3 жовтня 1886 року у Харкові народилася Варвара Каринська – блискуча художниця, яка підкорила Голівуд, здобула "Оскар" за костюми та вчинила революція у світовому балеті. Дослідниця балету Катерина Єлецьких побувала в архівах Варвари Каринської в New York City Ballet, де знаменита художниця працювала понад 30 років.
Біографія та творчий шлях харків’янки Варвари Каринської нагадують великий роман: "Оскар" за костюми до фільму "Жанна д’Арк" (1949), номінація за "Ганса Крістіана Андерсена" (1952), співпраця з іконами стилю Голлівуду й Бродвею. Але істинним коханням мисткині родом з Харкова, яка підкорила світ, був балет. У день народження художниці Варвари Каринської розповідаємо про її шлях у балеті, якому вона присвятила понад 50 років свого життя, запровадивши стандарти, які досі лишаються еталонними у всьому світі.
На мапі Нью-Йорка є своя мекка – Лінкольн-центр. Тут розташовані театр Метрополітен-опера, Школа американського балету, Відділ сценічних мистецтв Публічної бібліотеки Нью-Йорка та New York City Ballet. Саме для NYCB харків’янка Барбара, як її знали за кордоном, або ж мадам Каринська створила понад 9 000 костюмів, оформила більш ніж 75 балетів і фактично сформувала візуальну ДНК трупи.
У сусідній будівлі кампусу міститься костюмерна майстерня: світлі, просторі кімнати, де щодня працюють артисти, хореографи, дизайнери, баєри й кравчині. Саме тут рулони тканин перетворюються на костюми, що сяють у світлі софітів.
Звісно, мадам Каринська тут не працювала – цю майстерню відкрили приблизно через десятиліття після її смерті у 1983 році. За її часів цехи у різні роки розташовувалися на 61-й, 57-й і 44-й вулицях. Та в сучасному costume shop дбайливо зберігають її костюми, записи й ескізи: тут навіть стоїть та сама темно-коричнева шафа з її кабінету, відома з фотографій, а над столом директора з костюмів NYCB Марка Геппеля висить ескіз із підписом Каринської.
"Вона була надзвичайно важливою для Баланчина й трупи – і залишається такою досі, – каже Марк Геппель. – Ми зберігаємо її роботи як натхнення, адже коли шукаєш нову ідею, природно звертатися до найкращого. На мою думку, вона створила одні з найкрасивіших балетних костюмів у світі".
"Є Шекспір для літератури – і мадам Каринська для костюма"
Коли Джорджа Баланчина, співзасновника New York City Ballet та багаторічного художнього керівника трупи, запитували про формулу успіху його вистав, він безкомпромісно відповідав: "П’ятдесят відсотків успіху моїх балетів – це костюми Барбари Каринської".
Звісно, поява сучасних постановок та хореографії закономірно впливає на дизайн костюмів. Змінюється глядач – змінюються й уподобання. Частка костюма в успіху постановки сьогодні вже не така визначальна, як за епохи одного з найуспішніших творчих дуетів в історії балету – Баланчин і Каринська. "За часів Каринської публіка часто приходила на прем’єри, щоб подивитися, що ж цього разу вигадала дизайнерка", – додає Марк Геппель.
"Є Шекспір для літератури – і мадам Каринська для костюма", – казав Джордж Баланчин. Лінкольн Кірстайн, письменник, меценат і співзасновник New York City Ballet, у своїх щоденниках фіксував, наскільки важливою була Каринська для Баланчина. Кірстайн належав до тих, хто не роздає компліменти навмання, проте Каринську порівнював із Леонардо да Вінчі.
Перші роботи Варвари Каринської, пов’язані з балетом, датуються приблизно 1916 роком, коли відбулася її перша публічна виставка. Тоді мисткиня представила 12 "шовкових" колажів із балетними сценами. Уже 1933-го в Парижі розпочинається її діалог із Джорджем Баланчиным: Каринська створює костюми для короткотривалої трупи Ballet de Monte Carlo. Як самостійна авторка образів до балетів Баланчина вона заявила про себе у 1949 році. А 1963-го, завдяки рекордному на той час гранту Фонду Форда на підтримку балету, театр засновує власну костюмерну майстерню під керівництвом Каринської.
Мадам Каринська давала відчуття свободи хореографу
"Баланчин усе одно став би великим хореографом, із ким би він не працював. Але дизайн і виконання костюма колосально впливають на те, як сприймається танець і як рухаються танцівники. Зустріч із Барбарою Каринською на початку його кар’єри й подальша співпраця стали визначальними для Баланчина", – розповідає Лінда Мюррей, кураторка Відділу танцю ім. Джерома Роббінса та заступниця директора з колекцій і досліджень Публічної бібліотеки Нью-Йорка (сценічні мистецтва).
Серед численних інновацій Варвари Каринської – реконструкція балетної пачки. Існує три основні силуети: класична – пласка, відома більшості; шопенка – романтична, довга й летюча; проміжна – так звана пачка-дзвіночок (bell tutu). Каринська ж створила варіант під назвою powder-puff tutu – щось середнє між класичною та bell tutu.
Пачка, яку Каринська розробила зі своєю командою для балету Баланчина "Symphony in C", стала справжнім інженерним дивом. Вона подовжує силует і, головне, робить спідницю легшою, дозволяючи танцівниці рухатися швидше й точніше. Лінії тіла стають природнішими, без ефекту "обрізаності". Для баланчинівської техніки – з її швидкістю та великими ансамблями – це було принципово. Каринська прибрала з пачки металевий каркас, скоротила кількість шарів тюлю й сітки – і створила слухняну форму, яка рухається разом із тілом танцівниці. Фото 20
Феномен Каринської полягав ще й у сміливому поводженні з матеріалами. Вона міксувала тканини різної ваги й фактури, які часто не вважали "танцювальними": поєднувала люксові шовкові атласи й тонкі шовкові тюлі з простими, навіть утилітарними основами. В одному з балетів декор було зроблено з кінського волосу – найдешевшого матеріалу, який у її руках набував благородного звучання.
У цьому секрет Каринської: з "невидимого" робити couture. Облямівка з найдешевшої тасьми, яка за всіма правилами мала б ховатися всередині, у неї виходила назовні. Але справжня магія – під підкладкою: мініатюрні бантики, дрібні складки, нашарування кольорів, крихітні вузлики й приховані деталі, яких не розгледіти навіть із першого ряду, зате вони "оживлюють" костюм у динаміці. Каринська працювала за принципом: те, чого не видно, є так само важливим.
Каринська розуміла, що фактично "малювала" сцену. У танці декорації часто відсутні, тож художник зі світла і художник з костюмів мають працювати разом, аби створити середовище. Часто саме костюмами Каринська формувала ті тривимірні фактури, які зазвичай забезпечують декорації.
Дизайнерська "революція" Каринської проявилася й у її знаменитому нашаруванні кольорів. У балеті La Valse, наприклад, верхні шари романтичної пачки були вугільно-сірими, а під ними – помаранчеві та рожеві, що "вибухали" в русі.
"Зараз ми маємо інші тканини й іншу хімію барвників: деякі, поширені у 1950–60-х, тепер недоступні або заборонені, – пояснює Марк Геппель. – Але ми зберігаємо принципи: нашарування кольорів і прозорості, підкладки іншого відтінку, щоб отримати потрібну вібрацію у світлі".
Жінка "робить" бізнес
Творче становлення Варвари Каринської відбувалося в ті часи, коли права жінок ставали предметом гучних дискусій. Вона скористалася моментом: будувала кар’єру не як "швачка для чоловіка-дизайнера", а як самостійна авторка, яка визначала, яким постає балет на сцені. Фото 17
Так, бувши донькою харківського купця-мільйонера Андрія Жмудського, Варвара з дитинства не знала, що таке бідність, аж доки революція не змусила її залишити Росію. Є відома історія, як Каринська вивозила коштовності, заховані під капелюхом і у вбранні, намагаючись урятувати бодай частину родинного статку – і, за свідченнями, значною мірою їй це вдалося. Та, переїхавши спершу до Європи, а згодом до Америки, вона вже не відновила того достатку, який знала в дитинстві. Довелося стати підприємницею: саме її робота й заробіток утримували сім’ю.
Масштаб сили її характеру та працездатності якнайкраще ілюструє історія з лондонською прем’єрою "Дона Жуана" Михайла Фокіна влітку 1936-го. В одній із газет писали: "Справжня героїня нового балету Фокіна "Дон Жуан" не з’явилася на сцені театру у прем’єрний вечір. Це – мадам Кавінські (так тоді назвали Каринську), яка перешила всі костюми за дев’ять днів і ночей після того, як їх було знищено пожежею. Кравчині працювали по двадцять чотири години на добу, щоб устигнути, і частину костюмів привезли на таксі за двадцять хвилин до підняття завіси".
Коли костюми Каринської повернулися додому
22 червня 1962 року Каринська отримала одну з ключових відзнак у сфері танцю – Capezio Dance Award. Без перебільшення, це була вершина професійного визнання, і водночас важливий жест: нагорода відзначала не лише її внесок у балет, а й ширший сценічний вплив. Варвара стала першою лауреаткою, яка не була танцівницею, і разом із титулом отримала чек на 1000 доларів.
У тому ж році її костюми побачила й Україна – під час київських гастролей New York City Ballet. 13 листопада 1962-го трупа виступила на сцені Київської опери. Того вечора публіка побачила так звані візитівки однієї з найпрогресивніших балетних компаній – "Вальс", "Блискуче алегро", "Фанфари" та "Симфонію до мажор". Фото10,11,12,13
Ніколас Магаланеc, співзасновник New York City Ballet, Варвара Каринська, Олександра Данілова, педагогиня Школи американського балету, церемонія нагородження Capezio Dance Award,1962 рік
Каринська ніколи не була "просто художницею". Її співпраця з Баланчином дуже швидко переросла в постійне партнерство: їй потрібен був власний цех – люди, обладнання, матеріали. Після кількох гучних проєктів Баланчин забезпечив ці умови: фактично – окрему кравецьку й костюмерну, де вона могла створювати для нього костюми "потрібного рівня" і в потрібних обсягах. До кожного балету Каринська готувала повноцінні рендери: ескізи з відпрацьованим силуетом, пробами драпірувань і докладними примітками, щоби Баланчин одразу бачив задум. До кожного аркуша вона прикріплювала клаптики саме тих тканин, із якими планувала працювати. Рішення про "вигляд" балетів ухвалювалися в тісному тандемі. Її думку цінували. Фото 14,15
"Я думаю, вона завжди буде ключовою частиною світового балету й New York City Ballet – не важливо, скільки нових балетів ми створюємо і скільки нових дизайнів з’являється, – зазначає Марк Геппель. – Це "наріжний камінь" компанії. Не думаю, що хтось коли-небудь затьмарить спадщину Каринської. Незалежно від того, чи знатимуть люди її ім’я, – вони впізнаватимуть її роботи. І, як на мене, кожен, хто починає працювати з дизайном танцювальних костюмів, має звернутися до Барбари Каринської".
Варвара Каринська, фото Карла ван Вехтена, 1962
Текст: Катерина Єлецьких, авторка You-Tube-каналу Ballet Maniac
Авторка висловлює подяку за допомогу в підготовці матеріалу Лінді Мюррей, кураторці Відділу танцю ім. Джерома Роббінса, заступниці директора з колекцій та досліджень Нью-Йоркської публічної бібліотеки сценічних мистецтв; Марку Геппелю, директору з костюмів New York City ballet