Парфумерія першою позбулася банальностей на кшталт "чоловічий і жіночий", дозволила бути собі масово популярною і нішевою водночас. Очевидний тренд в ароматах 2022 року — нішеві унісекс-композиції. Вони проникли навіть у гелі для душу — певна ознака народної любові. Але парфуми як і раніше розповідають історії про жіночність. Ми вибрали три аромати, які роблять це зі смаком і повагою до культури й мистецтва.
У 1969 році оголена жінка прогулювалася з хрестом Копенгагенською фондовою біржею. Перфоманс під назвою "Жінка-Христос" пройшов настільки спокійно, наскільки це взагалі можливо. Художниця Лені Адлер Петерсон "у чому є" сіла в машину до свого чоловіка та співавтора перформансу Бйорна Нергора — знаменитого данського художника. Разом вони пішли повз будівлю біржі з казковими вежами до нових перфомансів.
Знімок тоді розтиражували всі газети. У 2020 році перформанс став ароматом парфумерної марки 19-69. Перфоманс часто розуміють як жест фемінізму, але це занадто банально. "Жінка-Христос" Лене Адлер — це висловлювання про взаємозв’язок капіталізму та християнства, що ґрунтується на біблійному сюжеті з картини Рембрандта: Єшуа виганяє нахабних міняйл з "двору язичників". Там, де Єшуа взявся за батіг, щоб сколихнути світ пройдисвітів-торгівців, Лені Адлер досить було пройтися голою. У цьому контексті аромат не може асоціюватися із солодкими цукерками: він — про гроші й мистецтво.
Вигнання з храму, Рембрандт Гарменс ван Рейн, 1626
Female Christ — унісекс, деревний і теплий. Верхні ноти: пачулі, евкаліпт, червоний перець, — майже класичний церковний набір, бракує тільки ладану. Акценти: ревінь і червоний чебрець, в основі — "кашемірове дерево", у червоному куті — амбра, ваніль і кориця. Звучить солодко, насправді — огортає м’яким і суворим шлейфом. Молодій марці вдалося створити легкий популярний аромат на філософську тему. Гідний приклад, коли комерція спиралася на духовність і не помилилася.
Фільм Педро Альмодовара "Жінки на межі нервового зриву" претендує в 1988—1989 роках на десяток кінематографічних нагород. У бездоганних симетричних кадрах вирізняється актриса Россі де Пальма — муза режисера ще з часів "Закону бажання". Висока, яскрава, неправильна.
У ЗМІ тільки й розмов що про її зовнішність. Россі порівнюють із жінками кубістів і Дорою Маар Пікассо, на всі лади обговорюють її ніс і вагу, але вона виходить на показі в Тьєрі Мюглера, знімається у фільмі про високу моду й жодного разу не опускається до банальностей про "красу в очах глядача".
Потворне лиш те, що не має чіткого образу. У Россі де Пальма немає проблем з образністю.
Бренд Etat Libre d'Orange і сам "носатий". Незалежний парфумерний дім "Держава Вільних Апельсинів" функціонує під керівництвом елітного панку від парфумерної індустрії Етьєна де Свардта. Марка спеціалізується на ефектних ароматах, які водночас обговорює, любить і носить масовий глядач. Вони випускали аромат Putain Des Palaces і I Am Trash — Les Fleurs du Déchet, що пахне старістю "придвірної куртизанки". У ньому використали відходи парфумерного виробництва й дістали за це непоганий гонорар. Rossy De Palma Eau de Protection на цьому тлі видається легкими пустощами.
Для марки загалом характерний упізнаваний стиль — електричний, модний, для дівчини не лише вродливої, а й зухвалої. Хоча з приводу краси так і не розібралися. На прощальному показі Жана Поля Готьє з’ясувалося: байдуже, вписуєшся ти в стандарти чи вибиваєшся з них, "ідеальні люди з інтернету" в будь-якому разі тебе засудять.
Як і всі альдегідні аромати, він має характерний цитрусово-восковий відтінок, схожий на запах погашеної свічки й цукатів. В основі — троянда й пачулі. Це так само безпрограшно, як Червоне і Чорне — канонічна драма: від Рембрандта до Малевича й Ель Лисицького. Імбирний, кисло-металевий початок аромату триває рівно секунду й розкривається, огортаючи жіночністю помадної, не вульгарної троянди. Rossy De Palma — гранжевий, яскравий і стильний, все ж занадто жагучий для літа й набагато краще звучить в холодну пору року, якщо наносити без надмірного ентузіазму. Завдяки альдегідам підлаштовується під аромат шкіри.
У простій, але стильній скляній баночці з написом Red Shoes — аромат у самодостатньому французькому стилі від Сесіль Зарокян. Незалежна парфумерка навчалася в парфумерній школі ISPICA, що її заснував Жан-Жак Герлен, у Версалі, потім працювала з Valmont і Amouage. Для останніх створила Epic Woman — один з найпопулярніших ароматів марки сьогодні. Тему Epic Woman Сесіль продовжила для Jacques Fath, але прибрала важкі ноти сходу. Знайомство з Red Shoes починається з гірких червоних ягід і грейпфрута. Потім ніби провалюєшся в троянду, герань, імбир і рожевий перець. Глибоко всередині спираєшся на смак пачулів і "кашемірового дерева" — звичну базу аромату для червоної килимової доріжки.
Історія парфумів захоплива. Все почалося з Андерсена і його казки про фатальний талант танцівника. Історія радше просто жахлива, ніж повчальна: дівчинка танцює в червоних черевиках день і ніч, не може зайти до церкви й просить відтяти собі ноги. Про складні стосунки Ганса Християна Андерсена з туфлями й жіночими ногами можна було б і забути, але у XX столітті цей сюжет переосмислили для музичного фільму.
Фільм "Червоні черевички" — про тиранічні методи роботи знаменитого Дягілєва. Бюджет фільму — 500 000 фунтів. Сказати, що в когось поганий характер, можна було набагато дешевше, але хореографія й реквізит фільму опрацьовані в деталях. Модельєр Жак Фат створив костюми для головної балерини фільму Red Shoes, а потім випустив схожу шовкову сукню. Ми знаємо її за фото Ірвіна Пенна у Vogue. Через майже 70 років образ бездоганного червоного втілила в парфумерній композиції Сесіль. Як шовк облягає струнку модель, так і аромат Red Shoes м’яко "сідає" на фігурі.
У Гоголя в "Сорочинському ярмарку" навіть згадувати бояться про червону свиту, в англомовному світі серце публіки завмирає від червоних черевичків і червоної сукні — символів таланту та сексуальності, що межує з небезпекою. Сесіль Зарокян від "червоних черевичків" запозичує ідею фатального аромату: додає холодну спецію — синій імбир, який створює тактильне відчуття, і по тілу мурашки бігають. Вишукана парфумерна алюзія до страшних казок і принадної краси балерин.
Текст: Аля Селезньова