Молоде покоління українських талантів документує і переосмислює історію та культурну спадщину. Одна з них — Марія Квітка, співачка та дослідниця української музики.
Фото: Daria Svertilova
Текст: Валентина Клименко
Переді мною — білявка з довгим прямим волоссям, татуюваннями тризуба на руці й портрета Тараса Шевченка на передпліччі, одягнена у футболку оверсайз та бейсболку. У ній не одразу впізнаєш одну з найпалкіших популяризаторок традиційної української культури. Модна, сучасна, впевнена. Разом з Марією Квіткою ми рятуємося від аномальної серпневої спеки холодними кавовими напоями та намагаємося реконструювати її шлях у народну культуру.
Вона народилася на Черкащині — "землі Богдана і Тараса", в Корсунь-Шевченківському, де й відбулося знімання для Vogue. Тут Марія вчилася в музичній школі – рік по класу скрипки, далі фортепіано; тут щовихідних співала в церковному хорі. Тут ще п’ятирічною казала мамі, що буде відомою артисткою.
"Я завжди любила музику, до того ж у нас пів родини музикантів, — розповідає Квітка. — Мама піаністка, була вчителькою з фортепіано, поки не народила мене, а дідусь по батьковій лінії взагалі мультиінструменталіст — не маючи жодної музичної освіти, грав на гітарі, трубі, фортепіано — на всіх інструментах, які міг знайти".
Марія зізнається: до вишу (вона закінчила відділення фольклористики української філології Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка) зовсім не розуміла, що таке реальна народна музика. "Я завжди була фанаткою Ніни Митрофанівни Матвієнко, Квітки Цісик — їхні записи ми слухали вдома. Бабуся мені співала традиційних пісень. Але я зеленого поняття не мала, що таке багатоголосся і звідки береться автентична манера співу".
Коли на перших курсах студенти поїхали на фольклорну практику в Батурин, одна з місцевих бабусь почала співати. "Я раптом зрозуміла, як вона це робить, — каже Марія. — Ніби включилися мої голосові зв’язки й організм сам все втямив. Недарма кажуть, що традиція передається безпосередньо від людини до людини".
Десять років зі своїх тридцяти Марія працює з народною культурою, перетворюючи її на моду, — як фольклористка, стилістка, художниця костюмів у кіно, авторка проєктів, які популяризують український спадок. І паралельно весь час співає. В університетському хорі "Роксоланія" (до слова, тоді в неї з’явились і перші вишиті сорочки — як сценічні костюми), на заходах у Музеї Івана Гончара, де працювала кураторкою, в ресторанах, коли треба було заробляти на свої ініціативи, на весіллях — обрядові пісні та просто українські народні. З подругою, співачкою Анастасією Полетнєвою і музикантами Ігорем Сакачем та Іваном Москаленком (Dj DerBastler) міксували електронну й народну музику — експериментували для себе, потім ці треки зазвучали в мультимедійному проєкті "Спадок" та в документальному фільмі Олексія Гуза "Весільний спадок".
У 2010-х, коли Марія Квітка вступила на музичну фольклористику, це вважалося "дуже дивакуватою професією для дуже дивакуватих людей". Але десять років роботи далися взнаки. Після Майдану, анексії Криму та початку війни українці почали активно цікавитися своїм корінням. "Коли люди відчувають загрозу для себе і для країни, оберігають те, що є дійсно цінним. Коли нам кажуть, що в нас нічого немає, ми починаємо відшуковувати себе, щоб показати, що ні, таки є. Фольклор — саме те, що нас сильно вирізняє з-поміж інших народів".
Квітка сприймає народну культуру цілісною, не відділяючи кухню від музики чи костюма. Вважає її живим організмом, що постійно змінюється, доповнюється, адаптується до нового часу — і завдяки цьому живе.
Свій перший альбом — "Дай серцю волю" — вона записала навесні цього року за півтора місяця. Вісім пісень, слова і музика народні, інколи розбавлені авторськими, поєднання фольку й електронної музики. "Наприклад, "Лихо" — це повністю оригінальний текст, але ми погралися з мелодією, почасти вклали своє бачення, — зізнається співачка. — Чи, наприклад, "Карі очі", у якій сполучені дві пісні із села Крячківка на Полтавщині та фрагмент вірша Тараса Шевченка. Багато людей питали: "Яке ти маєш право змінювати народний текст?" Так я теж народ! Я теж частина цього мистецтва! Народний текст існує в багатьох варіаціях, та сама пісня у різних регіонах має різне закінчення й мелодику. Чому я не можу зробити її своєю?"
У липні Марія разом з іншими музикантами — виконавцями народної музики виступала у Вашингтоні на щорічному фестивалі живої культурної спадщини Smithsonian Folklife Festival, який з 1967 року проводиться на День незалежності США і триває два тижні. Каже, побачила, як українська народна музика промовляє до людей з інших культур, і це неймовірне відкриття.
Запитую в Марії, яка народна пісня асоціюється в неї з нашою перемогою в цій довгій російсько-українській війні. "Це не народна пісня, а вірш Жадана, який з гуртом "ДахаБраха" вони записали як пісню "Птах". Саме її я співала у фіналі вокального телешоу "Голос країни". Мені хотілося пісню, яка не буде сумною, щоб не занурювала мене і людей в ще більшу трагедію. Є час для суму, а зараз треба бути зібраними, тугу залишимо на потім".
Птах повертається з гілкою вишні.
Горять сузір’я — високі, всевишні.
Землі торкається тінню пташиною.
Назви цю землю потім Україною.
Запитую Марію, чи хоче вона заспівати цю пісню із Сергієм Жаданом. "Звісно. Він — Бог. А хто не хоче? Покажіть мені таку людину".
Стиль: Viktoria Filipova
Макіяж: Daria Zhadan
1 листопада Марія Квітка представить музичний перформанс на Vogue UA Conference.