Менше — означає більше. Чистий аркуш, вихідна точка, початок всіх початків — це і є мінімалізм. Естетична монотонність, покладена в основу цього поняття, постійно оновлюється й адаптується до різних епох, але завжди є невіддільною частиною модної індустрії.
Термін "мінімалізм" народився в надрах артруху, що з’явився в 60-х роках у Нью-Йорку. Тоді група художників, серед яких були Дональд Джадд, Джон Мак-Кракен і Агнес Мартін, відкинула традиційні уявлення в живописі й скульптурі й вирішила дотримувати нового стилю, що потребує максимальної лаконічності. Його Джадд описав як "просте висловлювання складної думки".
Власне, це стосується й естетики в моді, у контексті якої мінімалізм фокусується більше на формі й тканині, ніж на функції одягу. Дизайнери-редуктивісти прибирають зайві елементи, часто грають з лініями й геометричними формами в монохромній палітрі. У дизайні одягу такі тенденції проявилися як відповідь на марнотратство 80-х — час надмірності, у якому "більше значило ліпше".
Иссей Міяке, Йоджі Ямамото і Рей Кавакубо стали першими адептами "лаконічної" філософії наприкінці 80-х. Мінімалізм почав перетворюватися на концептуальну естетику. Три японські дизайнери уникали правил, згідно з якими одяг трактувався як вираження статусу. Їхній вплив складно недооцінити: вони надали значущої альтернативи блиску й гламуру та зробили революцію в сприйнятті одягу раз і назавжди.
Виникло кілька типів мінімалізму. Великі дизайнерські доми, такі як Donna Karan і Armani, вибрали шикарний і чистий пуризм, а молоді дизайнери й невеликі бренди — більш концептуальні напрями. Тепер мінімалістів дев’яностих умовно можна розділити на два табори — теоретиків і формалістів. Головним мінімалістом став Мартін Маржела.
Маржела був прапороносцем групи мінімалістів-деконструктивістів, які зосередилися на найважливіших елементах дизайну: тканині, крою, драпіруванні. Maison Martin Margiela став відомий завдяки своїм чітким методам деконструкції й трансформації, у яких заново винаходять об’єми й змінюють форми. Маржела завжди зосереджувався на блискучому технічному виконанні.
Рей Кавакубо можна охрестити матір’ю теоретиків, до яких, крім Маржели, належать Анн Демельмейстер і Хельмут Ланг. Японська суворість чітко простежується в тому, як ці дизайнери підійшли до моди: для них процес дизайну був радше дослідженням одягу, ніж тіла.
Королева Антверпена Демельмейстер дебютувала в 1987 році з монохромними колекціями, але вперше показала їх у Парижі тільки в 1992 році. Її мінімалізм був експериментальним, деструктурованим, вона розрізала й збирала предмети одягу, граючи з гендерними поняттями (стиль "унісекс" походить із цього десятиріччя) й тканинами: шовк, вовну, шкіру використовувано разом на нових силуетах, де переважав чорний колір.
Хельмут Ланг був "рушійною силою" мінімалізму 90-х. Коли він показав свою першу колекцію в Парижі в 1986 році, його дизайни дали початок новій хвилі мінімалізму, і Ланг миттєво став його зіркою. Він підкреслював структуровані форми, майже абсолютні у своїй простоті.
Повертаючись до формалістів: у цій галузі панувала Джіл Сандер. Її підхід до мінімалізму сам по собі був гранично простим — чистий крій і розкішна тканина. Для формалістів мінімалізм був не так академічною практикою, як спробою створити суто функціональний одяг. Кожен елемент, який входив у предмет одягу, силуету, кольору, тканини, дизайнер продумував у такий спосіб, щоб у кінцевому підсумку власник міг мати вишуканий вигляд без зусиль.
Цей спосіб роботи привів Кельвіна Кляйна до експансії американської моди. Мінімалізм Кляйна полягав у тому, що він зосереджувався на простих лініях, які акцентували увагу на людині, а не на одязі. Кляйн також привніс у мінімалізм сексуальність. Звісно, почасти він зробив собі ім’я завдяки відвертим рекламним кампаніям — але в будь-якому разі головна мета була незмінною. Якщо сексуальність пов’язана з жінкою, а не з одягом, то, природно, випливає, що одяг має бути максимально простим. Цей підхід до моди адаптувала Керолін Бессетт-Кеннеді, директорка зі зв’язків з громадськістю Calvin Klein, яка стала іконою мінімалістського стилю 90-х.
Розквіт і царювання мінімалізму закінчилися до кінця десятиліття, проте він ніколи не залишав культурної свідомості. І нині ця тема особливо актуальна: людям не хочеться витрачати гроші на речі, які втратять актуальність уже наступного сезону; зростає увага до етичності моди, порушуються питання раціонального використання природних ресурсів. Мінімалізм нашого часу став одним з відповідальних способів споживання моди й філософією, що пронизує нинішню модну свідомість.