Михайло Сербін, 18 років, плавання. Майстер спорту міжнародного класу, чемпіон Паралімпіади в Токіо
"Можна?" — Міша Сербін обережно бере в руки мій телефон, проводить по ньому пальцями й точно називає його марку й модель. "Хороший, — схвалює він. — До речі, вчора вийшла нова прошивка". Він розбирається в технологіях і гаджетах, перепрошиває друзям смартфони, а заразом оптимізує програми, щоб можна було читати книги, і не розлучається з кишеньковим комп’ютером, який важить усього 500 г. Це було б не так дивно, якби не знати, що Міша не бачить. У нього два смартфони, Android і iOs, на обох — Telegram, Viber, Spotify, ігри. "Один телефон я прокачав під звук, наближений до Hi-Fi, щоб слухати музику у високій якості, — розповідає Міша. Читаю книги будь-якого формату на смартфоні за допомогою онлайнового синтезатора мовлення: технології далеко просунулися в імітації живого мовлення". Шрифт Брайля is so last season, — ошелешено думаю я.
Паралімпійський чемпіон свої медалі виграв у 17 років. Батьки виховують сина суворо; відряджають у постіль одночасно з молодшим братом. Але місто засинає — і прокидається інтелектуальна еліта країни: Міша вдає, що лягає, а сам дістає ноутбук — і береться до саморозвитку. Він зневажає соцмережі, вважає, що ТікТок — "мінусова інтелектуальна програма", багато (дуже багато) читає — всім радить свою улюблену серію "Меч Істини" (21 роман): каже, у ній Террі Гудкайнд утілив прості істини сучасного світу, переплітаючи їх з фентезі. "Удруге перечитую цикл, — каже Міша, — і дедалі більше дивуюся, наскільки він досконалий. Для мене ця книга — ідеал, у ній спробували розкрити всі сучасні проблеми, а в багатьох ситуаціях можна впізнати себе або знайомих".
Міша — ще школяр: слабозорі й незрячі вчаться довше. Ділити успіхи такого масштабу й радіти за ближнього буває важко навіть дорослим; що й говорити про однолітків-підлітків. "Викладачі й друзі привітали з перемогою, — каже Міша. — Однокласники — ні. Я звик, але трохи смішно". Він не заперечує: якийсь час тому сприймав подібне ставлення болісно. Але філософський склад мислення дав йому змогу зробити власні висновки. "Просто ти усвідомлюєш, хто тебе оточує, і що йому від тебе треба. У глибині душі маєш знати, кому допомагаєш, що людина про тебе думає, і що може сказати про тебе іншому. Якби люди знали одне про одного правду, можливо, було б багато чвар і конфліктів, але можна було б точно знати, чи справді людина віддана, чи справді на неї можна покластися, чи справді вона думає про тебе так, як каже".
Міша закінчив музичну школу, співає й пише пісні. Певний час він намагався поєднувати музичну й спортивну кар’єри, але вчасно зрозумів, що часу на все не стане. "Я міг би виступати коміком з багатьма історіями з життя, міг би бути філософом. Але вибрав плавання, тому що відчував єднання з водою", — напівжартома-напівсерйозно каже Міша.
Він не любить галасу навколо себе, "великого визнання", не терпить кліше про "яскравих дебютантів". На відміну від більшості спортсменів, які їхали на Паралімпіаду за перемогами, він просто сподівався підвищити свої результати. "Навіть третє місце здавалося ефемерним; якось вийшло, що ефемерного не досяг, піднявся вище. Що більше впевненості й іншого намагаєшся показати, то більше ризикуєш втратити, — каже він. — Що більша твоя гординя, то менші зусилля. А гордість не підніме на п’єдестал".
Плавати він почав у сім років. Дуже скоро стало ясно: якщо докласти зусиль, можна домогтися разючіших результатів. Новий тренер допоміг підвищити його дитячі успіхи до другого дорослого результату. А потім з’ясувалося, що треба повністю переробляти техніку. Незрячі плавці використовують таперування, коли тренер за кілька метрів до бортика б’є по воді вудкою зі спеціальною насадкою: це сигнал, що пора розвертатися. Міша обожнює воду й більше любить довгі дистанції. "Можу пропливти три кілометри й відчути: розім’явся". Нині в нього по п’ять тренувань на тиждень, а в період зборів і підготування до великих стартів — два тренування на день. Плюс зал, тренажери. Юний спортсмен у чудовій формі.
Він щедро обдарований від природи, міркує мудро й зріло, галантний: дає інтерв’ю стоячи, поступившись своїм кріслом мені. Позбавлений марнославства, а запорукою рекордів вважає не потяг до перемоги, а працю. "Я маю показати те, чого досяг за попередній відтинок часу, — самому собі, а не тим, хто дивиться. Якщо цього не зроблю, не вважатиму роботу виконаною. Я звик покладатися на себе, а не на тих, що оточують, і в будь-якій ситуації розраховуватиму на те, що можу сам, а не на те, що мені можуть дати".
Він мріє про гаджети, які озвучуватимуть місцеперебування людини, ідентифікуватимуть навколишній транспорт й об’єкти. Поки він користується пристроєм, що чимось подібний до парктроніка для автомобіля, — приладнав його на велосипед. Є й глобальні мрії: "Я мрію про світ, у якому можна буде почуватися цілісною особистістю й не боятися, бо боятися буде нічого. Хочу, щоб кожна людина у світі могла працювати й отримувати те, що заслужила".
Текст: Олена Пономаренко
Фото: Stephan Lisowski
Стиль: Venya Brykalin
Зачіски: Iris Onufriienko, Alexandra Vetrova
Макіяж: Svetlana Rymakova
Продюсер: Marina Sandugey-Shyshkina
Гафер: Aleksey Kuzmenko
Сет-дизайн: Comilfo Decor, Tanya Kantemirova
Асистент фотографа: Sasha Tsurkan
Асистенти стиліста: Aleksandra Semenchenko, Sasha Dudchenko, Myroslava Kovalenko
Асистенти перукарів і візажиста: Lyalya Mudrak, Alyona Kundryk