Редакція Vogue продовжує досліджувати Україну. Цього разу вирушаємо до Одеси — найпопулярнішого курортного міста країни. Обіцяємо без банальностей: тільки найкрасивіші пляжі, найкращі ресторани, де подають ідеальні биточки з тюльки, і найнебагатолюдніші маршрути містом. Розповідає редакторка розділу "Культура", одеситка Дарина Слободяник.
Як людина, яка виросла в Одесі, дозволю собі певну категоричність: їхати в Одесу до моря — не найкраща ідея. Як мінімум, не найкраща в розпал літа, коли половина одеських пляжів закрита через те, що морська вода не відповідає санітарним нормам. Якщо ви по-справжньому любите море і хочете насолодитися пляжним відпочинком, найкраще вибратися на пляж за 30-40 кілометрів від міста — наприклад, у дачне селище Леонідово або, в ідеалі, в Лебедівку. Остання знаходиться за 100 км від Одеси, на дорогу треба витратити години зо дві, з огляду на її якість, але пройдений шлях того вартий. По-перше, тут дуже красиві, рудого відтінку, схили — деяким романтикам Лебедівка навіть нагадує Португалію. По-друге, поруч — хвойний ліс; пляжі і море чисті, а світлини на тлі мальовничих схилів і розкішних заходів сонця виходять на заздрість всьому Instagram.
Якщо ж ви приїхали в місто тільки на вікенд і навряд чи виберетеся за 100 кілометрів на пляж, можна провести час і в межах міста — якщо не викупатися, то хоча б подихати морським повітрям. Мій улюблений пляж ще зі студентських часів — "Дельфін". Влітку під час сесії я, як колись мої тато і мама, проводила тут весь вільний час, від іспиту до іспиту, адже корпус університету, де я навчалася, в десяти хвилинах ходьби від "Дельфіна".
"Інстапляж, якому не потрібні фільтри" — так позиціонує себе пляжний комплекс Noir на "Дельфіні", і це недалеко від правди. Жодних смутних пластикових тапчанів — тільки модні дерев'яні пляжні ліжка, затишні шезлонги і гамаки, а між ними — симпатичні діжки з пальмами.
За два кроки від Noir — Caleton, також один з моїх улюблених пляжних комплексів. Не такий гламурний, як Noir, але дуже затишний, з гарною музикою і коктейлями. Зважте на те, що і Noir, і Caleton дуже популярні, на вихідних туди не потрапити, тому шезлонг краще бронювати напередодні. На пляжі "Отрада", що в п'яти кілометрах від "Дельфіна" у напрямку до центру, цього літа відкрився комплекс відпочинку Budda — і там теж дуже красиво, є басейн, а в ресторанному меню — страви азійської кухні.
Історично склалося, що Одеса — багатонаціональне місто. Це відчувається у всьому — в одеській кухні, характерній говірці місцевих жителів, їхній манері одягатися, а насамперед, звісно ж, в архітектурі. Тут є вулиці, що нагадують куточки Італії, Франції, Грузії, Туреччини та бог знає чого ще. Одна з моїх улюблених — Маразліївська, де на межі XIX і XX століть знаходилися прибуткові будинки багатих фабрикантів. Гуляючи нею, обов'язково заглядайте у дворики, тут у кожному — свої скарби: десь збереглися старовинні колодязі, десь — явно візантійська плитка, десь досі сушать білизну посеред двору, десь на сонці ніжаться типово одеські вгодовані руді коти. До речі, на розі Маразліївської і Нахімова жив письменник Олександр Купрін, і саме в цьому будинку, за легендою, він написав "Гранатовий браслет".
, 8. Тут знаходиться один з найколоритніших двориків "старої" Одеси
Є у мене ще один улюблений маршрут — від Оперного театру через Приморський бульвар, бульваром Жванецького, в бік Одеського медичного університету. Він для мене особливий, романтичний: мій чоловік, а тоді бойфренд, навчався в Медині, і ми часто гуляли цим маршрутом, коли мені було 18 років. На цьому шляху багато цікавого: Колонада, Воронцовський палац, Тещин міст, з якого відкривається колоритна панорама міста. Далі — бульвар Жванецького, там немає видатних архітектурних пам'яток, але протікає типове одеське життя, за яким добре просто спостерігати.
Від бульвару Жванецького до провулку Маяковського тягнеться вулиця Гоголя — одна з найкрасивіших у місті, де витає ледь вловимий дух Італії і Франції. Вона забудована переважно в середині XIX століття найкращими архітекторами свого часу, в тому числі Олександром Бернардацці. За його проектами, до речі, зведено безліч красивих будівель у місті: біржа (зараз філармонія), будівля клініки медичного університету на Пастера, готель "Червона" (зараз "Брістоль"). Все це також раджу побачити.
Їхати в Одесу, якщо ви дотримуєтеся дієти (наприклад, сидите на страшенно модному сьогодні інтервальному голодуванні) — нерозумно, наївно і безглуздо. Тут хочеться жити, і жити найчастіше з надмірностями, так що днів на два можна забути про дієти і ваги. Я після повернення з Одеси завжди влаштовую розвантажувальний тиждень. Особливість міста у тому, що смачно готують майже скрізь, тому сміливо йдіть в усі заклади, які вам порадили ті, хто вже в них побував. Секрет простий: годувати гостей смачно — справа честі для одесита.
Цього літа мені подобається починати свій день в Одесі зі сніданку в міському бістро Lou Lou, яке за атмосферою і декором нагадує паризькі кав’ярні, а коли в Париж через пандемію потрапити ніяк не можна, це особливо приємно. Сніданки тут тривають по-одеськи довго, і замовляти їх можна до 17:00. Подають круасани з трюфельним скремблом, бенедикт на ароматній домашній бріоші, сендвічі крок-месьє і крок-мадам. І не забудьте келих ігристого. Для тих, хто все-таки на дієті, є вівсянка зі свіжими ягодами.
Ще одна моя улюблена традиція в Одесі — сімейні обіди на "Дачі", в ресторані найзнаменитішого одеського ресторатора Сави Лібкіна. Приходити потрібно на пізній обід, коли спека спадає. Спочатку обійти всю територію і сфотографувати кожен куточок (а фотографувати є що — фонтан, в якому стоїть столик з шампанським; кабінку для переодягання, як на одеських пляжах; скульптури; то тут, то там розкидані по території вінтажні рукомийники); потім сісти за великий стіл і замовити стільки їжі, щоб стіл ломився. "Дача" славиться тюлькою (подають з мініатюрною картоплею), ікрою з запечених баклажанів, форшмаком, маленькими, з мізинець, пельменями, варениками з вишнями, запеченими мідіями — власне, славиться всім.
Якщо ввечері має бути похід в Оперний театр, то пообідати зручно в Maman — колоритній кав’ярні з одеською кухнею в "Пале-Роялі", затишному французькому дворику зліва від будівлі Опери. В меню — мезе, одеські спеціалітети (форшмак, тюлька, скумбрія), фарширована риба, смажені бички і барабулька і, звісно, розкішні битки з тюльки, якими марять всі мої київські знайомі. Не менш підходять для вечері італійська кав’ярня Monika з чудовою піцою та Апероль; Tavernetta, Bernardazzi (кажуть, найкраща винна карта в Україні). Перелік можна продовжувати нескінченно.
Цього літа в місті відкрився готель "Брік" з рестораном і баром на даху. Якщо ви любите мінімалізм і хочете почуватися в Одесі, наче в Берліні, то цей готель — місце для вас. Бар на даху "Бріка" — місце в Одесі, яке цим літом найбільше обговорюють: діджей-сети тут грає "Балкон любові", а коктейлі роблять бармени, які колись працювали в популярному харківському, а потім і київському барі "Бітники". Мої друзі-одесити рекомендують відразу і поснідати — хвалять сирники в білому шоколаді.
З модною складовою в Одесі теж розмаїття. Тут можна легко знайти як "важкий люкс" з такими відомими всім марками, як Balenciaga, Bottega Veneta і Valentino, що представлені у величезній мультибрендовій крамниці Symbol, так і молоді українські марки. Останні в місто привозить Анна Сокол, котра відкрила на Рішельєвській простір SOKOLROOM, де представлені ідеальні лляні двійки The Body Wear, мінімалістичні сумки Lona Prist, і легкі плісировки J'AMEMME, що підкорили Мілан і Нью-Йорк, і багато всього іншого. Цікава підбірка брендів і в Ogonek Shop — Anna October тут сусідить з Petar Petrov, а Retrofete з KSENIASCHNAIDER.
Мої знайомі кияни часто їздять до Одеси на вихідні — по море, сонце, нічні клуби, тюльку, бринзу і по колорит, але, на жаль, рідко приводом для таких поїздок стає мистецтво. А даремно. Одеса, як би пафосно це не звучало, — дуже культурне місто. Любов до мистецтва, вміння бачити — іноді всупереч усьому — у одеситів, здається, в крові.
Наразі триває карантин, і Оперний театр поки закритий, але, як тільки це стане можливим, не пошкодуйте двох годин і сходіть послухайте оперу. В одеській Опері один з найкращих у країні оркестрів, а представники місцевої вокальної школи — наприклад, Олександр Цимбалюк та його колеги — співають в Ла Скала, Метрополітен-опері і Паризькій опері. Під час поїздок в Одесу я завжди вибираюся в Оперу, а ще — в улюблені музеї. Ви, напевно, чули про Художній музей: два роки тому його директором став художник Олександр Ройтбурд, який дійсно любить Одесу, і музей дуже осучаснився. Зараз тут проходить виставка молодого українського художника Юрія Сивирина; також можна ознайомитися з проектом "Суворі і стильні", присвяченим живопису 1960-х. У постійній колекції музею представлені художники світового рівня — Зінаїда Серебрякова, Микола Пимоненко, Олександр Мурашко, Архип Куїнджі, Костянтин Сомов.
У Музеї західного і східного мистецтва (ще одна ефектна, хоч і в жалюгідному стані, історична будівля XIX століття, колишній палац Абази) зараз проходить виставка Юрія Єгорова, яку неодмінно потрібно побачити, якщо ви любите Одесу. Про Юрія Єгорова мало знає широка публіка, при цьому він класик одеського живопису, автор вітражів, мозаїки, кераміки і один з найсильніших українських художників другої половини ХХ століття. Чорне море Єгорова впізнається безпомилково: виблискує сріблом, тепле, щільне, величне. Прошу, не пропустіть виставку — єгорівське море чарівне.