16 січня народилася письменниця і філософка Сьюзен Зонтаґ, одна зі знакових інтелектуалок XX століття. Vogue.ua вирішив розповісти про неї більше.
Письменниця, професорка і активістка, Зонтаґ — одна з найбільш провокаційних інтелектуалок XX століття. За її словами, література стала для неї паспортом, який дозволив перейти кордон до "великого" життя — тобто зони свободи. Вона була суперечливою і славилася революційними настроями. Вона захищала права жінок і займала активну позицію. Її і хвалили, і критикували водночас за замітки про американську культуру. Багато її політичних есеїв сьогодні такі ж актуальні, як і 50 років тому. Vogue UA розповідає, що потрібно знати про Сьюзан Зонтаґ.
Сьюзан Зонтаґ і особисте
Зонтаґ народилася і більшу частину життя провела в Нью-Йорку, навчалася в найкращих вишах країни — університетах Берклі і Гарвардському, викладала в Колумбійському університеті. Письменниця була заміжньою, але більшу частину життя прожила з фотографкою Енні Лейбовіц — вони познайомилися 1898 року на зніманнях, були разом до самої смерті Зонтаґ у 2004-му. Найзнаменитіші її портрети зробила саме Лейбовіц. Про фотографію в письменниці була особлива думка. "Сфотографувати людину — означає вчинити над нею певне насильство: побачити її такою, якою вона себе ніколи не бачить, дізнатися про неї те, чого вона не знала, одним словом, перетворити її на об'єкт, яким можна символічно володіти. Якщо камера — сублімація зброї, то фотографування — сублімоване вбивство", — писала Зонтаґ.
Сьюзан Зонтаґ про політику
Зонтаґ була людиною з чітко вираженою позицією, широкими інтересами і відкритим поглядом на світ. В молодості вона була прихильницею відкритих дискусій, пізніше стала антивоєнною спікеркою. Під час війни у В'єтнамі письменниця була однією з небагатьох, хто вирушив до Азії, щоб на власні очі побачити те, що відбувається, не довіряючи американським медіа. Пізніше, в часи війни в Югославії, Зонтаґ поїхала в Сараєво, щоб поставити спектакль за п'єсою Беккета в зруйнованому бомбардуваннями театрі.
Сьюзен Зонтаґ про власні страхи
Зонтаґ почала писати ще в підлітковому віці і вже в перших текстах торкалася тем, які хвилюватимуть її завжди. У шкільних есеях вона говорила про наслідки Другої світової війни, порівнювала майже незаймані Штати і Європу, де бомбардування не пощадило нікого.
До теми смерті, жертв і тривоги вона звертається в своїх есеях "Хвороба як метафора" і "СНІД і його метафори". У них Зонтаґ пише про свої відчуття щодо тривалої боротьби з раком і скорботи за найближчими друзями, померлими під час епідемії СНІДу.
Сьюзан багато писала про фемінізм і рівні права в суспільстві. Але крім гостросоціальних тем Зонтаґ говорила і про мистецтво 60-х. Критичні статті були її пристрастю. Коло її питань: фотографія, мода, масовий смак, етика. Зокрема, під впливом друзів і коханих з'явилися її тексти про кемп і хепенінги, про Сартра, Камю, Годара і сучасний театр.
Найвідоміші тексти
Чотири художні книги, сотні статей про мистецтво, кіно і суспільство — творчість Зонтаґ охопила 70 років американської історії з 1933 року. Найважливіші тексти — "Нотатки про кемп", "Проти інтерпретації", "Коли ми дивимося на біль інших" і збірник есеїв "Про фотографію".
Зонтаґ складно назвати іконою моди, але вона, безперечно, була дуже стильною. Вона любила чоловічі штани, сорочки, водолазки, пізніше — об'ємні в'язані кардигани, практично не чепурилася, але була дуже фотогенічною. Найкращі її портрети робила не тільки Енні Лейбовіц, а й ще один знаменитий художник — Енді Воргол. "У смаку немає ні системи, ні доказів, — Сьюзен Зонтаґ в "Нотатках про кемп". — Однак існує щось на зразок логіки смаку: постійна чутливість, яка завжди закладена в основу та вирощує смак. Чутливість майже — але не абсолютно — невимовна. Будь-яка чутливість, яка може бути втиснута в жорсткий шаблон системи або схоплена грубими знаряддями доказів, перестає бути чутливістю. Вона твердне ідеєю".