У новому сезоні найпрогресивніші дизайнери покладаються на основні інстинкти. В основі їхніх колекцій — теми сили, сексуальності й влади.
Давно мода не була такою ідеологізованою. На церемонію вручення кінонагород чоловіки одягають сукні (і далеко не під веселу руку), а жінки знімають шпильки прямо перед червоною доріжкою. "Ми боремося з токсичною маскулінністю", — коментують творчі пошуки Алессандро Мікеле в компанії Gucci. Креативна директорка жіночого підрозділу Dior Марія Грація К’юрі модернізує коди Дому, спираючись на класичні феміністські праці. Здається, сьогодні замість одягу ми вдягаємо готові маніфести: кожне вбрання — як ретельно підготовлений реквізит для публічного виступу, кожен аксесуар — як інструмент емпауерменту або наділення владою.
За останнє сторіччя мода ввібрала й переробила всі відомі символи сили, статусу й протесту — від уніформи військових до одягу домінатрікс. До єдиного знаменника в цьому дискурсі поки не прийшли. Навіть класичний костюм можна трактувати по-різному — як символ домінування (вовки з Волл-стріт) або конформності: ті самі службовці із Сіті приречені дотримувати суворого корпоративного дрес-коду. Жінки носять костюми в ім’я гендерної рівності, підкоряючись правилам гри "чоловічого світу" — того, де маркером сили вважається розліт плечового поясу.
Традиційно в "жіночому" світі силу й владу висловлюють за допомогою сексуальності. Особливо це було помітно наприкінці 90-х: наситившись образами трофейних дружин і хижачок із серіалу "Династія", мода звернула вбік прагматичного ексгібіціонізму. На початку нового століття зірки альтернативної моди — Гельмут Ланг, Анн Демельмейстер і Джил Сандер — створили гардероб емансипованої дівчини, якій не доводилося полювати за сексом заради самоствердження. Він і так супроводжував їй: як невіддільна частина життя, а не щаслива випадковість.
Мабуть, головним антиподом елітарної моди початку нульових був протверезний мінімалізм Гельмута Ланга, щедро приправлений БДСМ-естетикою. Дизайнер не просто ввів у моду атрибути сексуального домінування на кшталт вугільно-чорних мотоциклетних курток і шкіряних збруй. Він послідовно наділяв речі з повсякденного гардероба символічними деталями: робив на них стратегічні вирізи, що оголюють тіло, і міняв зовнішній вигляд речей, використовуючи перетяжки, прозорі вставки й дисциплінувальні бандажі. Закриті чорні сукні (щоправда, без рукавів або з відкритими плечима) у його виготовленні обіцяли затишшя перед бурею: під драпіруванням тканини проглядали гострі носи туфель, а глибокі розрізи вздовж стегна відкривали прикріплені до взуття кінські хвости. Жінки в Ланга мали вигляд розважливий і холоднокровний: вони самі вибирали свою долю і, серед іншого, сексуальних партнерів — не соромлячись водночас носити наручники замість браслетів.
Через 20 років ця гармонійна, домінантна сексуальність знову розцвіла на подіумах. Дизайнери цитують найкращі колекції Ланга не тільки з ностальгії (хоча багато хто виріс на них) — вони транслюють ті самі цінності.
Відданим послідовником Ланга виявився Денієл Лі, креативний директор Bottega Veneta. З перших колекцій він відкрито цитує словник австрійського дизайнера: його шкіряні сукні й трикотажні топи міцно обіймають атлетичні тіла моделей, об’ємні чинені пальта мають вигляд амуніції й засобу захисту від зовнішнього світу, а безкомпромісно сміливе модерністське взуття оголює пальці (привіт фут-фетишистам) або сіє трепет агресивними формами. Від кожної речі в колекціях Bottega Veneta віє "ланговською" впевненістю, такою доречною в наш турбулентний час.
У нинішньому сезоні, наприклад, на Лі взоруються також інші улюбленці модної тусовки: моделі в блискучих вінілових спідницях і бандажних майках з’явилися на паризькому показі Рока Хуанга, дизайнера Rokh й відданого учня Фібі Файло. Монолітні шкіряні комплекти представив адепт "старого Celine", нью-йоркський дизайнер Пітер До. Переможниця LVMH Prize, дизайнерка Марін Серр демонструє жіночу силу, уособлену в спортивних сукнях з нарочито технологічних матеріалів, які створено в техніці печворк.
У новій колекції Chloé креативна директорка Наташа Рамсей-Леві вступила на територію офісного дрес-коду з гібридами костюма й пеньюара. Зазвичай стримана Надеж Ване-Цибульські в буржуазному Hermès показала не просто войовниць, а переможниць — моделей у броньованих топах-панцерах і мікрошортах. З ними чудово римуються шкіряні бандо й дуже маленькі (але суворі) чорні сукні Себастьєна Меньє для Ann Demeulemeester, а також небезпечно вкорочені плащі Меттью Вільямса з Alyx. І нехай ця нова універсальна мова поки небагатослівна й живе в межах однієї фетиш-естетики, вона вельми виразна. Її розуміють ті, хто не женеться за владою, а вже її має.
Текст: Алла Анацко