Художниця і фуд-дизайнерка Лайла Гохар перетворює приготування їжі на абстрактне мистецтво, а її споживання — на тонкий імерсивний досвід.
У день інтерв'ю Лайла приготувала собі на сніданок попкорн. Згодом планує спекти пиріг — вона не фанат випічки, але сьогодні, мабуть, візьметься. Що буде на вечерю? Вирішить з огляду на те, що є вдома.
Приблизно так проходять карантинні дні нью-йоркської художниці і модної фуд-дизайнерки Лайли Гохар. По мальовничі кулінарні інсталяції до неї звертаються дизайнер Симон Роша, ювелірний Дім Tiffany & Co., команда японського бренду Comme des Garçons і керівництво паризьких універмагів Galeries Lafayette. Знімки конусоподібних ялинок зі свіжого редису, ковбасних колон і фонтанів з зефіру можна знайти в Instagram-акаунті @lailacooks. Але не сподівайтеся знайти там її улюблені рецепти. Гохар узагалі не любить багато говорити про їжу. Або не вважає за потрібне це робити.
"Я займаюся мистецтвом", — каже Лайла по телефону з Мексики, де проводить другий місяць на самоізоляції. Свої експерименти з кулінарними продуктами вона порівнює з заняттям скульптурою. "Я готую, щоб ділитися ідеями, але з таким же успіхом могла б займатися чим завгодно — музикою чи живописом, наприклад". Для скульптурно-гастрономічних інсталяцій вона відливає з вершкового масла зліпки кистей рук і стоп — на кшталт тих, що використовують у художніх школах. У січні цього року в межах спільного проєкту з художником Семом Стюартом створила об'єкт майже промислового дизайну: крісло реальної величини з підрум'янених буханок хліба.
В умовах звичайного, не карантинного життя Лайла Гохар працює в студії в нью-йоркському Чайна-тауні, куди щоранку добирається на велосипеді. Тут разом з невеликою групою асистентів вона готує нові проєкти і тестує ідеї для тих, що вже в роботі. Над кожним працюють від двох до шести місяців. За цей час команда Лайли збирає мудборди і відпрацьовує нові гастрономічні прийоми. Проби і невдачі, зізнається дизайнерка, — невід'ємна частина її професійної рутини: "Мої роботи на вигляд можуть здаватися неконтрольованими і спонтанними. Насправді ж я абсолютний перфекціоніст".
32-річна Лайла Гохар народилася в Каїрі. У 18-му віці перебралася до Парижу, а звідти — в Нью-Йорк, де врешті й осіла. "Тут я знайшла те, чого зовсім не було в Єгипті, — розповідає вона. — Неймовірний дух індивідуалізму і свободу бути тим, ким хочеш, і жити так, як хочеш". У дитинстві, проведеному на батьківщині, вона засвоїла інший урок, який червоною ниткою проходить через її проєкти: "В Єгипті сильне почуття спільноти. Для мене це відчуття єдності між людьми дуже цінне".
Батько вчив Лайлу, що для дотримання збалансованої дієти кожен прийом їжі повинен включати продукти п'яти різних кольорів. Здається, такі речі мали міцно оселитися в її творчості. Але ні: "Я відчуваю зв'язок з середземноморською культурою куди більше, ніж з єгипетською або, в широкому сенсі, — північноафриканською", — пояснює Гохар. Роботи художниці — не про її культурний багаж, а про досвід, який вона проживає і переживає.
Лайла навчилася готувати через необхідність — щоб прогодувати себе на новому місці. Від моїх спроб назвати її кухарем або шефом відмахується: "Строго кажучи, для того, чим я займаюся, необов'язково вміти готувати". Мені, як людині, яка з питань варіння яєць досі звертається по допомогу до Google, такий хід думок дуже подобається.
Запитую Лайлу, чи планує вона коли-небудь обзавестися рестораном з власним ім'ям на вивісці, мішленівськими зірками і кулінарним шоу на YouTube. "В жодному разі, — відповідає Гохар. — Я збираюся написати книгу, але точно не кухонну". Художниця пообіцяла собі визначитися з темою першої літературної праці ще на початку весняного локдауну. Але відповіді на внутрішній запит поки що не знайшла.
Зате вона вміє розповідати історії за допомогою страв і продуктів. Насамперед її цікавлять емоції і почуття, які вони викликають, а от смак кулінарних шедеврів — остільки-оскільки (хоча Гохар запевняє, що всі вони їстівні і гарні на смак). "Їжа — один з найдавніших ритуалів, під час якого люди активно взаємодіють один з одним, — пояснює художниця. — Мені важливо зрозуміти, що в цю мить між ними відбувається".
Чорнява і темноока Гохар зазвичай одягнена в складносурядні сукні своєї клієнтки Симон Роша і кубістичне вбрання Comme des Garçons. Вона вважає, що Роша і Кавакубо — майстри в роботі з силуетом. Дивним чином ці сукні гіпертрофованих форм чимось схожі на її твори — такі ж контрольовано незграбні і красиві особливою, тривожною красою.
Лайла працює з їжею як перформансист — художницю цікавлять просторові і смислові конструкції, які можна створити за допомогою конусів, вимощених королівськими креветками, або дрібною мозаїкою кольрабі. "Терпіти не можу пояснювати сенс своїх робіт", — зізнається Лайла. Як тоді зрозуміти, чи на правильному шляху публіка, що поглинає кільця гігантської мортаделли на вечірці на честь відкриття нового універмагу Galeries Lafayette на Єлисейських Полях? Виявляється, ніяк: дізнаєшся, коли відчуєш. "Найважливіше для мене — це історія, яку можу розповісти. Я не намагаюся смачно нагодувати публіку. Я намагаюся перенести людей в місця, де вони ніколи не бували".
Під одним з недавніх постів у себе в Instagram Гохар цитує французького гурмана і епікурейця Жана Антельм Бриль-Саварена, який жив на межі XVIII і XIX століть: "Запросити людину в дім — значить, взяти у свої руки контроль над її щастям на увесь той час, що вона перебуватиме під вашим дахом". Наостанок я запитую Лайлу, з ким вона хотіла б розділити вечерю своєї мрії. "З Луїзою Буржуа", — без запинки відповідає дизайнерка. Чим би пригощала свою гостю? Картоплею. Можна тільки уявити, про що б розмовляли ці дивовижні жінки і яке таїнство творилося б у цей час між ними.
Текст: Веня Брикалін
Портрет: Corey Tenold