотографії у світі

Спецільно для Vogue.ua ексклюзивний репортаж з ярмарки фотографії Paris Photo веде арт-критик Надія Ковальчук.

Dana Lixenberg, GRIMM, Amsterdam/New York

Протягом трьох днів листопаду французька столиця перетворюється на ефемерний фотохаб, де зустрічаються колекціонери, галеристи, видавці та куратори зі всього світу, аби підтвердити популярність зіркових художників та намагатись зрозуміти, чиї кар’єри набирають стрімких обертів. Варто лише глянути на учасників сесій підписання книг – Мартін Пар, Девід Лінч, Жоель Меєровіц,, Софі Каль, аби зрозуміти, що Paris Photo – це епіцентр зіркового життя світової фотографії. Організатори ярмарки, що зустріли 151-ну галерею з 29-ти країн світу, перевершили успіх попередньої, зафіксувавши абсолютний рекорд кількості відвідувачів – 64 500.

На вернісажі Paris Photo як завжди залюдно аби роздивлятися фотографії. Це – привілейований момент для ділових зустрічей та світського життя. Щойно всередині, я рушаю до стенду паризької галереї Susan Tarasieve, що представляє Бориса Михайлова, в надії зустріти всесвітньо відомого українського фотографа.

Проект в рамках стенду галереї керувала дружина фотографа Віта Михайлова, що запропонувала широкий хронологічний зріз робіт фотографа: якщо серії "Сотс-Арт" (1975-1985) та "Солоне озеро" (1986) вже уввійшли в колекції найбільших музеїв світу, фотосерія "Радянський колективний портрет" (2011) представляє нові роботи Михайлова, базовані на спробі художньої реконструкції колективної пам’яті.

Врешті-решт, я знаходжу Михайлових, а також Ольгу Свіблову, директорку Мультимедіа Арт Музею, на закритій презентації премії Leica в Grand Palais. Цього року новим іменем легендарної фотокамери став Сергій Мельниченко, молодий фотограф з Миколаєва, з серією робіт "Behind the scenes " зняту за кулісами нічного клубу в Гонконгу. Ця вуаєристична серія фотографій, в центрі якої експлуатація жіночого тіла, побудована на контрасті між інтимними емоціями молодих танцівниць, чиї жести за кулісами видають їх тендітність і нерішучість, та гротескним спектаклем на сцені. "Спершу, танцівниці дуже соромились і не хотіли, аби я їх знімав. Але, працюючи в клубі, я зустрічав їх щовечора і, зрештою, вони звикли до мене" – коментує Мельниченко.

Легендарний креативний директор Chanel Карл Лагерфельд став почесним гостем цьогорічної ярмарки. Серед тисячі експонованих робіт він обрав декілька десятків, запропонувавши глядачам маршрут в його візуальний світ. Ця підбірка позначена домінуванням чорно-білих зображень та акцентом на графічній якості композицій. Приміром, подвійний портрет знаменитого fashion-фотографа Ервіна Блюменфельда, не зважаючи на акцент на чуттєвих губах та грайливому кучерю, лаконічно побудований на симетрії та контрасті чорного та білого

Традиційно, на багатьох стендах представлені класики модної фотографії – Хельмут Ньютон, Річард Аведон, Герб Рітц, Петер Ліндберг, Хорст П. Хорст, Хіро, Дебора Турбевілль, Ліліан Бассман. Особливо часто траплялися роботи Ірвінга Пенна, що цілком закономірно – легендарному фотографу присвячена маштабна ретроспектива, що триває у сусідньому крилі Grand Palais.

В Louise Alexander Gallery представили solo show Гі Бурдена. Тут були виставлені сюрреалістичні зображення зі зйомок для Vogue, а також особисті полароїди французького протагоніста модної фотографії. Паралельно у фундації Chloé, що була відкрита у липні цього року, триває ретроспектива робіт Гі Бурдена

Цього року галереї активно експериментують з різними принципами представлення фотографії, запозичуючи засоби у музею, чи вигадуючи нові. Ідея персональних виставок надихнула двадцять дев’ять галерей, але тенденція до музейної експографії втілилась також у колективних проектах. Так, гігант ринку сучасного мистецтва, галерея Gagosian доручила кураторство стенду рок-зірці Патті Сміт, що поєднала свої власні фотокартки з невеликими поетичними роботами Джеффа Уолла, Мен Рея, Діани Арбус, Ежена Атже та Сая Твомблі.

Серед багатьох стендів прослідковується тенденція презентувати твори за моделлю паризьких салонів XVIIIго століття: розгорнута серія концептуальних фотографій Клауса Рінке заповнила увесь простір стіни галереї Kicken Berlin, в той час як фотографії Дайдо Моріяма, що документують токійське життя 1970-х років, утворюють на стіні галереї Akio Nagasawa щільну "хмару".

Якщо деяких колекціонерів досі насторожує можливість неконтрольованої репродукції фотозображення, твори, створені за допомогою спеціальних, часто архаїчних технік проявлення стають "unique" та отримують статус оригінальних. Річард Леройд, наприклад, використовує camera obscura, Серджіо Вега – тинтайп, а Такаші Араї – дагеротипію, створюючи зображення квітів та риб на гладко полірованих срібних плитах. Тоді як популярна фотографія досі захоплена ідеєю "моментальності", тенденція до унікальності та повернення до давніх технік свідчать про зворотній рух в художній фотографії – сповільнення, розважливості, відмови від хаотичного розмноження беззмістовних зображень.

Зрештою, однозначним приводом для схвалення головної фотоподії Парижу стала вага робіт жінок-фотографів – історичних та сучасних. Поодинокі фотографії Енні Лейбовіц, Діани Арбус, Береніс Еббот, Франчески Вудман, Сінді Шерман та інших зустрічалися на багатьох стендах. Проте, найповніше були представлені Ліз Сарфаті з її урбаністичними фотополотнами, що зображають чоловіків, крокуючих порожніми вулицями, Дана Ліксенберг, що отримала в цьому році важливу у світі фотографії нагороду Deutsche Börse Photography Prize з чорно-білими портретами жителів американських гетто, та Ільзе Бінг, що внесла важливий внесок в історію фотографії завдяки експериментам з композицією, ракурсом та фототехнікою.