Faceless: як творчість Рене Магрітта надихає українських митців

TREND
21 листопада 2023

21 листопада народився Рене Магрітт — бельгійський художник, який працював у жанрі магічного реалізму. Також його творчості притаманна безликість — картини майстра легко впізнавані, але на них неможливо розгледіти обличчя героїв. Цей прийом досить популярний і у світі моди. Розповідаємо, як faceless-естетика Магрітта впливає на молоде покоління вже українських митців.

"Закохані", Рене Магрітт

"Безликість захоплює і затягує", — каже сербський митець БогомирДоріндер виданню DAZED. Безликі зображення він називає містичними, звабливими й водночас жахливими, бо вони все й ніщо водночас. Образ, що акумулює в собі невідомість, а з нею — силу, інтегрував у модне середовище бельгійський модельєр Мартін Маржела. На дебютному показі дизайнера у 1989 році модель, що демонструвала образ номер 23, зʼявилась на подіумі з обличчям у червоній масці. Спіткнувшись, дівчина зніяковіло закрила вже й так приховане обличчя руками. Вона продовжила свою ходу поміж глядачами, ще тоді не знаючи, що несе в модну індустрію нову епоху — FACELESS.

Maison Martin Margiela, 1989

"Є цілий випуск NVRMINDpaper, побудований на естетиці faceless", — розповідає український фотограф й засновник артвидання Дмитро Коміссаренко. Зокрема обкладинка 10-го випуску газети натякає не лише на сюжет про Адама і Єву, але й відсилає глядача до полотна "Закохані" (1948) авторства бельгійського художника Рене Магрітта. Він, мабуть, чи не найбільш знаний серед авторів феномену приховуванням облич. На запитання про джерела бажання закрити обличчя моделей Коміссаренко дає конкретну відповідь: "Інколи, бачачи перехожого, співрозмовника чи кумира, декому цікаво дізнатися, як людина виглядає оголеною. Дофантазувати або побачити. У моїх роботах я переграв схему: персона представлена оголеною. Потрібно дофантазувати її обличчя". Але працюючи з креативним директором бренду GUDUЛашоюМдінарадзе, котрий часто закриває обличчя моделей, Дмитро зміщує фокус з тіла на дизайнерський одяг. У Мдінарадзе дуже проста логіка використання цього прийому — аби ніщо не відволікало глядача від одягу.

Обкладинка 10-го випуску NVRMIND paper

Такої самої думки — "обличчя відволікає від суті" — фотограф Євгеній Бєлов, а ілюструє ці слова контрастно-драматична серія світлин фотографа LoveTriangle. Серед референсів — роботи Лінча, Лантімоса й Магрітта. Творчість останнього фотограф буквально цитує. "З творчістю Рене я познайомився десь рік тому — це був переломний момент. До того часу я навіть не розумів як можна використовувати картини в якості референсів для знімань", — ділиться фотограф, також додає, що ще один фактор бажання працювати з безликістю — однозначне привернення уваги до твору. "Найцікавіше відбувається за закритими очима чи обличчями. Коли люди можуть тільки здогадуватися, річ у них викликає певний страх, а з ним — і цікавість".

Фото з серії Love Triangle, Євгеній Белов

"Наративи Рене Магрітта були навколо мене весь час — скільки я цього бачила й у фільмах, і у фотороботах", — згадує фотографка Ніка Сарафанова. Її стиль експериментальний і сміливий: з контрастними барвами й часто видозміненими обличчями. "У своїх роботах я використовую людей як глину, з якої можна виліпити форми, котрі не зустрінеш в реальному житті", — ділиться Сарафанова. Цьому бажанню є органічне пояснення — з дитинства дівчина навчалась в Академії мистецтв, згодом опановувала акторську та режисерську майстерність. Бажання моделювати власний світ і його героїв наклалось на захоплення фотографією – видозмінюючи реальність, вона допомагає шукати моделям нові грані самих себе: "Перед зйомкою я попереджаю, що перш ніж фотографуватись, ми проведемо акторську практику й пройдемо цілий спектр емоційної схематики. Це дозволяє віднайти в людині те, що вона зазвичай не використовує. Я дуже рада, коли клієнти згодні на все, що я можу вигадати — від експериментального макіяжу до ельфійських вух". Цей приклад доводить, що безликість насправді — це ще й свобода самопізнання.

Фото: Ніка Сарафанова

Зміщуючи фокус з виразу обличчя на інші частини тіла, положення рук чи ніг, чіткість пози, рівень напруженості тощо, люди змушені більше мислити про сутність, наповнення того, що транслюємо, показуємо та про що говоримо. Так, зокрема, говорила про феномен Маржелифешн-критикиняTheNewYorkTimes Кеті Горін. На її думку, Мартін, сховавши обличчя моделей, і, фактично, себе самого, зробив нам послугу: змусив думати.

І хоч кожен з авторів (давніх чи сучасних) приховуючи обличчя, керується власними причинами, результат єдиний: глядачі одразу вступають в мовчазний діалог з їхніми роботами. Мовчазний, бо моделям із прихованим обличчям неможливо сказати ані слова. Натомість говорять тіло, контексти й ремінісценції.

Текст: Анастасія Тимусь

Популярне на VOGUE