Перша леді України Олена Зеленська стала героїнею digital-обкладинки американського Vogue і дала велике інтерв’ю. З нею поговорила Рейчел Донадіо, а автором фото стала Енні Лейбовіц.
Немає сценарію, як першій леді діяти під час війни, тому Олена Зеленська зараз пише його сама. Дружина президента України Володимира Зеленського, давня авторка комедійних сценаріїв, воліла залишатися за кадром, поки її чоловік – комедійний актор, який став політиком і чиє президентство може визначити долю вільного світу, – був у центрі уваги. Але звідтоді як 24 лютого росія вдерлася в Україну, Зеленська раптово опинилася в епіцентрі трагедії. Коли я зустріла її того дощовитого дня в Києві, де кав’ярні були переповнені навіть під час сирен повітряної тривоги, її осяйне обличчя та зелено-карі очі, здавалося, випромінювали весь спектр станів і емоцій, які переживає Україна зараз: душевний біль, прояви чорного гумору, спогади про безпечне щасливе минуле та непохитну гордість за свій народ.
"Це були найжахливіші місяці в моєму житті, як і в житті кожного українця, – сказала вона своєю рідною мовою через перекладача. – Відверто кажучи, я не думаю, що хтось розуміє, чого нам коштувало приборкати емоції". Співвітчизники-українці надихають її. "Ми нетерпляче чекаємо перемоги. Ми не сумніваємося, що переможемо. І ця віра допомагає нам боротися".
Я зустріла Зеленську в надрах президентського офісу, в місці, що надійно охороняється. Я здолала довгий шлях, доки дісталася туди. Оскільки повітряний простір України закритий для рейсів цивільних літаків, до столиці я прибула нічним потягом з Польщі, землею, що стала свідком найжахливіших злочинів XX століття. Опинившись на території комплексу президентських будівель, я пройшла крізь кілька контрольно-пропускних пунктів і лабіринт затемнених та обкладених мішками з піском коридорів, які охороняють численні солдати. Реалії воєнного часу.
Із самого початку ця війна велася як на землі, так і в інформаційному просторі, де Зеленський – кмітливий, телегенічний, реалістичний, незмінно вдягнений у свої знамениті футболки кольору хакі, – вів її успішно. Зараз, на вирішальному новому етапі, коли Україна бореться за міжнародну підтримку та надання ще більшої військової допомоги, вже не є другорядною чи декоративною і роль першої леді. Переховуючись у перші місяці війни, ровесниця свого 44-річного чоловіка, Олена Зеленська тепер уособлює для громадськості обличчя своєї нації – обличчя жінки, обличчя матері, чуйне людське обличчя. Якщо Зеленський очолює націю мирних жителів, які за одну ніч перетворилися на захисників, то його дружина неабияк морально підтримує українців.
Десятки тисяч українських жінок опинилися на передовій, зокрема беручи участь у бойових діях, і роль Зеленської драматично розвернулася в бік дипломатії найвищого рангу. Нещодавно вона відвідала Вашингтон, хоч і з неофіційним, неоголошеним візитом, і зустрілася з президентом Байденом, першою леді доктором Джилл Байден і держсекретарем Ентоні Блінкеном. Там вона також звернулася до Конгресу й сказала двопартійній групі законодавців, що виступає як мати і донька, а не тільки як перша леді. Вона показала фотографії українських дітей, вбитих російськими ракетами, включно з чотирирічною дівчинкою із синдромом Дауна, а потім вимовила: "Я зараз прошу те, чого б ніколи не хотіла просити. Я прошу у вас зброю. Зброю не для того, щоб нести війну на чужу землю, а щоб захистити свій дім і право прокидатися в ньому живими".
Це відвертіша версія того, що весь час озвучував її чоловік: війна в Україні стосується не лише України – це історія про захист цінностей Заходу та післявоєнний порядок, заснований на правилах. Якщо володимир путін може вдертися в суверенну країну, аби задовольнити свої амбіції возз’єднати колишню російську імперію, де він зупиниться?
Незрозуміло, чи переконає Зеленська або її чоловік західних союзників України ще більше залучитися до конфлікту, який не має ознак чіткого врегулювання, а також обтяжує світову економіку. Того самого дня, коли Зеленська виступала в Конгресі, міністр закордонних справ росії заявив, що його країна плануватиме подальшу експансію, якщо західні держави нададуть Україні більше далекобійної зброї. Тим часом Зеленський хоче витиснути росіян до кордонів 24 лютого, якщо не далі, перш ніж погоджуватися на перемовини з росією. Україна наполягає на тому, що перемога можлива; росія навряд чи відмовиться від будь-якої території, на яку вона досі претендувала. У всьому цьому Конгрес і Білий дім Байдена дотримувалися делікатної лінії: надаючи мільярди військової допомоги Україні, але не бажаючи постійно ворогувати з росією, втягуватися у вічні війни або надсилати забагато зброї українській армії, яка, ймовірно, ще не навчена користуватися нею, і водночас пильнувати, щоб ця зброя не потрапила до рук росіян. У той самий час великі європейські країни, зокрема Німеччина, надто залежать від російського газу, фактично фінансуючи військові зусилля росії, навіть якщо пропонують Україні військову та технічну підтримку.
Незалежно від того, чи дасть візит Зеленської до Вашингтона реальні результати, він став нагадуванням про силу іміджмейкінгу. Так, імідж має значення. Тетяна Соловей, колишня редакторка Vogue Ukraine, що наразі мешкає в Лондоні, каже, що поява Зеленської була критично важливою. "Жіночі голоси в цій війні мають бути почутими, мають бути представлені, – каже вона. – Зеленська перша заговорила про людський досвід війни. І допомогла Україні ствердити власний голос. На початку війни весь медіаландшафт був такий: „Байден сказав", „Борис Джонсон сказав", „Олаф Шольц щось сказав", що про Україну думають більші гравці, чого хоче Путін. Присутність Зеленської в засобах масової інформації допомагає Україні бути почутою, говорити та бути правильно сприйнятою".
На початку червня, в одному зі своїх перших публічних виступів після вторгнення, Зеленська вшанувала пам’ять 200 українських дітей, яких убила війна, й виступила, зокрема, перед батьками в скорботі, біля столичного Софійського собору, золоті бані якого сягали ранкового літнього неба. "Вся країна знає ваші історії, і ви не самотні, – сказала вона того дня. – Ви маєте знати, що ви – важливі. Ви були найважливішими людьми для ваших дітей. Тож бережіть себе заради них. Вони б цього хотіли". Зеленська разом з батьками розвісила на деревах дзвіночки – по одному на кожну дитину. "Дзвіночки уособлюють голоси невинних дітей, вони дзвонитимуть вічно і їх чутимуть вічно, – сказала вона мені й додала: – Я проплакала весь час, поки була там".
Оскільки російські ракети влучають у цивільні об’єкти, Зеленська також ініціювала програму допомоги травмованим українцям. Вона очолює роботу з підготування фахівців у галузі психічного здоров’я та з навчання спеціалістів оперативного реагування – серед них вчителі, фармацевти, соціальні працівники й поліційники – як консультантів. "У загальнішому плані ця ініціатива спрямована на покращення психічного здоров’я в країні", – зазначила вона. Це сучасна відповідь на загарбницьку архаїчну війну – відповідь, орієнтована не на тимчасове виживання, а на довге життя.
Бути першою леді – це не та роль, яку Зеленська мріяла би грати. "Мені подобається бути за лаштунками – і це мене цілком влаштовувало, – сказала вона мені. — Мені було важко опинитись у центрі уваги". Вони із Зеленським познайомилися в середній школі, почали зустрічатися в університеті й жили повноцінним і досить безтурботним життям, перш ніж він переміг на президентських виборах у 2019 році, переконливо обстоюючи антикорупційні ідеї. Вона хотіла захистити своє сімейне життя й боялася його втратити. Але, як і багато її співгромадян під час війни, витримала цей удар стійко і мужньо. "Я докладаю всіх зусиль", – сказала вона. Вона завжди була старанною ученицею.
У двох наших розмовах у Києві Зеленська поставала щирою, гідною, елегантною, тонкою промоутеркою українських дизайнерів. Одного дня вона вдягла шовкову блузку відтінку екрю з чорним оксамитовим бантом на шиї, і чорну спідницю до середини литок, її попелясто-русяве волосся було зібране в м’який вузол. Наступного дня її волосся було розпущене по плечах. На ній — широкі джинси, масивні білі кросівки з жовто-блакитними деталями в кольорах українського прапора, спеціально виготовлені The Coat для благодійного проєкту, і сорочка кольору іржі на ґудзиках до низу. Я не могла не думати, що сорочка має такий самий відтінок, як згорілі російські танки, які я бачила на дорогах в Ірпені й Бучі, передмістях Києва, де Україна відтіснила росіян. У Бучі, на місці сумнозвісного масового поховання, тривають розслідування, щоб підтвердити воєнні злочини, що вчинила росія. Я запитала в Зеленської, як новини про російські звірства в Бучі змінили сприйняття війни. "Перші тижні після нападу ми були просто шоковані, — відповіла вона. — Після Бучі ми зрозуміли, що це війна, яка має на меті всіх нас убити. Війна на винищення".
Дивно говорити про винищення українців та українську моду в одній і тій самій розмові, але це когнітивний дисонанс сучасної України, де дизайнери й професіонали всіх мастей мобілізуються вдома та за кордоном, щоб підтримати свою країну. Цей дисонанс особливо актуальний у Києві, де ви можете випити матча-лате десь у кав'ярні, а потім годину їхати до Бучі, щоб відвідати братську могилу. Важко осягнути все це.
Попри те що Зеленська стійко витримує цей тиск, зрозуміло, що війна завдала їй удару. Часом вона занепокоєна й напружена, ніби скута постійним вибором між боротьбою і втечею. Її очі наповнюються болем, особливо коли ми говоримо про мертвих дітей, і часом вона дивиться у вікно й схрещує руки на животі – жест самозахисту. Це не дивно. Коли росія вдерлася в Україну, Володимир Зеленський став ціллю номер один, а вона та їхні діти – другою на черзі. Це не може бути легко. "Я намагаюся не сприймати це надто серйозно, бо інакше стану параноїком", – каже вона, кидаючи сторожкий погляд на помічника, коли я запитую якомога обережніше, як вона все це відчуває.
Коли того лютневого ранку розпочалася війна, Зеленська була вдома в президентській резиденції в Києві, разом з президентом і двома їхніми дітьми: 18-річною Олександрою та 9-річним Кирилом. Упродовж місяців адміністрація Байдена ділилася розвідданими з Україною та Європою, попереджаючи про неминуче вторгнення росії. Проте насправді ніхто, навіть Зеленський, не сподівався такого. Коли це сталося, він одягнув костюм, пішов у кабінет і оголосив воєнний стан. А коли російські танки рушили на Київ, він одягнув військову форму й завоював безмежну підтримку українців і викликав захоплення світу тим, що не втік з країни, як це зробив один з його попередників, проросійський Віктор Янукович, коли стикнувся з народним повстанням на Майдані 2014 року. "Мені потрібна зброя, а не евакуація", – сказав, мабуть, тоді Зеленський (можливо, цю репліку йому приписують, але так чи інак, вона вже пішла в люди).
На другий день війни Зеленський зняв відоме відео на власний телефон, на якому він і його команда біля президентської резиденції. Його послання: "Ми тут. Ми в Києві. Захищаємо Україну" – надихнуло українців на те саме. Відтоді його щоденні відеобрифінги для нації допомагають піднімати моральний дух. До того як стати президентом, Зеленський був не тільки популярним коміком, зіркою кіно й телебачення, українським голосом Ведмедика Паддінгтона в останніх фільмах і переможцем національної версії "Танців з зірками", він також став співзасновником однієї з найбільших телевізійних і кінопродюсерських компаній на пострадянському просторі – "Студії Квартал 95". Зеленська працювала як сценаристка й редакторка над провідним прайм-таймовим сатиричним шоу та над жіночим спінофом. Прийшовши на посаду, Зеленський залучив до адміністрації багатьох телевізійників і друзів. Немає сумніву, що він і його команда блискуче організували комунікацію. Президент готовий до прайм-тайму, навіть якщо інституції країни не готові. На Україну чекає важка робота в галузі реформ, якщо вона прагне приєднатися до Європейського Союзу, а це тривалий процес.
В той час коли на початку війни Зеленського можна було побачити на екранах по всій Україні та в усьому світі — він просив Сполучені Штати та Європу надіслати зброю й допомогу, Зеленська й діти зникли з поля зору, переміщуючись між безпечними місцями. У ті важкі дні Зеленська не припиняла працювати та виконувати офіційні обов’язки першої леді, давала письмові інтерв’ю, намагалася пристосувати деякі власні ініціативи до воєнного часу. "У моєму щоденному графіку не було жодної вільної хвилини, коли б я могла просто сидіти й думати про погане", – сказала вона. Зеленська допомагала синові навчатися в онлайн-школі, що було складно, оскільки вони не могли бути онлайн в реальному часі. Разом грали в настільні ігри та читали. Вона перечитала "1984" Джорджа Орвелла. "Це жахливий збіг. Це картина того, що зараз відбувається в росії".
Деякий час Зеленська не могла спілкуватися ні з чоловіком, ні з батьками, тоді як до війни вона щодня говорила з мамою телефоном. "Навіть не знаю, як би я пережила ці місяці, якби ми були окремо", – сказала вона про дітей. Президент поки не зміг зустрітися з дітьми з міркувань безпеки. "У цьому плані йому набагато важче. Він страждає. А значить, наші діти також, тому що вони не можуть бачити одне одного", – розповіла вона. Як і багато українських родин, перша сім’я країни була розділена. Коли Зеленська нарешті повернулась у публічний простір і відвідала з першою леді Джилл Байден притулок для переміщених осіб на заході України 8 травня, у День матері, це стало серйозним меседжем: дружина президента була в країні та працювала на спільне благо. Це ознаменувало новий етап війни та ролі Зеленської як першої леді – маяка для свого суспільства та гравця в битві за серця та уми українців.
До війни вона вже стала відомою як захисниця уразливих верств населення, зокрема дітей з особливими потребами, а також працювала над підвищенням обізнаності щодо протидії домашньому насиллю. Крім того, вона залучила відомого українського шеф-кухаря, щоб переглянути меню шкільних їдалень і додати більше фруктів і овочів до раціону, який переважно складався з м’яса й картоплі. А ще допомогла домовитися про впровадження українськомовних аудіогідів у найвідоміших закордонних музеях. Зеленська продовжила цю роботу не насамкінець тому, що мільйони українців зараз живуть за кордоном, особливо в Європі. Шкільна ж ініціатива змінилася, тому що тепер питання полягає в тому, чи діти взагалі зможуть ходити до школи – росія бомбардує школи, а не всі вони мають відповідні бомбосховища – та чи всі діти матимуть достатньо їжі. У своєму виступі в Конгресі Зеленська порівняла стратегію росії в Україні з "Голодними іграми".
Ця промова показала стиль Зеленської: жорстке повідомлення з м’яким поглядом. Її сім’я давно створювала для решти світу образ молодої, орієнтованої на майбутнє, незалежної України. Це вже не є країна олігархів і клептократів пострадянських років. "Образ Олени Зеленської сучасний і справжній", – каже Юлія Пеліпас, українська дизайнерка, яка наразі мешкає в Лондоні та яка допомогла створити стиль першої леді. "Вона чітко знає, чого хоче від одягу, але залишає простір для експериментів, – розповідає Пеліпас. – Вдягнена в брючний костюм, вона не боїться мати надто мужній вигляд поряд з президентом. Це також ознака сучасної жінки в Україні – ми не боїмося показати, що ми сильніші, що ми рівня чоловікам".
Незадовго до візиту першої леді України до Вашингтона я запитала президента Зеленського про його дружину та про те, як вона допомагає справі. Коли я дісталася його офісу в президентській резиденції в Києві, подолавши всі етапи охорони, мені знадобилася мить, щоб зрозуміти, що я на місці. Там була вишукана паркетна підлога. Я впізнала президентський стіл, відомий мені з його відеозвернень, обабіч нього висів прапор України. Зеленський був одягнений у светр і штани хакі, худорлявий, з кількаденною бородою, мав стомлений вигляд. Ми потиснули одне одному руки. Я сказала йому, що прийшла поговорити про інший фронт війни – тил. "Дім – це також лінія фронту", – промовив він своїм глибоким баритоном англійською, перш ніж перейти на українську. Він сказав мені, що розуміє, чому мільйони українців виїхали з країни, але ті, хто залишився, мають бути прикладом для наслідування, починаючи з його сім’ї. "Я можу бути прикладом для певної частини нашого народу, для значної частини, – сказав він. – Але для жінок і дітей прикладом є моя дружина. Я вважаю, що вона відіграє дуже важливу роль для України, для наших сімей і для наших жінок".
Зараз війна вступила у вирішальну, перехідну фазу. Значні території на сході та півдні України перебувають під російською окупацією. Зеленський хоче отримати більше військової підтримки для оборони та повернути території, які росія захопила з лютого, а то й з 2014 року, коли вперше вдерлася в Крим і на схід України. Міжнародна увага була максимальною в той час, коли інфляція та ціни на газ у всьому світі зростали. Коли я його вирішила розпитати про це, Зеленський був відвертим. "Я буду дуже чесним і, можливо, не надто дипломатичним: газ – це ніщо. COVID, навіть COVID, – це ніщо, якщо порівнювати з тим, що відбувається в Україні, – сказав він. — Просто спробуйте уявити, що те, про що я говорю, відбувається у вас дома, у вашій країні. Ви досі думаєте про ціни на газ чи електроенергію?" Боротьба, за його словами, виходить за межі України. "Ми боремося проти того, що може статися в будь-якій країні світу, – сказав він мені. – Якщо світ допустить це, отже він не обстоює власних цінностей. Тому Україна потребує підтримки – максимальної підтримки".
Я запитала в Зеленського, як війна вплинула на його родину. "Як будь-яка звичайна людина, я дуже переживав за всіх них. Я не хотів, щоб вони потрапили в небезпеку. І це не про романтику. Це про жах, що відбувався тут, на околицях Києва, і про всі ті страхіття, які зараз відбуваються в нашій країні, на окупованих територіях, – сказав він. – Але, звісно, я сумував за ними. Мені так хотілося їх обійняти. Я хотів мати можливість доторкнутися до них". Він пишається дружиною, за його словами, через те, що вона впоралася. "Для початку, вона сильна особистість. І, мабуть, вона сильніша, ніж думала сама. Ця війна – ну, будь-яка війна, ймовірно, обов’язково виявить якості, яких ви ніколи не сподівалися від себе".
Зеленський дещо протокольно розповідав мені про те, що Олена дуже серйозно ставиться до своїх обов’язків першої леді, – і відразу засяяв, коли я запитала його про її людські якості, їхнє спільне минуле, про те, що люди мають про неї знати. "Звісно, вона моє кохання. Але вона мій найбільший друг, – сказав він. — Олена справді мій найкращий друг. Вона також патріотка і дуже любить Україну. Це правда. І вона чудова мати".
Вперше пара познайомилася в середній школі в рідному Кривому Розі, промисловому місті на південному сході України. Коли вони почали зустрічатися, це не було кохання з першого погляду. Його спочатку привабив її вигляд. "Ти дивишся на чиїсь очі та губи. Тоді ви починаєте говорити одне до одного. Потім ви долаєте відстань від приязні до кохання. Ось що сталося зі мною", – пояснив він. ("Напевно, гумор був цією взаємною хімією між нами", – сказала вона, коли я запитала про їхню спільну історію.) Чи пробував Зеленський свої жарти на ній? Він усміхнувся. "Так, звісно. Мої жарти їй не завжди подобаються. Вона дуже хороша редакторка".
Олена Зеленська (дівоче прізвище Кияшко) народилася в сім’ї інженерів. Її мати була інженеркою та менеджеркою в будівельній компанії, а батько – професором технічного училища. І вона, і Володимир Зеленський – єдині діти своїх батьків. Обоє виросли в російськомовних сім’ях і пізніше вивчили українську. Вони були в молодшій школі, коли Україна здобула незалежність у 1991 році, і їм виповнилося по 11, коли впала Берлінська стіна. І Aerosmith, і The Beatles були їхніми саундтреками. "Ми були підлітками в останні дні існування радянського союзу, – сказала вона. – Світ почав відкриватися для нас". Це ще одна причина, чому вторгнення росії стало таким шоком для багатьох українців. "Коли нам хтось починає говорити, що українців немає, ми не сприймаємо цього, – сказала вона. — Людям, які народилися в незалежній Україні, зараз за 30. Це нове покоління, якому важко зрозуміти причини російського вторгнення".
В університеті Олена вчилася на архітектурному факультеті, а Володимир вивчав право, але незабаром обидва змінили курс і присвятили себе гумористичним телешоу. Спершу в неї були сумніви щодо заробітку на життя комедією. Але команда Зеленського тоді вже виграла надзвичайно популярний конкурс. "Тож була хороша основа", – каже вона. Команда неодноразово перемагала, а у 2003 році Зеленський і друзі, зокрема й Олена, заснували "Квартал 95" – компанію, що стала однією з найбільших у російсько- та українськомовному світі. Назвали її на честь району Кривого Рогу, де виросли Зеленські.
Коли Володимир Зеленський вирішив балотуватися в президенти, Олена була засмучена. "Я поважала його вибір і розуміла, що для нього це важливий крок. І водночас відчувала, що життя моє і моєї сім’ї зміниться радикально. Зміни будуть тривалими й істотними, – сказала вона мені. – Я знала, що для мене буде багато роботи, і мала рацію". Найспокійніші моменти в наших розмовах із Зеленською були, коли вона згадувала роки перед війною і до президентства. Подорож на концерт Адель до Лісабона. Виїзд із друзями до Кракова на Maroon 5. Мандрівка до Барселони на вихідні. Перегляд фільмів усією родиною. (Вони дивилися "Форреста Гампа" "мільйони разів", а ще вона любить "Легенди осені" і "Мости округу Медісон".) Як і всі в Україні, вона знову хоче нормального життя.
Я запитала її, чи була вона готова до війни. "Ні, – сказала вона. – Ми жили щасливим життям і ніколи не думали, що таке станеться. Але ми маємо надію". Що більше я спілкувалася з Оленою Зеленською, то більше переживала за неї, відчувала її ізольованість, її острах. "Це правда, я почуваюся ізольованою, – сказала вона. – У мене навіть мобільного телефона немає з міркувань безпеки. Я не можу вільно відвідувати ті місця, які хочу. Сьогодні ходити по крамницях – мрія, якої неможливо здійснити". Але вона тримається заради своєї країни, щоб виправдати всі сподівання. "Це важке завдання, тому що постійно відчуваєш тягар відповідальності".
Її зусилля приносять плоди. У мій останній ранок у Києві, перед черговою тривалою подорожжю потягом назад до Польщі, дощ припинився, і я прогулялася Майданом. Я зупинилася, щоб запитати людей, що вони думають про Олену Зеленську. Усі відповіді були позитивними. "Вона скромна та сучасна", – сказала Антоніна Сірик, яка гордо розповіла мені, що розробляє дизайн поштових марок і працювала над відомою новою маркою України з написом "Російський військовий корабель, йди на х*й". Я поспілкувалася з парою, Світланою та Сергієм Карповими, які наразі живуть у Києві, але сподіваються повернутися додому на Донбас, що нині перебуває під російською окупацією. Обидва сказали, що захоплюються Зеленською. "Нам подобається їхня сім’я, – сказала дружина, яка працює в страховій сфері. – Здається, вони справді кохають одне одного. Це відчувається".
Ще у своєму офісі, перед тим, як ми попрощалися, Олена подарувала мені книгу про місто Харків, який росія обстрілює з артилерії. Того дня росія також випустила ракети по Вінниці, місту, що стоїть далеко від лінії фронту, посилаючи меседж, що ніде не безпечно. Зеленська тремтіла. На телефоні помічника вона показала мені зображення вбитої росіянами дитини. Це було занадто.
Так багато розділених родин. Так багато втрачених життів. Машина війни, машина медіа. Зеленська виконує роботу, на яку ніколи не підписувалася, і виконує добре. Коли я йшла, ми потиснули одна одній руки, а потім я наважилася рвучко її обійняти. Вона провела мене до дверей. Я сказала, що, сподіваюся, незабаром її родина знову зможе вечеряти разом за одним столом. "Я мрію про це", – відповіла вона.
Text: Rachel Donadio
Photo: Annie Leibovitz
Stylist: Julie Pelipas
Style assistant: Anastasiia Popadianets, Maria Hitcher
Makeup: Svetlana Rymakova
Hair: Igor Lomov
Producer: Maryna Sandugey-Shyshkina
Line producer (fixer): Maryna Shulikina, Vlad Mykhnyuk, Kasia Krychowska