Історія купальників: від трико до бікіні

Довіль, Антиб або Біарріц – в кінці XIX століття на пляжах цих і багатьох інших курортів спостерігалась подібна картина. Їхня берегова лінія була буквально окупована спеціальними купальними машинами, за допомогою яких заможна публіка приймала водні процедури. Купатися на людях вважалося ганебним і дозволялось лише простому люду, а про моду на купальні костюми й мови не було – їх просто не існувало. Поважні дами могли купатися лише у спеціальних просторих халатах, обов’язковим доповненням до яких були панчохи й туфлі.

Переломним моментом у ставленні до одягу для купання була поява плавання в офіційній програмі Олімпійських ігор – жінки поступово ставали розкутішими і на пляжах можна було побачити дівчат у роздільних купальних костюмах. Вони були мало схожими до сучасних купальників – це були костюми, що складалися з шортів і футболок. Першою жінкою, яка ризикнула з’явитися на людях в купальнику з оголеними руками й ногами, була плавчиня з Австралії Аннет Келлерман. Її заарештували під час виступу в США і закінчити його вона змогла тільки після того як переодягнулась.

Ще однією революціонеркою в історії купального костюму стала Коко Шанель. Спочатку вона відважилась на публічне купання в Довілі разом з коханим Боем Каппелем, а потім сміливо ввела моду на засмагу, що призвело до зменшення розмірів купальних костюмів. Це були 20-ті. Розвиток залізниці дозволив більшій кількості людей поїхати на курорти, а захоплення спортом стало масовим. Вимоги до купальників зросли, їх почали виготовляти з практичного трикотажу і джерсі, а крій не мав обмежувати рухів. Далекоглядна Шанель запропонувала шанувальницям альтернативу класичним купальним костюмам – суцільні купальники на бретельках з обтягуючими брюками до середини стегна. У наборі до нього були спеціальні шапочка, брюки риваж і халат. Така мода протрималась до середини XX століття, поки не прогримів атомний вибух – Бікіні.

5 липня 1946 рік – офіційна дата "купальної революції", коли модельєр Луї Реар вперше презентував публіці купальник з оголеним животом. Назвав він свій винахід "бікіні" на честь острову в Тихому Океані над яким американці провели ядерні випробування. Ефект від його знахідки був не меншим – жандармам доводилось відганяти людей, які хотіли подивитись на дівчат в бікіні. Своє слово для поширення популярності купальників сказала Бріджит Бардо – спочатку дефілюючи у відвертому вбранні в Каннах, а потім зігравши роль юної Жюльєтти в кінострічці Роже Вадима "І Бог створив жінку". У 50-тих небагато жінок відважувались на бікіні, а дівчата частіше надавали перевагу купальникам з вшитим паском-корсетом, завдяки якому й сформувався популярний для того часу силует new look з акцентом на талії.

Тільки з початком 60-тих світ здався перед революційними бікіні. Використання нейлону й лайкри дозволило їм стати практичними й зручними – не втрачати форми від намокання, швидко висихати і довше зберігати насиченість кольору. Однак дизайнери бунтівних 60-тих не збирались зупинятись на досягнутому. У 1963 році побачив світ купальник-монокіні на тонких бретелях, які повністю відкривають груди. Утім, смілива ідея дизайнера Руді Генграйха не прижилась і у 70-тих монокіні називали вже купальники з глибокими вирізами з боків. У цей час повернулась мода на природність, а в пляжному костюмі це означало відмову від чашечок і додаткових підкладок. Купальна мода 80-тих у світі асоціюється з поверненням до закритих купальників, які більше підходили для вечірок біля басейну, однак саме у цей час в СССР бікіні стають дедалі популярнішими.

В кінці XX століття мода на різноманітні типи купальників змінюється дедалі швидше: в одному сезоні повертаються ретро-моделі, а в наступному на пляжах не пройти серед різноманіття бікіні, а ще через рік популярними стають купальники з низькою лінією талії.

Про те, що актуально цього сезону читайте в матеріалі "Лучшие купальники этого лета".
Читайте також:

20 культовых купальников кинематографа

30 самых эффектных ретро-купальников

Популярне на VOGUE