Напередодні Дня Незалежності Vogue.ua публікує історії молодих українок та українців, які популяризують нашу культуру, науку, моду й спорт. Сміливі, амбітні і принципові — вони щодня творять нову історію країни і її майбутнє. Новому поколінню талантів присвячене наше літнє число. Нова героїня – Дар’я Білодід.
Їй усього 22 — а про неї знає вся країна й увесь світ. В 2021 Дар’я Білодід привезла з токійської Олімпіади бронзову медаль — першу за всю історію України в жіночому дзюдо, — проте якийсь час вважала її поразкою, а не перемогою. Сьогодні вона змінила дві вагові категорії – і продовжує тріумфальний шлях у спорті найвищих досягнень.
Тонкі руки, витончені щиколотки. Пухкі губи, мигдалюваті очі, бездоганні брови. Шкіра, на якій не видно пор. Олімпійська чемпіонка Дар’я Білодід схожа на юну Джолі. Таку зовнішність мають ті, кого природа ліпила з особливою любов’ю. На мить може здатися, що Дар’я — ніжна квітка. Але характер не сховаєш: на її долонях — мозолі від турніка, а від погляду мурашки по спині йдуть. Вона зосереджена, зібрана й готова будь-якої секунди взяти ситуацію під контроль — на знімальному майданчику або на татамі.
Прізвисько Білодід — Анаконда. Є навіть однойменна короткометражка, яку зняла режисерка Ганна Бурячкова. "Це через характер?" — жартую я, але Даша серйозно пояснює: "Ні, це через прийом". Прийом полягає в тому, щоб стрімко оповити шию противника ногами — і нейтралізувати. Задушливі техніки — звична частина роботи дзюдоїста, та це пусте, справа житейська, "від них ще ніхто не вмирав". Максимум, людина може "заснути" — що в перекладі на зрозумілу всім мову означає "знепритомніти".
Дзюдо — травматичний вид спорту. В 2020 на карантині Білодід травмувала плече в спарингу із суперницею. Постраждали зв’язки, довелося взяти паузу. Ну як паузу: скасувати бої на татамі, а звичайна фізпідготовка, кардіо, тренажери з розкладу нікуди не зникли. Травма зажила, а у 2021, напередодні Олімпіади, загострилася знову — як на зло. Найбільше в цій ситуації Дар’ю турбував не біль, а те, що вона не могла тренуватися на повну силу — і ставати сильнішою.
До психолога Дар’я звернулася лише одного разу, коли після перенесеного COVID-19 "не могла впорядкувати думок у власній голові". Вже за п’ять днів після хвороби крутила вдома велотренажер: вагу тримати треба, а в зал ходити не можна, щоб не заразити інших. Впорядкувала — і знову до тренувань, наднавантажень і графіка.
Все своє спортивне життя, років з восьми, вона мріяла виграти олімпійське золото. На менше була не згодна — настільки, що, поступившись на Олімпіаді в Токіо головною нагородою, навіть не хотіла боротися за бронзу. Тільки мама Світлана, яка з батьком, Геннадієм Білодідом, тренує Дар’ю, знайшла правильні слова. Буквально в останні десять секунд перед початком бою сказала дочці: "Виграй цю медаль — хоча б заради мене". Дар’я зібралася — і виграла. Але на п’єдесталі позувала з блискучими від сліз очима. Каже, це були сльози злості й розчарування: максималізм не дав змоги їй відразу усвідомити всього масштабу перемоги. Лише якийсь час по тому, відчувши підтримку людей з усього світу, вона зрозуміла цінність своєї бронзи: 12 років підготування, наполегливої праці, поту й крові. Така медаль — на вагу золота.
Останні пів року підготування до тієї Олімпіади видалися особливо виснажливими. "Щодня щось боліло, та відпочивати не можна було". Найважче було утримувати вагу в межах її тодішньої категорії, до 48 кг (зараз спортсменка змінила дві категорії і виступає у вазі до 57 кг – ред.). Зі зростом 172 см і виснажливим навантаженням це справді складно — навіть для Білодід з її нелюдською силою волі. "Коли навесні стало відомо: у Токіо доведеться їхати лише за рік, я зрозуміла: ще понад рік треба голодувати". Варто було б поважчати хоч трохи — і вона вилетіла б зі своєї категорії. А це означало б, що довелося б починати з нуля: заново проходити кваліфікацію, боротися за олімпійську ліцензію. Дар’я так втомилася зважуватися по десять разів на день, що тепер ігнорує ваги. "Відпочину, наберуся сил, нехай організм візьме, скільки треба, а там подивимося", — каже вона. Своєю оптимальною вагою, до речі, вважає 54—55 кг.
5 серпня 2023 Дар'я Білодід добула бронзову медаль у ваговій категорії до 57 кг у турнірі серії Мастерс, який відбувся в угорському Будапешті. Це вже четверта її медаль на міжнародних змаганнях після переходу до нової вагової категорії.
Але тоді після тренувань їй найбільше хотілося солодкого холодного лимонаду. Не можна було навіть води. "Поки організм не набрав потрібної ваги, і ти продовжуєш тримати її штучно, доводиться обмежувати себе в усьому", — пояснювала вона. Після Олімпіади мама Даші казала дочці: "Моя головна мрія тепер — дивитися, як ти їси й п’єш досхочу".
Батькам Дар’ї було якоюсь мірою складніше, ніж їй самій. У черговій відвертій розмові мама зізналася: "Боже, я так втомилася. Дивилася, як ти мучишся, але не могла нічого вдіяти: у тебе була мета — і тебе було не зупинити".
Білодід каже, що така несподівана поразка в неї — вперше. "Все ж ішло добре, я була готова і морально, і фізично. Так, я зробила технічну помилку, але помилки бували ще й не такі — і не впливали на результат. Але сталося так, як, мабуть, мало статися". Щоб переглянути бій, у якому вона поступилася золотом суперниці, їй довелося налаштовуватися. Та зробила вона це в Токіо, ще свіжим слідом: на емоціях вона абсолютно не пам’ятала, як провела зустріч.
Те, як близько була перемога, і те, як вона вислизнула, допомогло Дар’ї по-новому переглянути й своє життя. "Всі ці роки в мене була єдина мета, крім якої я не бачила більше нічого. Тепер я хочу насолоджуватися тренуваннями, паралельно почати розвиватися в інших сферах, жити в насолоду й не зациклюватися на чомусь одному". Каже, її надихає приклад Жана Беленюка, який узяв олімпійське золото в Токіо — не перериваючи політичної кар’єри.
У будь-якому разі залишати дзюдо вона не має наміру. "Звісно, хочеться відпочити від тренувань, але ж попри всі складнощі з вагою, травмами й підготуванням я люблю те, що роблю. Так, було важко, так, я голодувала, але я сама вибрала свій шлях: це моє життя, це справа, яку хочеться продовжувати".
Дар’ю обожнюють: пів мільйона підписників в інстаграмі, вболівальники в усьому світі. Напевно, у цій любові не обходиться без зворотного боку, коли люди покладають на спортсменку власні сподівання, які певної миті можуть стати заважким тягарем. Але Білодід пресингу не відчуває: з її власними вимогами до себе суспільні не зрівняються й близько. "Я максималістка, і мої цілі завжди будуть амбітними — у будь-якій сфері", — пояснює вона.
Тоді вона дала собі час відпочити. Потім повернулася до тренувань — спершу в залі, потім — на татамі. Білодід не мала наміру здаватися: не така вона людина. Зараз вона готується до Олімпіади в Парижі, яка відбудеться в 2024. Каже, що, попри небажання перебувати в одному просторі з росіянами та білорусами, вона повна рішучості доводити на татами, що сильніша. Дарувати комусь легкі перемоги навіть не думає.
Я з цікавістю запитую, чи не страшно Даші думати, що закінчаться канікули — і почнуться нові кола пекла. "Ну чому пекла? — щиро дивується вона. — Спорт для мене — втіха. Якби все було просто, було б нецікаво. Лише долаючи перешкоди, усвідомлюєш всю цінність своїх досягнень".
Більше про молоде покоління українських талантів — дизайнерів, фотографів, моделей, артистів, спортсменів та науковців, за якими спостерігає весь світ, — читайте в літньому числі Vogue Ukraine Edition. Замовляйте в офіційному онлайн-магазині українського Vogue.
Фото: STEPHAN LISOWSKI
Стиль: VENYA BRYKALIN
Текст: АЛЬОНА ПОНОМАРЕНКО
Зачіски: Maria Sova.
Макіяж: Sveta Rymakova.
Асистент фотографа: Sasha Tsurkan.
Асистент стиліста: Sasha Dudchenko.