Піджаки з чужого плеча, сумки-авоськи і барвисті сукні під сандалії – дорослі італійські модниці задають тон далеко за межами Мілана.
Збір публіки на покази Алессандро Мікеле для Gucci кожного сезону нагадує сцени відправлення Ноєвого ковчега. Гості стягуються до перебудованої території колишнього авіаційного заводу на околиці Мілана у повному параді: райські птахи з плюмажами, тотемними сумками під екзотичну шкіру і чудовими брошками в алмазній крихті. У барвистій какофонії виділяється одна дама. Чечілія Матеуччі Лаваріні – вдова сталеливарного магната і завзятий колекціонер речей от-кутюр. З укладкою "холодна хвиля", підкріпленою шпильками-невидимками, і густо підведеними губами вона схожа на героїню Ізабель Юппер у "Моїй маленькій принцесі" Єви Іонеско в декорації фільмів Веса Андерсона.
Спостерігати за модницями старшого покоління в Мілані – особлива пристрасть і задоволення. У streetstyle-звітах і в житті ці жінки в квітчастих сукнях-балахонах під сандалі з трикотажними шкарпетками і в трофейних пальтах з геометричним малюнком дадуть фору будь-якій довгоногій Instagram-сенсації з мільйонами читачів, причому зроблять це з незворушним спокоєм і гідністю.
Зрозуміло, чому. Стиль, який вони пропагують, – це еклектика, зведена в ранг мистецтва. Здається, що для поєднання ретросилуетів з 1960-х і 1970-х вони надихаються полотнами де Кіріко, фільмами Вісконті і Пазоліні, а психоделічні принти на просторих блузах і піжамних штанах беруть прямо з інтер'єрів Джо Понті.
На папері це здається занадто концептуальним, але у справі – мальовничий коктейль неузгоджених деталей. Повторити такі сарторіальні трюки – неважко. За натхненням варто вирушати в архіви головних нонконформістів міланської модної сцени – Консуело Кастільйоні для Marni і Міуччі Пради. У 90-х і нульових вони, кожна по-своєму, шукали ідеї для своїх колекцій в найнесподіваніших місцях, так привчали публіку до того, що межа між розкішшю і злиднями, красою і потворністю, серйозним і смішним – досить умовна.
Цих принципів дотримуються головні poster girls еклектичної італійської моди з парадних світлин Томмі Тона – наприклад, fashion-консультант Ана Гімено Бругада і її партнер, стиліст Беттіна Ольденбург. Бругада поєднує барвисті брючні комплекти з лоферами Gucci або Prada – поруч з ними тьмяніють чоловічі фотозвіти з Pitti Uomo. Беттіна експериментує з сукнями прямого крою, шортами-бермудами і етнічними кафтанами. Іронія в тому, що ці героїні міланської модної сцени – взагалі не італійки: Ольденбург родом з Німеччини, Бругада – іспанка. Але в наш час глобалізації це навряд чи має значення. У стрічці Instagram їх вбрання ідеально вписуються в тосканські краєвиди і лабіринти вузьких вуличок старої частини Мілана. Навмисно такого ефекту не досягнеш: це має бути у крові.
Старше покоління італійських модниць не заграє з трендами – замість цього шукає ідеальну формулу гардероба, перетворює допотопні речі в екстравагантну уніформу. У хід йдуть піджаки з чоловічого плеча, спідниці міді і манірні черевики на товстій підошві. Щоб бачити в цьому красу, треба народитися в одній країні з Пазоліні. Решті доведеться вчитися.
Текст: Веня Брикалін