2021 року станеться революційна подія у світі класичної музики: вперше за 145-річну історію Байройтського фестивалю за диригентським пультом буде жінка — українка Оксана Линів.
Навіть під час локдауну графік зіркової диригентки Оксани Линів такий щільний, що нам заледве вдається передбачити в ньому знімання та інтерв’ю для Vogue UA. У Німеччині, де нині живе Оксана, концерти скасовано, але оркестрам дали змогу записувати їх і транслювати онлайн. А в день нашого інтерв’ю Линів повернулася з Відня, де разом з оркестром Віденського радіо брала участь у світовій прем’єрі твору "Гнів Божий" Софії Губайдуліної. За п’ять днів до події в Австрії оголосили локдаун, але організатори все ж вирішили не скасовувати концерту, а зіграти в порожньому залі з трансляцією на весь світ.
"Те, що концерт у Золотому залі Віденської філармонії йшов онлайн, а відтак на тиждень був викладений у вільний доступ — унікальний випадок, — розповідає Оксана, коли ми зв’язуємося через Zoom недільного вечора. — Вважається, що це найкращий акустичний зал Європи, він дуже дорогий і престижний, там навіть фотографуватися не можна". Диригентка згадує, що того вечора в залі Віденської філармонії, крім музикантів оркестру, було не більш як 15 глядачів — організатори й музичні критики. У залу зайшли тільки після того, як здали експрес-тест на коронавірус і отримали негативний результат, а всі учасники оркестру ще напередодні репетицій зробили ПЛР-тест.
Турбулентні часи потребують від нас гнучкості, впевнена Оксана. 42-річній Линів її не позичати: за роки своєї запаморочливої кар’єри вона сім разів змінювала місце проживання, працювала в кількох театрах і все так само легко пристосовується до нових обставин. Її кар’єра почалася у 2004-му, коли випускниця Львівської консерваторії стала фіналісткою Міжнародного конкурсу диригентів імені Густава Малера в Німеччині. Після перемоги Оксана дістала місце асистентки в Бамберзькій філармонії, пізніше закінчила аспірантуру в Дрездені. Повернувшись до України, п’ять років пропрацювала в Одеській опері, а у 2014 році дебютувала в знаменитій Баварській. Після чотирьох років на посаді асистентки Кирила Петренка, музичного директора Bayerische Staatsoper, Линів — на ту мить уже улюблениця світової преси, яку 2017-го визнано однією з трьох найкращих диригенток світу, — отримала пропозиції роботи від кількох європейських театрів. І виграла конкурс в Оперному театрі в Граці — другому за значущістю в Австрії після Віденської опери. У Граці Оксана стала першою в історії міста жінкою на посаді головного диригента.
Ми знайомі з Линів понад десять років, і це наше третє інтерв’ю. Вона цікава, харизматична співрозмовниця, впевнена в собі й рішуча — сама пояснює це завзятим львівським характером. У розмові з нею стає живішою й зрозумілішою сфера класичної музики, така закрита й снобістська на перший погляд. Оксана каже, що локдаун змусив керівництво великих оперних театрів стати "ближчим до людей": "Сподіваюся, криза спонукатиме театри бути відкритішими. До речі, одна з причин, чому після трьох років роботи в Опері Граца я вирішила не продовжувати контракту — консервативна політика театру. Пам’ятаю, працюючи над цікавою програмою Дебюссі, Равеля й Скорика, я записала уривок репетиції, щоб викласти у Facebook. Запитала в керівника профспілки, чи можу зробити це, і він відповів: „Так, але ви маєте заплатити театру 3,5 тисячі євро за право використання музики до трьох хвилин". Нагадаю, йдеться про концерт, на якому я за диригентським пультом керую оркестром. Але ось так: все, що виходить за межі залу, — за додаткову плату й з великими бюрократичними складнощами. Мені здається, сьогодні це крок назад. Світ тепер зовсім інший, він швидкий і гнучкий. Навіть великі оркестри й театри, які не потребують реклами, постійно намагаються тримати зв’язок з міжнародною публікою через соціальні мережі".
Сама Линів охоче прийняла новий формат роботи — і без проблем диригує концертами в порожньому залі. За тиждень після нашого інтерв’ю Оксана летить до Мюнхена — записувати концерт із Симфонічним оркестром Баварського радіо. Виступ запланували ще у 2018 році, але з огляду на локдаун масштабну симфонічну програму довелося поміняти на камерну — твори Мендельсона і Моцарта. Нова реальність диктує свої правила: замість 100 осіб на сцені тепер можна розмістити тільки 25. Як диригентка Линів розуміє, що в перспективі пандемія може зіграти злий жарт не тільки зі світовою економікою, а й з культурою: "Просто уявіть, що в найближчі роки ви не почуєте наживо симфонії Малера ніде у світі. Щоб її виконати, потрібно залучити 120 музикантів оркестру — але якого розміру має бути сцена, щоб розмістити на ній 120 осіб з дотриманням дистанції у два-три метри?".
"Локдаун показав нам, як страшно насправді, коли тебе не допускають до сцени, — продовжує Линів. — Музиканти як спортсмени: ми постійно працюємо над собою. Харизма артиста, про яку так багато говорять, проявляється, коли на тебе є запит. Але вона гасне, якщо сидіти вдома. Під час першого локдауну я мала піврічну перерву, тож, коли влітку диригувала концертом з Мюнхенським оркестром, почувалася дебютанткою. Здається, ніби весь твій досвід зник. Як чути оркестр, як звести хор, як координувати музикантів? У тебе ніби зникає гострота відчуттів — і потрібен час, щоб її повернути...".
Пам’ятаю, як під час однієї з наших зустрічей з Оксаною, 2017 року в Київській філармонії, мене вразили швидкість і енергія, з якою вона говорить, рухається, робить зауваження музикантам і керує оркестром. Миттєва, мілісекундна реакція — у цьому суть диригентської професії, впевнена Оксана. Чи навчають цього в консерваторії? Радше ні, сміється диригентка. Але цьому точно допомагає божевільний ритм життя. "Останні сім років — чотири в Баварській опері, три роки в Граці — були дуже насиченими. Ти належиш усім на світі, але не собі. Щодня — або в дорозі, або по 10 годин на роботі". Оксана згадує, як у вихорі справ і перельотів навіть не встигала втішатися власними перемогами. "У листопаді 2019-го я диригувала оперою „Аїда" в храмі Хатшепсут в Єгипті. Спектакль закінчився о 23:00, а о 02:00 я вже вилетіла до Берліна. Наступного дня в мене починалися репетиції з Берлінською державною капелою — оркестром, з яким працював ще син Баха. Ми грали „Зіґфрід-ідилію" Вагнера — твір, який він присвятив своїй дружині з нагоди народження сина, — і на одній з репетицій я плакала, тому що ніколи не чула, щоб струнні так тонко звучали. Але цю магічну мить і багато інших яскравих дебютів я осмислила тільки тепер, коли видихнула".
Кілька місяців тому Оксана стала диригенткою-фрилансеркою. Переїхала в Дюссельдорф до коханого, скрипаля Андрія Мурзи. "Поки ми з ним жили в різних країнах, працювали тільки на Люфтганзу", — сміється Оксана, розповідаючи, як летіла через пів Європи, щоб поснідати разом. На новому місці вона вже розклала в шафі десятки вишиванок і знайшла куточок для улюбленої макітри. Україна постійно присутня в її житті: диригентка, чи не в кожному концерті якої звучить музика українських композиторів, — справжній посол України у світі. Оксана часто говорить своєму агентові, що зайнята, заради проєктів на батьківщині. В Україні на неї чекають Молодіжний симфонічний оркестр, який за три роки з часу заснування дав десятки концертів в Європі, фестиваль LvivMozArt і новий музичний проєкт "Ковчег". Це своєрідна антологія української музики: від рідкісних колядок і церковних співів Києво-Печерської лаври крізь оперні твори Лятошинського й Станковича до музики гурту "ДахаБраха" — все зосереджено в одній програмі з оркестром, двома хорами й двадцятьма солістами зі всієї країни. Для Оксани цей проєкт — просвітницький.
"Візьмімо для прикладу „ Щедрик" Леонтовича. Найвідоміший у світі різдвяний твір написав український композитор, але світ майже не знає про це. Я зараз почну діставати із шафи музичні енциклопедії, і там немає ні Леонтовича, ні будь-якого іншого українського імені — інформації про наших композиторів немає англійською. Недавно я диригувала програмою з творів Бориса Лятошинського в Німеччині, після чого музиканти запитували: а хто він, а коли жив, а де про нього почитати?.. Вони починають шукати, але нічого немає! У Google — нічого". Прем’єра "Ковчега" відбудеться на День Незалежності України цього року, а відтак музиканти планують гастролі в Європі. "І це будуть не просто гастролі, а євроінтеграція в дії", — рішуче каже Линів.
Цього літа в Оксани відбудеться ще один важливий дебют: оперою "Летючий голландець" вона відкриє Байройтський оперний фестиваль, який заснував ще Ріхард Вагнер у 1876 році, — і стане першою жінкою, яка керуватиме оркестром за диригентським пультом на фестивалі. Те, що майже за півтора сторіччя один з головних музичних фестивалів світу не запросив жінки за диригентський пульт, звучить щонайменше дивно. Линів пояснює це консерватизмом керівництва і жартує, що сам Вагнер втішився б з її призначення, тому що жінки в його операх дуже емансиповані. Оксана впевнена: з кожним роком ми бачитимемо дедалі більше жінок за диригентськими пультами головних театрів світу. "За останні роки стався величезний прогрес, і якщо мій шлях до великих сцен тривав понад 10 років, то молоді дівчата-диригентки тепер дебютують уже в рік випуску з консерваторії. А коли оркестри й театри оголошують сезон, то журналісти передусім запитують, скількох жінок ті запросили диригувати".
Для будь-якого диригента запрошення в Байройт, ділиться Линів, — вершина кар’єри, "це як політ в іншу галактику". Трохи менш як 100 років тому онук Вагнера, Вольфґанґ, заснував традицію — у коридорі між оркестровою ямою та репетиційними залами створив галерею портретів усіх диригентів, які виступали на фестивалі. Нині там є портрети Вагнера, Штрауса, Тосканіні, Караяна та інших видатних особистостей — разом 92 зображення. У 2021 році там уперше з’явиться портрет жінки — українки Оксани Линів.
Текст: Дарія Слободяник
Фото: Anna Daki
Стиль: Camille Franke
Зачіски і макіяж: Norbert Cheminel @Kathrin Honberg з використанням Leonor Greyl
Виробництво: Rollercoaster Production
Локація: Soho House Berlin