9 фактів про Владислава Городецького, найвідомішого архітектора України

NAME
4 червня 2023

Підприємець, мандрівник і меценат, Владислав Городецький — найвідоміший архітектор України. Його Будинок з химерами, "музей з левами" NAMU, костел Святого Миколая в Києві, караїмська кенаса ("Будинок актора") — найвідоміші творіння, без яких неможливо уявити столицю. Цього року виповнюється 160 років з дня його народження. Найцікавіші факти з біографії архітектора розкриває Олесь Ільченко, журналіст, письменник, автор книги "Місто з химерами".

Владислав Городецький

Текст: Олесь Ільченко

Про міфи навколо Городецького

Мабуть, найстаріший і найбільш безглуздий міф стосовно Городецького — той, що його дочка нібито загинула у хвилях Середземного моря, і в пам’ять про таку трагедію архітектор і створив свій "Будинок з химерами". Насправді донька архітектора Олена пережила батька на кілька десятиріч, переїхала з родиною до Польщі, а згодом — до Швейцарії.

Існував також міф про сухоти його дружини, Корнелії Жозефіни. Начебто жінка померла від невиліковної в ті часи хвороби, хоча насправді вона прожила цікаве і багато в чому ще невідоме дослідникам життя.

Багато людей думали, що Будинок з химерами Городецький створив під враженням від подорожі Африкою. Насправді споруда була створена до відомого сафарі. Він мріяв про ту подорож і, начебто передбачаючи враження від неї, розмістив на фасаді будинку голови слонів, носорогів, антилоп.

Досі існує омана щодо матеріалу, з якого будував Городецький: бетон чомусь сприймають новацією, хоча його винайшли тисячі років тому — ще за часів Шумеру. В Давньому Римі бетон був звичайним будівельним матеріалом. Такі відомі споруди, як римські Колізей, Пантеон чи знамениті дороги Imperium Romanum створені саме з бетону. Скажімо, сорокаметровий бетонний купол знаменитого Пантеону стоїть вже 2000 років. А от залізобетон — винахід ХІХ століття, яким і користався Городецький, його колеги, зокрема й скульптори Еліо і Юдженіо Саля, які й створили оздоби "Будинку з химерами" за ескізами самого Городецького, а також інженер Антон Емільович Страус, набивні палі якого і досі тримають унікальну споруду на київському крутосхилі.

Ще один спростований міф щодо творчості Городецького — про відомий киянам "Будинок з котами" на вулиці Гоголівській. Його авторство приписували Городецькому через деяку незвичність фасаду — із зображенням котів, сов і навіть із чортиком на самому вершечку прибуткового будинку. Але зараз доведено, що автором споруди є архітектор Адріан Безсмертний, один з плеяди чудових київських будівничих.

Чи ходив Городецький містом із мавпою на плечі? Хтось каже — "так", хтось заперечує таку химерію. Але саме в цьому випадку мені хочеться, щоби така примха архітекта була правдивою…

Про особистість архітектора

Мене приваблює схильність Городецького до "авантюр" — точно прорахованих, вивірених, зважених і успішних. Таких, як зведення на дикому крутосхилі вже згаданого Будинку з химерами, архітектурної візитівки Києва, або його участь у тривалому і небезпечному сафарі у Східній Африці.

Титульний лист книги Городецького з його малюнком

Полювання в Африці було його найбільшою мисливською мрією, яку він здійснив, витративши купу грошей. Він брав участь у стрілецьких змаганнях в різних країнах Європи, під час яких не лише перемагав, але й отримував чималі призові. А ще — переслідував снігового барса (ірбіса) на Алтаї, гнався за звіром, майже загинув на льодовику — і все одно переміг себе, врятувався і продовжив мисливські мандрівки.

Городецький в Африці

Мені здається, він був естетом і життєлюбом. Цікаві мандрівки, добрий модерний автомобіль, приязні стосунки з акторами й акторками театру Соловцова, начерки ескізів театральних костюмів чи зразків взуття для акторів, членство в Київському мисливському клубі… Серед низки пречудових київських архітекторів початку ХХ століття він вирізнявся і деякою екстравагантністю, і жадобою до яскравого життя.

Вид на костел св. Миколая. 1910-ті рр.

Про маловідомі деталі "Будинку з химерами"

Архітектори і києвознавці ретельно вивчили і сам будинок, й історію його створення. Тому споруда була добре відома багатьом — як аматорам, так і професіоналам. Особисто для мене маленькими відкриттями були ті оздоби Будинку, які не впадають в око: маленький крокодильчик при вході до споруди, два різних змії на даху, різностильове "мисливське" оформлення кімнат, яке парадоксальним чином створює своєрідну естетичну єдність, навіть включно з ліпленими черепами ланей, лосів, антилоп та інших копитних в кімнатах чудернацької споруди.

Про біографію Городецького та його родини

Творчість і біографія Городецького добре вивчені. А от деталі біографії його дружини, дітей — ще не відомі до кінця. В роботі над книгою мені дуже допомогли чудові знавці Києва і його архітектури: Сергій Кілессо і Дмитро Малаков.

"Місто з химерами". Олесь Ільченко. Видавництво "Комора"

Сергій Кілессо надавав мені матеріали із власного домашнього архіву, розповідав про свого вчителя-наставника, видатного архітектора Павла Альошина, колегу і знайомого Городецького. А Дмитро Малаков систематизував всі відомі на той час матеріали про зодчого у книзі "Архітектор Городецький".

Про легенди Будинку з химерами

Гадаю, в кожному незвичайному і старовинному будинку має бути хоча б один привид. Тим більше — в будинку на Печерських пагорбах. Та й не забуваймо, що в часи створення Будинку з химерами кожній родині в ньому надавався свій винний льох, дров’ярня, кімнатка для фірмана, стайня, приміщення для екіпажу і навіть корівник (мешканці будинку споживали власне молоко!). Всі ці приміщення є, а от що в них відбувається вночі — загадка.

Вулиця Банкова. 1910-ті рр.

Про бізнес-талант Городецького

Пан Владислав був вправним підприємцем. Адже Городецький, скажімо, був співвласником цементного заводу "Фор" на Куренівці та членом його ради директорів. Він створював і київську міську каналізацію, і надгробні пам’ятники на Байковому цвинтарі, і греблі й шлюзи на волинських річках. Був справжнім архітектором, який не гребував будь-якими замовленнями.

Караїмська Кенаса (нині — Будинок Актора). Фото: Гудшон, Губчевський. 1913 р.

Про особисте та світське життя Городецького

Затятий мисливець, Городецький мало не щороку вирушав у мисливські подорожі: на південь Азербайджану, на північ Афганістану, в гори Кавказу чи Алтаю, до Мазендерану в Персії, до Східної Африки.

Городецький в Африці

Коло приятелів Городецького до буремних подій початку ХХ століття було широким — по Київському яхт-клубу, київському Товариству правильного полювання, Автомобільному клубу. Звісно, всі тодішні прекрасні київські архітектори були його знайомими — як друзями, так і конкурентами.

Він мав широке коло друзів у тодішній імперії і за її межами, але його від’їзд 1920 року у відновлену, новопосталу Польську державу може свідчити, що він усвідомлював себе поляком. Хоча ось цікавий і маловідомий факт: попри приналежність Лешека Дезидерія Владислава до римо-католицької церкви він вінчався зі своєю дружиною, протестанткою Корнелією Жозефіною Марр, в лютеранському храмі Св. Катерини в Києві (ниці це кірха Святої Катерини на Лютеранській). Згодом доля розвела Жозефіну і Владислава: колишня дружина мешкала у Швейцарії, а згодом — у США. І її одіссея — тема цілого роману.

Про те, чому Городецький похований в Ірані

1928 року Владислава Городецького було запрошено до праці в Тегеран. Персія швидко європеїзувалася, отож непересічний архітектор став до роботи. Він створив абсолютно модерний вокзальний комплекс у Тегерані й навіть, як кажуть, новий палац шаха. На мою думку, Городецький мріяв, але не встиг створити велику мечеть в столиці Персії. Адже він був автором і православної церкви (у Черкасах), і римо-католицького храму (київський Миколаївський костел), і юдейського (кенаса караїмів у Києві). Для повного "чотирикутника" сакральних споруд залишалося б створити мусульманський храм, але архітектор помер 3 січня 1930 року. Він похований у римо-католицькій частині християнського кладовища Долаб у Тегерані. На надгробку викарбувано напис польською мовою: "Професор архітектури. Нехай чужа земля йому буде легкою".

Про будинки Городецького, які знають не всі

Городецький створив близько тридцяти будинків у Києві та низку будівель в інших містах України. Зокрема, в Євпаторії архітектор збудував собі віллу, у Сімферополі — власний завод вуглекислоти та штучного льоду, а також мавзолей графів Потоцьких у селі Печері, Шпиківський цукровий завод, каплицю у Рахнах на Поділлі, жіночу гімназію у Черкасах, гімназію та міську школу в Умані, лікарню у Мошнах (зараз, на жаль, дерев’яна споруда в жалюгідному стані), колишню меблеву фабрику Йосифа Кімаєра на сучасній вулиці Архітектора Городецького, 13, в Києві та будинок Бендерського на Великій Васильківській, 25 (фасад прикро змінений після ІІ світової війни — а його слід було б відновити в первісному вигляді).

Фото: Музей Історії міста Києва
Окрема подяка: Ольга Друг — історикиня, письменниця, авторка книжок "Вулицями Старого Києва", "Від війта — до мера", "Особняки Києва" (у співавторстві), яка очолює відділ "Київ другої половини XVII ст. — лютий 1917 р." Музею історії міста Києва.

Популярне на VOGUE